79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" вересня 2020 р. Справа №914/752/20
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Кордюк Г.Т.
суддів Кравчук Н.М.
Плотніцького Б.Д.
Секретар судового засідання Кобзар О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба", б/н від 20.07.2020 (вх. №01-05/2050/20 від 22.07.2020),
на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 (повне рішення складено 30.06.2020)
у справі №914/752/20 (суддя Козак І.Б.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Корисні Технології", м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба", м. Львів,
про: стягнення заборгованості
За участю представників від:
позивача: Мельничук В.А. - адвокат;
відповідача: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Корисні Технології" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" 247 276,72 грн., з яких: 180 545,00 грн. - основна заборгованість, 28 163,06 грн. - 20% річних, 224,39 грн. - 3% річних, 38 344,27 грн. - пеня.
Підставою для звернення з даним позовом слугувало неналежне невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором поставки товару №110419/1 від 11.04.2018 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у справі №914/752/20 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корисні Технології" 180 545,00 грн., 28 163,06 грн. 20% річних, 224,39 грн. 3% річних, 38 344,27 грн. пені, 3 709,15 грн. судового збору.
Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки матеріалами справи підтверджено факт недоплати відповідачем 180 545, 00 грн. вартості отриманого від позивача товару, вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у справі №914/752/20 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення 28 163,06 грн. 20% річних, 224,39 грн. 3% річних 38 344,27 грн. пені відмовити.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу відповідач зазначає, що:
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту поставки товару, оскільки з наявних в матеріалах справи накладних не вбачається ким отриманий товар;
- позивачем не подані суду довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, а відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджених наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996, товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів;
- судом першої інстанції неправомірно застосовано п.6.3. договору та ст. 625 ЦК України та стягнуто з відповідача 20 % та 3% річних.
Окрім того, керуючись ст.233 ГК України та ст. 551 ЦК України, апелянт просить суд зменшити розмір пені до 6 000 грн. з огляду на те, що позивач не подав суду доказів понесення ним збитків наслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, пеня не є засобом безпідставного збагачення, стягнення з відповідача 20% річних та інфляційних втрат у значні мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані із порушенням відповідачем умов договору, відповідач тимчасово має скрутне фінансову становище.
16.08.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Корисні Технології" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у справі №914/752/20 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, позивач зазначає, що:
- апелянт не просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині суми основної заборгованості, а отже підстави виникнення боргу відповідачем не спростовуються;
- апелянт жодним чином не спростовує фактів поставки, а покликання на норми Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджених наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996, є безпідставним з огляду на втрату цим нормативним актом чинності;
- позивачем не допущено подвійне нарахування відсотків річних, оскільки 3% річних нараховано за прострочення виконання грошових зобов'язань, де допущено строк прострочення в межах 7 днів, а 20% річних нараховано за прострочення виконання грошових зобов'язань, де допущено строк прострочення більше 7 днів, відповідно до положень ст. 625 ЦК України та п. 6.3. договору;
- клопотання апелянта про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню, оскільки таке не заявлялось до суду першої інстанції, а апеляційна скарга не містить обгрунтування та доказів неможливості подання такого до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта. Крім того, клопотання про зменшення пені не обгрунтоване належними та допустимими доказами винятковості випадку, не містить викладу об'єктивності причин невиконання зобов'язання, а прострочення виконання є значним.
Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/752/20 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2020.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у справі №914/752/20 залишено без руху та зобов'язано скаржника надати суду протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали докази: сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому Законом України "Про судовий збір" порядку та розмірі; надсилання копії апеляційної скарги позивачу у справі листом з описом вкладення (опис вкладається до поштового відправлення).
10.08.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" надійшов лист, до якого скаржником додано докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги та надсилання копії апеляційної скарги позивачу у справі листом з описом вкладення.
З огляду на наведене, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у справі №914/752/20, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 28.09.2020.
В судове засідання прибув представник позивача.
Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, явка учасників справи у судове засідання судом не визнавалася обов'язковою, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у справі №914/752/20 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Корисні Технології" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" (покупець) уклали договір поставки товару №110419/1 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором асфальтобетон, щебінь ( надалі іменується «товар»), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.
Відповідно до п.3.1. Договору ціна товару та кожної партії встановлюється в національній валюті України - гривні та визначається в рахунку-фактурі на оплату, що виданий на підставі заявки покупця та відповідає ціні товару у видатковій накладній. В разі поставлення товару засобами постачальника вартість послуг по доставці товару оформляється належним чином.
Покупець оплачує товар в наступному порядку: 100% від вартості товару покупець сплачує протягом 14 календарних днів з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних, за умови відсутності претензій покупця до товару ( п.3.2. Договору).
Постачання товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними), які підписані представниками обох сторін ( п.3.3. Договору).
Відповідно до п.3.8. Договору за наявності заборгованості по оплаті за поставлений раніше в межах цього договору товар з боку покупця, постачальник зараховує грошові кошти, отримані в межах цього договору, незалежно від призначення платежу, першочергово на погашення штрафних санкцій, далі на погашення простроченої заборгованості, залишок зараховується в рахунок оплати наступної погодженої між сторонами партії товару.
Відповідно до п.5.2. Договору перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткових накладних.
Відповідно до п.п.6.2.,6.3. Договору за порушення термінів оплати замовник на письмову вимогу постачальника сплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення від загальної суми заборгованості. За прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару більш ніж на 7 календарних днів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми заборгованості у відповідності зі ст. 625 ЦК України.
За умовами п.п.9.1.,9.2. Договору такий вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.
На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар згідно видаткових накладних №2 від 23.04.2019 на суму 340 560 грн. та №5 від 02.05.2019 на суму 307 380 грн., які підписані представниками двох сторін та скріпленими відтисками їх печаток.
Окрім того, в матеріалах справи містяться копії актів надання послуг - транспортних послуг ( доставки) № 3 від 23.04.2019 на суму 14 144 грн. та №6 від 02.05.2019 на суму 7 344 грн., які підписані представниками двох сторін та скріпленими відтисками їх печаток.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи банківської виписки по рахунку позивача, відповідачем здійснено часткову оплату по Договору на загальну суму 669 428 грн. , з яких: 15.05.2019 - 350 000 грн., 30.05.2019 - 65 000 грн., 31.05.2019 - 254 428 грн.
За порушення строків оплати, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 6 317, 82 грн., про що скеровано претензію №290519-01 від 29.05.2019 з попередженням про те, що наступна перерахована відповідачем сума буде першочергово зарахована на погашення пені.
В подальшому, позивач передав відповідачу товар згідно видаткових накладних: №21 від 13.06.2019 на суму 485 280 грн., №29 від 20.06.2019 на суму 152 358 грн.( в тому числі вартість послуг доставки), №34 від 05.07.2019 на суму 104 916 грн. ( в тому числі вартість послуг доставки), №36 від 16.07.2019 на суму 287 050 грн. ( в тому числі вартість послуг доставки), №67 від 01.10.2019 на суму 96 975 грн. ( в тому числі вартість послуг доставки), №69 від 02.10.2019 на суму 123 570 грн. ( в тому числі вартість послуг доставки). Вказані видаткові накладні підписані представниками двох сторін та скріпленими відтисками їх печаток.
З наявної в матеріалах справи банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату по Договору, а саме: 21.06.2019 - 7 000 грн., 27.06.2019 - 50 000 грн., 19.07.2019 - 450 000 грн., 29.07.2019 - 450 000 грн., 05.09.2019 - 78 975,28 грн., 13.11.2019 - 40 000 грн.
Як зазначає позивач, з 7 000 грн., які були сплачені відповідачем 21.06.2019, 6 371, 82 грн. зараховано в рахунок погашення пені, а 628,18 грн. зараховано в рахунок оплати поставки товару за видатковою накладною №21 від 13.06.2019. Відтак, сума боргу відповідача за поставлений позивачем товар складає 180 545 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем скеровувалась відповідачу претензія №230120-1 від 23.01.2020 про сплату заборгованості. Однак така залишена відповідачем без задоволення.
Вказані обставини слугували підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Корисні Технології" до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" 247 276,72 грн., з яких: 180 545,00 грн. - основна заборгованість, 28 163,06 грн. - 20% річних, 224,39 грн. - 3% річних, 38 344,27 грн. - пеня.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, які містять аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 3.2 Договору покупець оплачує товар в наступному порядку: 100% від вартості товару покупець сплачує протягом 14 календарних днів з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних, за умови відсутності претензій покупця до товару.
Наявними в матеріалах справи видатковими накладними та актами надання послуг, підписаними та скріпленими відтисками печаток сторін без жодних зауважень та застережень, а також банківською випискою по рахунку позивача підтверджено факт поставки позивачем товару відповідачу та наявність заборгованості у відповідача за поставлений позивачем товар в сумі 180 545 грн. Наявність вказаної заборгованості відповідачем не заперечується та не спростовується.
З приводу твердження апелянта про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту поставки товару, оскільки з наявних в матеріалах справи накладних не вбачається ким отриманий товар, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до визначень термінів, що міститься в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( в редакції, чинній на момент здійснення спірних поставок) визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні"( в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть
складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської
операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Відтак, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі відповідача у здійсненні господарської операції за цими накладними (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17).
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.
Відповідачем не доведено факту протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі.
Водночас, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження факту неотримання товару, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього заборгованості за поставлений товар відповідачем не оскаржується.
Покликання апелянта на норми Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджених наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996, є безпідставним оскільки вказана Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України №987 від 30.09.2014.
Враховуючи викладене вище в сукупності, судова колегія дійшла висновку про отримання відповідачем товару згідно видаткових накладних, долучених до матеріалів справи, здійснення часткової оплати за даними накладними і наявність заборгованості в сумі 180 545 грн., про стягнення якої прийнято оскаржуване рішення.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Приписами ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. ст. 230 - 232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Відповідно до п.п.6.2.,6.3. Договору за порушення термінів оплати замовник на письмову вимогу постачальника сплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення від загальної суми заборгованості. За прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару більш ніж на 7 календарних днів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми заборгованості у відповідності зі ст. 625 ЦК України.
Перевіривши надані позивачем розрахунки позовних вимог, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність та обгрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 38 344, 27 грн. пені, 28 163,06 грн. 20% річних та 224,39 грн. 3% річних.
Покликання апелянта на безпідставність стягнення з нього одночасно 3% та 20 % річних судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог, позивачем нараховано 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань, де допущено строк прострочення в межах 7 днів відповідно до положень ст. 625 ЦК України, а 20% річних нараховано за прострочення виконання грошових зобов'язань, де допущено строк прострочення більше 7 днів відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 6.3. Договору, що не суперечить чинному законодавству та умовам договору.
З приводу клопотання апелянта про зменшення розміру пені до 6 000 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне:
Відповідно до ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 19.03.2019 у справі №908/856/18).
Відповідно до приписів ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.3 ст. 13, ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.78, ч. 1 ст.79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ста.74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Відповідач не подав суду першої інстанції відзиву на позовну заяву або клопотання про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені, не обгрунтував наявності підстав для застосування судом положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, не надав суду жодних доказів на підтвердження скрутного майнового стану на час виникнення прострочення сплати боргу.
Окрім того, відповідач не подав жодних доказів свого скрутного фінансового становища та інших обставин, якими обгрунтовані вимоги апеляційної скарги, і суду апеляційної інстанції.
Враховуючи наведені обставини та те, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, доводи апеляційної скарги стосовно наявності підстав для зменшення розміру пені відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необгрунтовані.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -
Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2020 у справі №914/752/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
3. Порядок та строк оскарження встановлені ст. ст.288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Кравчук Н.М.
Суддя Плотніцький Б.Д.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.10.2020