79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"22" вересня 2020 р. Справа №907/146/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т.
Плотніцький Б.Д.
секретар судового засідання Матіїшин Х.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н та б/д (вх. № ЗАГС 01-05/757/20 від 24.02.2020)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2019 (суддя Ушак І.Г., повний текст складено 06.12.2019)
у справі № 907/146/19
за позовом: ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2 ), с. Білки, Іршавського району, Закарпатська область
до відповідача-1: Білківського споживчого товариства, с. Білки, Іршавського району, Закарпатська область
до відповідача-2: ОСОБА_3 (надалі ОСОБА_3 ), м. Іршава, Закарпатська область
за участю третьої особи на стороні відповідачів: ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 ), м. Іршава, Закарпатська область
про визнання недійсним іпотечного договору від 24.03.2016
за участю учасників справи:
від позивача: Митровка Я.В. - адвокат (ордер серії АО № 1008679 від 21.04.2020)
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від третьої особи: Бондарєва О.С. - адвокат (ордер серії АО № 1003334 від 26.11.2019)
ОСОБА_2 , як член споживчого товариства, звернулася до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним іпотечного договору від 24.03.2016, укладеного між ОСОБА_3 та Білківським споживчим товариством щодо нерухомого майна споживчого товариства - магазину "Гастроном" у с. Білки Іршавського району Закарпатської області, - яке в подальшому ОСОБА_3 , як іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження, відчужено ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу від 07.09.2016 та 14.09.2016.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2019 у справі № 907/146/19 позов задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір укладений 24.03.2016 Білківським споживчим товариством як іпотекодавцем та ОСОБА_3 як іпотекодержателем. Стягнуто на користь ОСОБА_2 у відшкодування сплаченого судового збору: з Білківського споживчого товариства суму 960,50 грн; з ОСОБА_3 суму 960,50 грн.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що спірний іпотечний договір від імені споживчого товариства укладено головою правління, проте, без належних повноважень, оскільки з приводу передачі в іпотеку неподільного майна споживчого товариства не було прийнято відповідного рішення компетентного органу управління товариства - загальних зборів членів споживчого товариства. Відсутність у голови правління споживчого товариства як особи, яка вчинила спірний правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності є підставою визнання недійсним такого правочину. Враховуючи, що позивач на час укладення договору була учасником товариства, а відчуження стратегічного (неподільного громадського) порушує корпоративне право позивача на управління споживчим товариством, наслідком якого у подальшому стало позбавлення споживчого товариства права власності на неподільне громадське майно, суд дійшов висновку, що таке право підлягає захисту шляхом визнання недійсним спірного іпотечного договору.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, скаржник вважає, що відсутні правові підстави для визнання спірного правочину недійсним з огляду на ст. 241 ЦК України. На думку апелянта, Білківське споживче товариство, отримавши грошові кошти, не тільки схвалило вказаний правочин, укладений головою правління Попдякуником О.О. , а й здійснило погашення наявних у нього боргових зобов'язань. Окрім того, скаржник зазначає, що позов про визнання недійсним спірного договору вправі подати саме Білківське споживче товариство, а не член товариства.
Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№01-04/2293/20 від 23.04.2020), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач-1 відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
Білківське споживче товариство є юридичною особою.
Згідно з п.17 статуту Білківського споживчого товариства (від 20.11.2014) вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори членів, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності споживчого товариства (а.с. 35-51 том І).
Загальні збори можуть приймати, зокрема, рішення про передачу правління споживчого товариства права володіння, користування та розпорядження власністю споживчого товариства (п.18 статуту).
За змістом п.30, п. 31 статуту правління споживчого товариства укладає договори та угоди; рішення правління приймаються більшістю голосів і заносяться до протоколу.
У п.32 статуту зазначено, що голова правління споживчого товариства та його заступники можуть одноосібно приймати рішення (розпорядження) з поточних питань діяльності споживчого товариства. Коло цих питань визначається рішеннями правління. Голова правління має право представляти споживче товариство без довіреності у взаємовідносинах з юридичними і фізичними особами, укладати договори (угоди).
Споживчому товариству, відповідно до п. 41 статуту, належить на праві власності як юридичній особі майно, яке необхідне для здійснення статутних завдань. Об'єктами права власності споживчого товариства є, зокрема, майнові комплекси, будівлі.
Відповідно до п. 43 статуту майно споживчого товариства складається із неподільної і подільної частин.
Неподільне (громадське) майно споживчого товариства (підп. "а" п. 43) визначається розміром не меншим, ніж 25 відсотків загальної вартості основних засобів і становить його неподільний фонд; конкретний розмір неподільного (громадського) майна та перелік об'єктів, що зараховуються до нього, затверджують загальні збори (збори уповноважених) членів споживчого товариства. 0б"єкти неподільного (громадського майна) (будівлі, споруди) розподілу між членами споживчого товариства не підлягають, не можуть бути продані, безоплатно передані, внесені до статутного капіталу інших підприємств, передані в заставу, фінансовий лізинг. За рішенням загальник зборів (зборів уповноважених) членів споживчого товариства або уповноваженого ним органу, Укоопспілки, об'єкти основних засобів неподільного громадського майна можуть бути предметом: застави при отриманні банківських кредитів для забезпечення статутної діяльності споживчого товариства та його підприємств, внутрісистемного продажу, безоплатної передачі в межах одного власника.
Згідно п. 45 статуту споживче товариство володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та реалізує права власника через свої органи управління: загальні збори (збори уповноважених) членів споживчого товариства, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною статутом, законодавством України та нормативними актами Укоопспілки.
18.03.2016 між ОСОБА_3 (позикодавець) та Білківським споживчим товариством в особі голови правління споживчого товариства Попдякуника О.О., що діє на підставі статуту товариства (зареєстрованого 28.11.2014) та протоколу №2 зборів уповноважених Білківського споживчого товариства від 20.11.2014 (позичальник) було укладено договір позики, згідно з яким позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 400 000,00 грн, яку останній зобовязався повернути у строк до 01.05.2016 (а.с. 6 том ІІ).
На забезпечення виконання споживчим товариством зобов'язань за договором позики, 24.03.2016 між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та Білківським споживчим товариством в особі голови правління Попдякуника О.О.(іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, відповідно до якого було передано у майнову заставу нерухоме майно споживчого товариства - магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", загальною площею 1126,9 кв.м, розміщений по АДРЕСА_1 (а.с. 2-5 том І).
Іпотечний договір укладено з іпотечним застереженням (п. 6.2), згідно якого сторони передбачили, зокрема, право іпотекодержателя - ОСОБА_3 - на продаж предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки в порядку, передбаченому цим договором та ст. 38 Закону України "Про іпотеку".
В подальшому іпотекодержателем ОСОБА_3 було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ОСОБА_1 відповідно до договорів купівлі-продажу від 07.09.2016 та 14.09.2016.
ОСОБА_2 станом на час укладення спірного договору від 24.03.2016 була засновником Білківського споживчого товариства.
Вважаючи, що договір іпотеки, на підставі якого було звернуто стягнення на нерухоме майно товариства, був укладений із порушенням законодавства та установчих документів товариства, оскільки такий відбувався без рішення загальних зборів членів споживчого товариства, позивач звернувся до суду із даним позовом. При цьому зазначає, що укладення спірного договору призвело до незаконного та безпідставного відчуження неподільного стратегічного майна споживчої кооперації та споживчого товариства. Наведеним вважає порушеними власні корпоративні права на управління майном споживчого товариства та цивільне право власності на зазначене майно, що є об'єктом колективної власності членів споживчого товариства.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
За змістом положень ст. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (ст. 3 ГК України).
Особливості ведення господарської діяльності споживчими кооперативами визначаються Законами України "Про кооперацію", "Про споживчу кооперацію" та Господарським кодексом України.
За змістом зазначених норм споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України.
Аналогічні положення містяться у статуті Білківського споживчого товариства.
Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство (споживчий кооператив). Споживче товариство діє на основі статуту, вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації (ст. 2 Закону України "Про кооперацію", ст. 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", ст. 111 ГК України).
Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які й приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю (статті 7, 11 Закону України "Про кооперацію", статті 5-7 Закону України "Про споживчу кооперацію").
За змістом положень ст. 12 Закону України "Про кооперацію", ст. 6 Закону України "Про споживчу кооперацію" член споживчого товариства має право, у тому числі, брати участь в господарській діяльності споживчого кооперативу, а також в управлінні ним, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб; одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску.
Члени споживчого товариства (споживчого кооперативу), яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним, мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску, та інші правомочності, встановлені законом і статутними документами такого товариства.
Такі ознаки відповідають поняттю корпоративних прав, наданому в ст. 167 ГК України, а тому спори між учасниками споживчого товариства або між споживчим товариством і його членом, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього товариства, є такими, що виникають з корпоративних відносин.
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 738/1772/17, від 09.04.2019 у справі № 916/1295/18.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено ч.2 ст. 16 ЦК України.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.
Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
ОСОБА_2 , звертаючись з позовом у даній справі, як учасник споживчого товариства, який вибув, покликалася на те, що внаслідок укладення, станом на час її перебування засновником споживчого товариства, 24.03.2016 іпотечного договору щодо неподільного (стратегічного) майна споживчої кооперації без рішення загальних зборів членів споживчого товариства та правління Закарпатської обласної спілки споживчих товариств, порушено закон та її корпоративні права на управління споживчим товариством, а також на те, що через укладення спірного договору, внаслідок якого майно незаконно вибуло із власності товариства, суб'єктом права на яке є позивач, порушено її цивільні майнові права.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою ст. 203 цього ж Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Тобто, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Частиною 2 ст. 207 цього ж Кодексу визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Установчим документом, яким врегульовувалася діяльність Білківського споживчого товариства на момент укладення спірного іпотечного договору, є статут у редакції затвердженій 20.11.2014.
Відповідно до п. 17 статуту вищим органом управління є загальні збори членів споживчого товариства, які правомочні розглядати і вирішувати всі питання діяльності споживчого товариства.
За змістом п. 18 статуту загальні збори, зокрема, визначають розміри, порядок формування та використання капіталів споживчого товариства; можуть приймати рішення про передачу правлінню споживчого товариства права володіння, користування та розпорядження власністю споживчого товариства; визначають органи, котрим передаються окремі функції з господарського управління колективним майном (підп. "м" п. 18).
Споживчому товариству, відповідно до п. 41 статуту, належить на праві власності як юридичній особі майно, яке необхідне для здійснення статутних завдань. Об'єктами права власності споживчого товариства є, зокрема, майнові комплекси, будівлі.
Відповідно до п. 43 статуту майно споживчого товариства складається із неподільної і подільної частин.
Неподільне (громадське) майно споживчого товариства (підп. "а" п. 43) визначається розміром не меншим, ніж 25 відсотків загальної вартості основних засобів і становить його неподільний фонд; конкретний розмір неподільного (громадського) майна та перелік об'єктів, що зараховуються до нього, затверджують загальні збори (збори уповноважених) членів споживчого товариства. Об'єкти неподільного (громадського майна) (будівлі, споруди) розподілу між членами споживчого товариства не підлягають, не можуть бути продані, безоплатно передані, внесені до статутного капіталу інших підприємств, передані в заставу, фінансовий лізинг. За рішенням загальник зборів (зборів уповноважених) членів споживчого товариства або уповноваженого ним органу, Укоопспілки, об'єкти основних засобів неподільного громадського майна можуть бути предметом: застави при отриманні банківських кредитів для забезпечення статутної діяльності споживчого товариства та його підприємств, внутрісистемного продажу, безоплатної передачі в межах одного власника.
Згідно п. 45 статуту споживче товариство володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та реалізує права власника через свої органи управління: загальні збори (збори уповноважених) членів споживчого товариства, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною статутом, законодавством України та нормативними актами Укоопспілки.
Приписами Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України від 03.04.2003, яке є нормативним актом Укоопспілки, обов'язковим для виконання споживчими товариствами, зокрема, встановлено, що всі основні засоби споживчої кооперації України поділяються на неподільне і подільне громадське майно; неподільне громадське майно - сукупність необоротних активів (основних засобів) споживчого товариства, споживспілки, які розподілу не підлягають і слугують як сьогоднішнім членам споживчих товариств, так і майбутнім поколінням (п. 2.3.1); об'єкти основних засобів (будівлі, споруди), які зараховані до неподільного громадського майна споживчої кооперації, не можуть бути продані, безоплатно передані, внесені до статутного капіталу інших підприємств, передані в заставу, фінансовий лізинг (крім організацій і підприємств системи Укоопспілки); статус неподільного громадського майна (будівлі, споруди) при внутрісистемному продажу, безоплатній передачі, внесенні до статутного капіталу, передачі в заставу, фінансовий лізинг зберігається; у разі виробничої необхідності за рішенням вищих органів управління споживчих товариств, споживспілок або уповноважених ними органів, за попередньою згодою (постановою) правління облспоживспілки, Кримспоживспілки, Укоопспілки, об'єкти основних засобів неподільного громадського майна можуть бути предметом застави при отриманні банківських кредитів для забезпечення статутної діяльності споживчих товариств, споживспілок, їх підприємств (об'єднань) (п.2.3.3).
З наведених приписів чинного законодавства про споживчу кооперацію, відомчих актів Укоопспілки, статуту споживчого товариства вбачається, що будівля, споруда магазину "Гастроном" - віднесено до об'єктів неподільного (громадського майна) споживчого товариства, - яке, як правило, не передається у заставу, однак може бути предметом застави при отриманні банківських кредитів для забезпечення статутної діяльності споживчого товариства у разі виробничої необхідності за рішенням вищих органів управління споживчого товариства та за попередньою згодою (постановою) правління облспоживспілки.
З матеріалів справи вбачається, що повноваження голови правління споживчого товариства Попдякуника О.О. на укладення спірного договору обґрунтовані статутом товариства (нова редакція), зареєстрованого 28.11.2014, та протоколом № 2 зборів уповноважених споживчого товариства від 20.11.2014.
Проте, у вказаному протоколі № 2 йдеться про розгляд на зборах уповноважених Білківського споживчого товариства семи питань порядку денного, однак, жодне з цих питань не стосувалося питання можливості передачі в іпотеку магазину "Гастроном" (а.с. 36-39 том ІІ).
Статутом не передбачено повноважень голови правління без рішення загальних зборів (зборів уповноважених) на укладення спірного договору.
Таким чином, ні статут споживчого товариства, ні протокол № 2 зборів уповноважених споживчого товариства від 20.11.14, на які містяться посилання у спірному договорі, відсутня інформація про надання повноважень голові правління споживчого товариства Попдякунику О.О. на укладення від імені споживчого товариства спірного іпотечного договору.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний іпотечний договір від імені споживчого товариства укладено головою правління без належних повноважень, оскільки з приводу передачі в іпотеку неподільного майна споживчого товариства не було прийнято відповідного рішення компетентного органу управління товариства - загальних зборів членів споживчого товариства.
Проте, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 зроблено правовий висновок по аналогічних правлвідноси6нах, згідно з яким за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.
Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.
Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.
Підписання головою правління товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
Тобто, підписання головою правління Попдякуником О.О. спірного договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки голова правління діяв саме від імені товариства, а не його учасників.
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 зазначила, що розглядаючи справи у спорах, що виникли між господарським товариством та одним із його учасників, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 та від 22.10.2019 у справі № 923/876/16). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.
Якщо позивач, який є учасником товариства, вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладення спірного договору, він не позбавлений права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним іпотечним договором прав та законних інтересів товариства, останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним (зокрема разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі п. 12 ч.1 ст.20, ст.54 ГПК України.
Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги ч.1 ст. 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитки.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивач не довів наявності порушення свого права внаслідок укладення товариством іпотечного договору від 24.03.2016, за захистом чого він звернувся до суду. Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача, є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (CreditIndustrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (CaseTerem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд неповно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав невірну юридичну оцінку обставинам справи, в зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.
Керуючись, ст.ст. 269, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2019 у справі № 907/146/19 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судового збору в розмірі 2 881,50 грн за подання апеляційної скарги.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишити за позивачем.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
судді Г.Т. Кордюк
Б.Д. Плотніцький