вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" вересня 2020 р. Справа№ 910/18114/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар судового засідання: Пастернак О.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 29.09.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 03.07.2020 (повний текст складено - 08.07.2020)
у справі №910/18114/19 (суддя - Шкурдова Л.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсним кредитного договору
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (надалі - позивач, ТОВ "Лекс Грант") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач, АТ "КБ "Приватбанк") про визнання недійсним Кредитного договору №4Л16111Г від 08.11.2016, укладеного між ТОВ "Лекс Грант" та АТ "КБ "Приватбанк".
Позов обґрунтовано тим, що відповідач, з метою виконання трансформації (реструктиризації) кредитного портфеля останнього, ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов'язанням "старих боржників" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з АТ "КБ "Приватбанк" пов'язаних між собою кредитного договору №4Л16111Г від 08.11.2016 та договорів поруки №4А13767И/П, №4Л14385И/П, №4Б12132И/П, №4А13837И/П, №4Э11100И/П, №4Ф14296И/П, №4Т14381И/П, №4Т13262И/П, №4Л14399И/П, №4Н13532Д/П від 08.11.2016. Відсутність вищевказаних документів, на думку позивача, має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи про те, що спірний Кредитний договір було укладено для фінансування поточної діяльності позивача, і він не містить посилання на договори поруки та здійснення трансформації за старими кредитами. Укладення Кредитного договору №4Л16111Г від 08.11.2016 не було спрямовано на отримання прибутку, позивачем не доведено ознак вчинення договору під впливом обману.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №910/18114/19 у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов'язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №910/18114/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю та визнати недійсним Кредитний договір №4Л16111Г від 08.11.2016.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що невиконання відповідачем свого обов'язку передати документи позивачу, навмисне введення в оману останнього про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов'язанням "старих боржників", порушило законні права ОВ "Лекс Грант", які потребують судового захисту.
Судом першої інстанції не надано належної оцінки наданим позивачем фактам, які мають значення для справи, не враховано положення п. 10 спірного договору поруки та положення ч. 1, 2 ст. 216, ч. 1 ст. 517, ч. 1 ст. 556, ст. 558 ЦК України, чим порушено ст. 20 ГПК України і не дотримано вимог, передбачених ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 46 ГПК України, оскільки Кредитний договір №4Л16111Г від 08.11.2016 укладений під впливом введення в оману позивача, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Лекс Грант" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18114/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.09.2020.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити скаргу ТОВ "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №910/18114/19 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначив про те, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання спірного договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України. Також матеріали справи не містять та не надано суду відповідної пропозиції відповідача щодо укладення вказаних вище договорів.
02.09.2020 та 04.09.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване світовою пандемією, викликаною коронавірусом COVID-19, та поширенням зазначеного вірусу на території України.
У судове засідання 29.09.2020 з'явився представник відповідача, позивач представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача, а тому відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 29.09.2020 представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зазначаючи про те, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 залишити без змін.
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 29.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 08.11.2016 між ТОВ "Лекс Грант", як позичальником, та АТ "КБ "Приватбанк", як кредитором, було укладено Кредитний договір №4Л16111Г (Кредитний договір), предметом якого є надання позичальнику відновлювальної кредитної ліні (кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної в п. А.3 договору (08.10.2025), у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.
Ліміт кредитного договору складав 4500000000 (чотири мільярди п'ятсот мільйонів гривень) 00 коп. на наступні цілі: фінансування поточної діяльності позивача.
09.11.2016 відповідачем перераховано на рахунок позивача кредитні кошти у розмірі 4 158 939 266 (чотири мільярди сто п'ятдесят вісім мільйонів дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят шість гривень) 73 коп.
Копія платіжного доручення №7437559 згідно якого позичальник отримав кошти у вказаному розмірі для фінансування своєї поточної господарської діяльності у відповідності до умов Кредитного договору №4Л16111Г від 08.11.2019 наявна в матеріалах справи (том 1, аркуш справи 58).
Позивач стверджує, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору №4Л16111Г від 08.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань "старих боржників" банку в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ. Для виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом укладання кредитного договору, у зв'язку з чим між позивачем та банком укладено кредитний договір №4Л16111Г та договори поруки №4А13767И/П, №4Л14385И/П, №4Б12132И/П, №4А13837И/П, №4Э1100И/П, №4Ф14296И/П, №4Т14381И/П, №4Т13262И/П, №4Л14399И/П, №4Н13532Д/П. Такі дії були направлені на отримання прибутку позивачем від реалізації активів, якими були забезпечені зобов'язання третіх осіб, за яких поручався позивач, або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов'язань банку, у декілька разів перевищує заборгованість таких осіб перед банком.
Відтак, загальна сума зобов'язань, за які поручився позивач за вказаними вище договорами поруки складала 4 158 939 266, 73 грн.
