вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2020 р. Справа№ 910/4664/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Михальської Ю.Б.
без повідомлення (виклику) учасників справи
перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 11.06.2020
у справі №910/4664/20 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь"
про стягнення 67394,52 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" про стягнення 67 394,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем суми попередньої оплати за непоставлений, але оплачений позивачем товар.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум" основний борг в розмірі 67 394,52 грн, судовий збір в розмірі 2 102,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 400,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у спрощений спосіб укладений договір поставки, факт оплати товару позивачем доведений. В той же час, доказів поставки товару або повернення коштів в добровільному порядку відповідачем, після отримання вимоги позивача, матеріали справи не містять.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у справі №910/4664/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити у задоволенні всіх вимог позивача як таких, що не відповідають дійсності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач наголошує на тому, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано доводів відповідача стосовно здійснення поставки, а також було проігноровано те, що факт поставки можуть підтвердити водії, які здійснювали доставку вантажів.
За твердженням відповідача, 31.01.2020 ним здійснено поставку товару позивачу по рахунках, що можуть підтвердити водії ФОП Рула М.М. та ФОП Шабанов Р.Н.
Також відповідач зазначає, що разом з товаром позивачу було надано видаткові накладні №ДС-0000167 та №ДС-0000168 від 31.01.2020, однак останній відмовився підписувати їх через наявний спір по іншій поставці.
Крім цього, відповідач вказує на те, що ним за фактом поставки товару було зареєстровано податкові накладні № 160 та №161 від 28.01.2020.
Враховуючи вищевикладені обставини, відповідач вважає, що місцевим господарським судом не з'ясовано всіх обставини справи, що призвело до порушення прав відповідача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у справі №910/4664/20 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
29.07.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов супровідний лист до якого додано платіжне доручення №4618 від 06.07.2020 про сплату судового збору в сумі 2102 грн та платіжне доручення №4919 від 27.07.2020 про сплату судового збору в сумі 1051 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у справі №910/4664/20. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" через електронну пошту виставлено рахунки фактури:
- №ДС-0000447 від 27.01.2020 на суму 26 189,52 грн щодо поставки заготовки 1,0х237х250 оц в кількості 2380 шт. та заготовки 1,0х141х80 оц у кількості 4 760 шт.;
- №ДС-0000451 від 27.01.2020 на суму 41 205,00 грн щодо поставки листа 1х1250х2500 оцинк.
28.01.2020 позивачем на рахунок відповідача перераховано 67 394,52 грн, що підтверджується платіжним дорученням №568 від 28.01.2020 з призначенням платежу: "за ТМЦ рах. №ДС-0000447, ДС-0000451 від 27.01.2020".
Листом-вимогою вих. №05/03-1 від 05.03.2020 позивач звернувся до відповідача, в якому просив останнього поставити товар згідно рахунків або повернути сплачені кошти. Вищезазначений лист направлено відповідачу 05.03.2020, що підтверджується накладною Укрпошти №4909804479891 від 05.03.2020 та описом вкладення від 05.03.2020.
Даний лист повернувся за закінченням встановленого терміну виконання, про що зроблена відмітка Укрпошти 18.03.2020.
Таким чином, позивачем зазначено, що виходячи з приписів статті 530 Цивільного кодексу України, днем пред'явлення вимоги є 18.03.2020, отже в строк до 25.03.2020 відповідач мав виконати своє зобов'язання з поставки товару або повернути сплачені кошти, однак останнім не було виконано, що і стало причиною виникнення спору по суті.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум" основний борг в розмірі 67 394,52 грн, судовий збір в розмірі 2 102,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 400,00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Зазначена стаття повністю кореспондується зі ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 202, 203, 205 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом частин 1, 3 статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 642 Цивільного кодексу України регламентовано, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
В силу вимог статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував відносини, які виникли між сторонами по справі на підставі сплати позивачем виставленого відповідачем рахунку за конкретно визначений товар, правочином, укладеним у спрощений спосіб, щодо купівлі-продажу (поставки) товару до яких застосовуються норми права, що регулюють питання купівлі-продажу та виконання зобов'язань.
Відносини, що виникли із договору купівлі-продажу (поставки), є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 671 Цивільного кодексу України визначено, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За фактом прийняття оплати, здійсненої позивачем за рахунками: №ДС-0000447 та №ДС-0000451 від 27.01.2020 (згідно платіжного доручення №568 від 28.01.2020), виставлених відповідачем, у останнього виникло зобов'язання поставити позивачу визначений у цих рахунках товар, зокрема: заготовки 1,0х237х250 оц в кількості 2380 шт. та заготовки 1,0х141х80 оц у кількості 4 760 шт. на суму 26 189,52 грн (за рахуноком №ДС-0000447 від 27.01.2020) та листа 1х1250х2500 оцинк. на суму 41 205,00 грн (за рахуноком №ДС-0000451 від 27.01.2020).
При цьому колегія суддів зазначає, що сторонами строк поставки товару не узгоджений, протилежного матеріали справи не містять.
Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (частина 2).
Статтею 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 693 Цивільного кодексу України передбачає, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Позивач, з урахуванням того, що сторонами не узгоджений строк поставки, направив 05.03.2020 відповідну вимогу відповідачу листом від 05.03.2020 № 05/03-1, що підтверджується поштовою накладною та описом вкладення у цінний лист.
Як вбачається з матеріалів справи, лист від 05.03.2020 був повернутий Укрпоштою із відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", тобто, виникла неможливість вручення поштового відправлення відповідачу, отже, враховуючи положення п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, днем пред'явлення вимоги до відповідача є 18.03.2020.
Враховуючи, що поставка товару відповідачем або повернення грошових коштів останнім позивачу не відбулось в обумовлений строк, а також вказані дії не були здійснені на час винесення судового рішення у справі (11.06.2020), колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення передплачених позивачем коштів у розмірі 67394,52 грн.
Щодо доводів скаржника про поставку товару, яку він підтверджує видатковими накладними №ДС-0000167 та №ДС-0000168 від 31.01.2020, які не підписані позивачем, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно не взяті до уваги вказані документи, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
В силу вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1). Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
Так, у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначені наступні поняття: бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно із ч. 1 ст. 3, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі по тексту - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).
Також вказаним Положенням встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
За змістом абз. 2 п. 2.1, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, видаткові накладні №ДС-0000167 та №ДС-0000168 від 31.01.2020, якими відповідач начебто посвідчує передання товару позивачу, не підписана останнім, таким чином, неможливо стверджувати, що позивачем отриманий товар, узгоджений до поставки сторонами.
Таким чином, вищевказаним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо підтвердження належними доказами поставки товару позивачу.
Посилання скаржника та зауваження, що обов'язок останнього щодо поставки товару був виконаний, у момент здачі товару перевізникові, не приймаються колегією суддів, оскільки до передачі товару замовнику (покупцю) відносини між продавцем та перевізником регулюються укладеним між ними договором про надання транспортних послуг, до якого позивач у справі не має відношення.
Доводи скаржника про підтвердження господарської операції шляхом реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, також відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки податкова накладна не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка підтверджує господарську операцію, а лише надає певні пільги у сфері оподаткування.
Інші доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, тому не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у справі №910/4664/20 - без змін.
Матеріали справи № 910/4664/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
Ю.Б. Михальська