79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" вересня 2020 р. Справа № 921/580/19
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Матущак О.І.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача (скаржника) - Орел С.С. (в режимі відеоконференції з використанням системи EasyCon)
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вих.№14/4-1707-20 від 16 березня 2020 року, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вих.№39/5-718-20 від 30 липня 2020 року
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року (підписане 20.02.2020 року), суддя Стадник М.С.
у справі №921/580/19
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго», м. Тернопіль
про стягнення 5 324 177,73 грн.
08 вересня 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» про стягнення 5 324 177,73 грн., в тому числі: 3 993 283,57 грн. - основний борг, 498 897,55 грн. - пеня, 175 762,15 грн. - 3% річних та 656 234,46 грн. - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі №921/580/19 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 993 283,57 грн. - основного боргу, 49 889,76 грн. - пені, 175 762,15 грн. - 3% річних та 641 913,45 грн. - інфляційних втрат. У частині стягнення 14 321,01 грн. - інфляційних втрат та 449 007,79 грн. - пені суд відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що основний борг за договором постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27 жовтня 2016 року є підставним та обґрунтованим, а вимога про стягнення вказаної суми такою, що підлягає задоволенню. Щодо 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок таких, дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині (14 321,01 грн. - інфляційних втрат визнав надмірно заявленими). При цьому, суд взяв до уваги рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, а також інформаційний лист ВГСУ №01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, відповідно до яких, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Розрахунки судом перевірено за допомогою інформаційно-аналітичного центру «Ліга». Щодо пені, суд першої інстанції задоволив клопотання відповідача та, враховуючи положення ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, зменшив таку на 90%, зазначивши, що доказами підтверджують доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов'язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині зменшення пені, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі №921/580/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 449 007,79 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову та стягнення пені в повному обсязі. В іншій частині просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не обґрунтовано висновку щодо зменшення розміру пені на 90%, що спірний випадок є винятковим, не враховано інтереси позивача, понесені ним збитки (інфляційні втрати), при цьому, суд взяв до уваги лише доводи відповідача. Крім цього, апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про можливість зарахування грошових коштів, перерахованих згідно Порядку, затвердженого постановою КМУ №256 від 04.03.2020 року, на підставі платіжного доручення №3 від 27 квітня 2018 року, в рахунок погашення заборгованості за договором №6102/1718-БО-21 від 15.09.2017 року, відтак, такі кошти були повернуті позивачем відповідачу як помилково сплачені.
В процесі розгляду апеляційної скарги до апеляційного суду від скаржника надійшли доповнення до апеляційної скарги, які прийняті судом до розгляду ухвалою суду від 31 серпня 2020 року. У вказаних доповненнях апелянт просить суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі №921/580/19 також і в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 14 321,01 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову та стягнення інфляційних втрат у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19. У зв'язку з наведеним, вважає правильним розрахунок інфляційних втрат, що долучений до позовної заяви, а рішення суду в частині відмови у стягненні інфляційних втрат - незаконним.
Судове засідання 28 вересня 2020 року за клопотанням позивача, на підставі ст.197 ГПК України, проводились в режимі відеоконференції з використанням системи EasyCon.
Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги з урахуванням доповнень до останньої підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі №921/580/19 в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені та інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Відзив на апеляційну скаргу та доповнення до неї від відповідача до суду не надходив.
Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги з урахуванням доповнень до неї, та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (в тексті договору - постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» (в тексті договору - споживач) укладено договір постачання природного газу №3911/1617-БО-30, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п.1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 1752 тис. куб. м.
Відповідно до п.3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 Договору).
У п.6.2 Договору сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством , - у разі коли на споживача поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання»; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 договору в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, -у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості за наявності заборгованості у споживача за договором.
Згідно з п.8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У п.10.3 Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Відповідно до п.12.1 Договору останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Сторонами також укладено додаткові угоди до договору постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27 жовтня 2016 року, а саме: №1 від 31.10.2016 року, №2 від 22.11.2016 року, №3 від 30.12.2016 року, №4 від 23.01.2017 року, №5 від 10.02.2017 року, №6 від 31.03.2017 року.
На виконання умов договору постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27 жовтня 2016 року позивач протягом жовтня 2016 року - лютого 2017 року поставив відповідачу природний газ об'ємом 2 459,462 тис. куб. м. на загальну суму 16 925 586,52 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме:
- від 31 жовтня 2016 року на суму 1 124 846,94 грн.;
- від 30 листопада 2016 року на суму 3 369 153,34 грн.
- від 31 грудня 2016 року на суму 4 955 480,85 грн.
- від 31 січня 2017 року на суму 4 397 367,88 грн.
- від 28 лютого 2017 року на суму 3 078 737,51 грн.
Копії вказаних актів знаходяться у матеріалах справи, підписані повноважними представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб - сторін договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не виконано повністю обов'язку щодо оплати поставленого газу у визначені договором строки в сумі 3 993 283,57 грн., що не заперечувалось відповідачем.
У звязку з наведеним, у вересня 2019 року АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до суду з цим позовом про стягнення з КП теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» 5 324 177,73 грн., з яких: 3 993 283,57 грн. - основний борг за договором постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27 жовтня 2016 року, 498 897,55 грн. - пеня, 175 762,15 грн. - 3% річних та 656 234,46 грн. - інфляційні втрати.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.
Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27 жовтня 2016 року визначено порядок розрахунку за постачання природного газу, який відповідачем порушено, у зв'язку з чим, у останнього виникла заборгованість за договором в сумі 3 993 283,57 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Докази сплати вказаного боргу у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надано.
Поряд з цим, місцевий господарський суд задоволив частково позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 175 762,15 грн. - 3% річних та 656 234,46 грн. - інфляційних втрат, визнавши правомірно заявленими позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у повному обсязі, а інфляційних втрат в сумі 641 913,45 грн. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на наступне:
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вказані нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права, а також листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Враховуючи наведене вище, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про помилковий розрахунок позивачем інфляційних втрат без урахування зазначених вище рекомендацій та обґрунтованість позову в цій частині в сумі 641 913,45 грн. У частині стягнення 14 321,01 грн. - інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19, оскільки такі не існували станом на час прийняття оскаржуваного рішення (11 лютого 2020 року) та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 498 897,55 грн.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Поряд з тим, статтею 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного Закону).
Частиною 2 ст.343 ГК України також визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Слід зазначити, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
У п.8.2 Договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати, згідно пункту 6.1 договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши, долучений до позовної заяви, розрахунок пені за допомогою інформаційно-аналітичного центру «Ліга», судом встановлено, що такий здійснено правильно.
Поряд з цим, оскаржуваним рішенням, суд першої інстанції, за клопотанням відповідача зменшив розмір пені на 90%, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача лише 10% від заявленої до стягнення пені (49 889,76 грн.).
Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне:
Частиною 1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду; за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (штрафу, пені).
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №921/110/18).
Зменшуючи розмір пені на 90%, місцевий господарський суд посилається на наступні встановлені обставини:
Відповідно до Протоколу засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного бюджету та/або місцевих бюджетів, комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» №8 від 20.06.2018 року, прийнятого на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року №332, якою затверджено Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, узгоджено заборгованість різниці в тарифах на теплову енергію, яка вироблялася та постачалася установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів в сумі 5 277 077,17 грн. (без ПДВ), у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування і не погашена на даний час.
У відповідності до Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 30 вересня 2019 року та Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2019 року, у КП теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» за результатами діяльності за 9 місяців 2019 року дебіторська заборгованість становить 7 226 000 грн., поточна кредиторська заборгованість підприємства: за товари, роботи, послуги складає 30 088 000 грн.; за розрахунками з бюджетом складає 374 000 грн., збиток - 5 161 000 грн.
Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов'язань по договору та спростовуються доводи позивача щодо відсутності таких. При цьому, суд зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення відповідних збитків у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов'язання відповідачем, та позивач захистив своє майнове право шляхом застосування особливої міри відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд вважав за можливе зменшити пеню на 90%, та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 49 889,76 грн., а в частині стягнення 449 007,79 грн. пені відмовив.
Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції розміру пені на 90% не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін.
Місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, при цьому, залишив поза увагою, що окрім стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, предметом позову у цій справі є також і стягнення основного боргу, який виник з договору постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27 жовтня 2016 року за період 2016-2017 рр. та який не був сплачений відповідачем у добровільному порядку.
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, суд повинен взяти до уваги інтереси обох сторін, в тому числі, проте не лише, майновий (фінансовий) стан, а й інші обставини, які пов'язані з невиконанням відповідачем свого обов'язку, зокрема, і наслідки, що настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов'язань, а також поведінку боржника.
Враховуючи все наведене вище, беручи до уваги доводи обох сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%,, відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 249 448,78 грн. - пені.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду в частині зменшення пені на 90% та прийняття в цій частині нового рішення про зменшення пені на 50%. В решті рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
У зв'язку з наведеним, враховуючи положення ст.129 ГПК України, беручи до уваги часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача слід стягнути 5 051,34 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.129, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволити частково.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі №921/580/19 скасувати в частині зменшення пені на 90%.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити пеню на 50%.
Пункти 2, 3 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
« 2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" (46016, м. Тернопіль, вул. Київська, буд. 3а, ідентифікаційний код - 03353590) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код - 20077720) 3 993 283 (три мільйони дев'ятсот дев'яносто три тисячі двісті вісімдесят три) грн. 57 коп. основного боргу, 249 448 (двісті сорок дев'ять тисяч чотириста сорок вісім) грн. 78 коп. пені, 175 762 (сто сімдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят два) грн. 15 коп. три проценти річних, 641 913 (шістсот сорок одна тисяча дев'ятсот тринадцять) грн. 45 коп. інфляційних втрат та 79 647 (сімдесят дев'ять тисяч шістсот сорок сім) грн. 85 коп. судового збору.
3. У частині стягнення 14 321,01 грн. інфляційних втрат та 249 448,77 грн. пені - відмовити.».
В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі №921/580/19 залишити без змін.
Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» (46016, м. Тернопіль, вул. Київська, буд. 3а, ідентифікаційний код - 03353590) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код - 20077720) 5 051,34 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання постанови місцевому господарському суду видати накази.
Матеріали справи №921/580/19 повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 05 жовтня 2020 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Матущак О.І.