За твердженням позивача, він виконав зобов'язання як поручитель на загальну суму 4 158 939 266, 73 грн, зокрема, за наступних боржників:
- ТОВ "АПРІОРІ" за кредитними договорами №4А13767И від 27.11.2013 та №4А14339И від 10.11.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 72 740 863, 89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №68 та №69 від 09.11.2016;
- ТОВ "ЛЕТАРА" за кредитним договором №4Л14385И від 24.12.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в зазначеному кредитному договорі, сплативши 98 473 281, 15 грн, що підтверджується платіжним дорученням №78 від 09.11.2016;
- ТОВ "БАСКАРТ" за кредитними договорами: №4Б12132И від 10.05.2012, №4Б13247И від 17.04.2013, №4Б13520И від 23.08.2013, №4Б14162И від 17.02.2014 та №4Б15064И від 20.02.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 400 722 416, 06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№71, 72, 73, 74 та 75 від 09.11.2016;
- ТОВ "АТІС ТРЕЙД" за кредитним договором №4А13837И від 26.12.2013, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в даному кредитному договорі, сплативши 451 014 498, 23 грн, що підтверджується платіжним дорученням №70 від 09.11.2016;
- ТОВ "КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАЛЬЯНС" за кредитними договорами: №4Э11100И від 17.03.2011, №4Э13583И від 24.09.2013 та №4Э13658И від 10.10.2013, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 233 686 563, 32 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№88, 89 та 90 від 09.11.2016;
- ТОВ "ФЛОРЕКС-ІНДАСТРІЗ" за кредитними договорами: №4Ф14296И від 04.09.2014, №4Ф14297И від 09.09.2014 та №4Ф16010Д від 28.04.2016, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 1 366 583 526, 28 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№85, 86 та 87 від 09.11.2016.
- ТОВ "ТЕМП ОЙЛ" за кредитним договором №4Т14381И від 16.12.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в даному кредитному договорі, сплативши 171 509 169, 39 грн, що підтверджується платіжним дорученням №84 від 09.11.2016;
- ТОВ "ТАМЕРСІС" за кредитними договорами №4Т13262И від 18.04.2013 та №4Т15022И від 22.01.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 97 481 319, 69 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 82 та 83 від 09.11.2016;
- ТОВ "ЛАЗУРНИЙ БЕРЕГ" за кредитними договорами №4Л14399И від 24.12.2014 та №4Л14400И від 24.12.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 587 777 106, 30 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№76, 77 від 09.11.2016;
- ТОВ "НОРДІС ПЛЮС" за кредитними договорами: №4Н13532Д від 11.09.2013, №4Н14030И від 21.01.2014 та №4Н14244И від 02.07.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 678 950 522, 42 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№79, 80 та 81 від 09.11.2016.
Сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, що була погашена ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" за вищезазначеними договорами поруки.
Позивач стверджує, що Кредитний Договір №4Л16111Г від 08.11.2016 укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема, вказаний договір вчинений під впливом введення позивача в оману, що тягне за собою визнання недійсним такого договору на підставі частини 1 статті 230 ЦК України.
Позивач звертає увагу суду на те, що останній мав господарські зв'язки із різними організаціями та установами, позивачем відкрито рахунки у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", у тому числі рахунки для заробітної плати працівників. На думку позивача, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ", усвідомлюючи високі економічні показники діяльності останнього, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". За твердженнями позивача, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" наголошував на тому, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Таким чином, дії ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" із отримання кредитних коштів по Кредитному Договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань боржників Банку в рамках реалізації зазначеного Плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ. На виконання вказаного плану було укладено спірний Кредитний договір та вищезазначені договори поруки. За твердженнями позивача, він як поручитель, виконав зобов'язання за цими договорами, в тому числі за спірним Кредитним договором. Позивач зазначає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників у вигляді цінних для ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний Договір та Договори Поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов Договору.
Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У п. 3.10 постанови №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статтей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу №6 від 04.11.2016 загальних зборів учасників позивача, а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: у зв'язку з недостатністю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 500 000 000, 00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку. Тобто, Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності Товариства, що також підтверджується п. А.2. Кредитного Договору, яким визначено ціль кредитування - фінансування поточної діяльності Товариства.
Однак, позивач стверджує, що оскаржуваний договір укладено з порушенням законодавства, зокрема, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце коли для вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.
При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Як зазначалось вище, вказаний Кредитний договір був укладений сторонами, з метою фінансування поточної господарської діяльності.
Колегія суддів зазначає, що жодних посилань, що кредитний договір та договори поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.
Крім того, частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 558 ЦК України встановлено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові. Плата не була передбачена оскаржуваним договором поруки, що виключає можливість отримання прибутку за ним, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.
Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України, до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Таким чином, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена, що підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими твердження позивача, що його було введено в оману щодо можливості одержання прибутку шляхом укладення договору поруки, оскільки позивач як суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність на власний ризик, мав був обізнаний при укладенні договору з базовими положеннями цивільного законодавства.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність самого факту обману (ведення в оману позивача). Інших доказів ніж копії укладених між сторонами договорів та доказів їх виконання матеріали справи не містять.
Беручи до уваги вказані вище обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов'язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №910/18114/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Лекс Грант" - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "Лекс Грант").
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №910/18114/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №910/18114/19 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант".
4. Матеріали справи №910/18114/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 05.10.2020.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова