Справа № 560/5053/20
іменем України
02 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, у якому просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті його суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-ІХ.
Також позивач просить зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць та зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову позивач покликається на те, що отримавши 30 квітня 2020 року суддівську винагороду за квітень 2020 року, він дізнався про те, що її розмір не відповідає розміру, установленому Законом. Вважає, що відповідачем було порушене його право на належне матеріальне забезпечення, оскільки нарахування та виплата суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-ІХ.
Оскільки суддівська винагорода регулюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами, застосування відповідачем обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на час карантинних заходів і застережень, є протиправним, впливає на гарантії незалежності судді та належні умови оплати праці.
Позивач також посилається на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду. Цим рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ, абзацу 9 п. 2 розділу 2 "Прикінцеві положення" Закону України № 553, зазначивши, що після закінчення строку дії обмеження втрачені у зв'язку з цим кошти ( суддівську винагороду) необхідно компенсувати відповідними виплатами.
Провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем поданий відзив, у якому Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області позов не визнає. Покликається на правомірність обмеження, застосованого до суддівської винагороди позивача на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Також у відзиві посилається на принципи збалансованості Державного бюджету України та передбачуваності бюджетних призначень. Зазначає, що ТУ ДСА є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, бере бюджетні зобов'язання і проводить видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідач зазначає, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається позивач, не має ретроактивної дії, оскільки змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом рішення. Враховуючи це, відповідач вважає, що це рішення не впливає на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до його прийняття.
Третя особа без самостійних вимог подала пояснення, де посилається на те, що орган Державного казначейства здійснює лише ті функції, які пов'язані з обслуговуванням бюджетних коштів, розрахунково-касовим обслуговуванням органів ДСА України, виконанням рішень судів про стягнення коштів, і не втручається у питання, пов'язані з порядком нарахування і виплати суддівської винагороди.
Вирішуючи спір, суд встановив наступне.
Судом встановлено і відповідачем не заперечується, що позивач ОСОБА_1 з 12.06.2017 року призначений на посаду судді Городоцького районного суду Хмельницької області безстроково, де і продовжує працювати на цей час.
Наказом голови Городоцького районного суду Хмельницької області від 03.05.2019 року позивачу з 07 березня 2019 року встановлений посадовий оклад, як такому, що за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді. Доплата за вислугу років судді становить на час звернення до суду 40% посадового окладу, а стаж роботи - понад 12 років.
З 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року позивачеві була нарахована суддівська винагорода із розрахунку посадового окладу 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, надбавки за вислугу років 40% від посадового окладу.
Виплата суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2 ст.135 Закону №1402)
13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнятий закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнений статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України (...) а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68, отже з цього часу нарахування суддівської винагороди позивачеві проводилось не у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Розглядаючи справу, суд виходить з того, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією та Законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Як вбачається зі змісту Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їх незалежність та неупередженість.
У Основних принципах незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) визначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об'єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об'єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган. Пунктом 11 Основних принципів регламентовано, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватись законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, незаконності зміни розмірів суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 березня 2020 року, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020)
У цих рішеннях Конституційний Суд України зазначив, у тому числі те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018).
У Рішенні від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України свідчать про те, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що нарахування і виплата обмеженого розміру суддівської винагороди позивачеві відбувалась не на підставі спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а на підставі іншого закону, що не дозволено Конституцією України, стаття 130 якої передбачає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд звертає увагу на те, що вказана стаття Конституції України не допускає будь-якого розширеного тлумачення її змісту, відтак не дозволяє суб'єктам владних повноважень, у тому числі законодавцю, на власний розсуд застосовувати будь-які інші підходи до визначення розміру суддівської винагороди в обхід спеціального закону про судоустрій.
Отже, Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормі Конституції України, тому не може бути застосований до визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Крім того, цим законом не були скасовані чи внесені зміни до положень ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ч. 1 статті 133 Закону №2453, (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами) Зважаючи на це, положення Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік" не відповідають принципам якості, доступності та правової визначеності закону ( формулювання правової позиції наведене, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бейелер проти Ітатїї» (Beyeler v. Italy).
Зважаючи на це, суд погоджується з аргументами позивача стосовно недопустимості залежності права позивача на отримання суддівської винагороди у повному розмірі від неналежного виконання функцій державними органами і іншими суб'єктами владних повноважень.
Суд вважає, що відповідач не довів належними і допустимими доказами те, що обмеження розміру суддівської винагороди судді ОСОБА_1 здійснювалось не всупереч статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також відповідач не довів законність застосування ним в якості пріоритетного нормативно - правового акту Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", незважаючи на те, що Конституційний Суд України неодноразово висловлювався стосовно недопустимості таких дій відносно суддів.
Покликання відповідача на незастосування до рішень Конституційного Суду України принципу зворотної дії у часі суд оцінює критично.
В контексті розгляду цієї справи суд в першу чергу звертає увагу на недопустимість ігнорування прямого припису Основного закону ( стаття 130) про те, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а також положення профільного закону (стаття 135) Оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" ніяк не може вважатись законом про судоустрій, будь-які обмеження розміру суддівської винагороди на його підставі становлять собою свідоме порушення Конституції України, нехтування міжнародними гарантіями незалежності суддів та свідчать про пряме втручання у реалізацію судової влади.
28.08.2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду та визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553.
Зі змісту п.4.3 цього рішення вбачається також наступний висновок: "Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків га в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України."
Зазначене додатково свідчить про те, що здійснення будь-яких обмежень стосовно визначених Конституцією України гарантій суддівської незалежності на підставі нормативних актів, які не визначають правовий статус органів судової влади, є незаконним.
Враховуючи це, суд приходить до висновку про недоведення відповідачем обставин, на які він посилається в обґрунтування заперечень проти позову і не підтвердження позиції належними і допустимими доказами.
Ефективним способом захисту порушеного права суд вважає визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців» за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»
Відповідно до п.2 ч. 1 ст.371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи це, слід звернути рішення до негайного виконання в межах виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за один місяць.
Також суд вважає обґрунтованим клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку, передбаченому ст. 382 КАС України.
Керуючись Конституцією України, статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задоволити.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Городоцького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-ІХ.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Городоцького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за один місяць.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області подати до Хмельницького окружного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дати прийняття рішення суду звіт про його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 02 жовтня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 )
Відповідач:Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (вул. Соборна, 75,Хмельницький,Хмельницька область,29000 26293548)
Головуючий суддя І.С. Козачок