125/666/18
2/125/560/2018
23.09.2020 року м. Бар
Барський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Хитрука В.М.
за участі секретаря судового засідання Мазур К.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування,
До суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно. Позов обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . На день її смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку; земельної ділянки площею 0,2500 га; земельної ділянки площею 0,3984 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 5,43 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Луко-Барської сільської ради Барського району Вінницької області. При зверненні до нотаріальної контори позивач дізналася про існування заповіту на ім'я відповідача. Позивачу відомо, що спадкодавець ОСОБА_3 важко хворіла, мала хворобу « ОСОБА_4 » та хронічне порушення мозкового кровообігу на тлі склерозу судин головного мозку другого ступеню, атеросклеротичний міокардіосклероз, гіпертонічну хворобу 11 стадії. Крім того, при посвідченні заповіту було порушено вимоги ч. 1 ст. 1253 ЦК України, де зазначено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Як видно із тексту заповіту, у ньому не зазначено, що свідки були за бажанням заповідача, через хворобу вона не могла їх запросити. Тому, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати заповіт недійсним.
Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що її мати ОСОБА_3 була похилого віку, протягом останніх років часто хворіла на різні хвороби, потребувала сторонньої допомоги та піклування, не могла вільно самостійно пересуватися. Доглядом матері, забезпеченням її ліками, продуктами та побутовим обслуговуванням займалася ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не займалася доглядом, піклуванням та утриманням матері, і не бажала цього робити, хоча мала таку можливість. Тому позивач за зустрічним позовом вважає, що ОСОБА_1 має бути усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Іванова В.О. позовні вимоги підтримали повністю та наполягали на їх задоволенні. Зустрічний позов не визнали, заперечували проти його задоволення.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник адвокат Невольчук С.П. зустрічний позов підтримали повністю та наполягали на його задоволенні. Позов ОСОБА_1 не визнали, заперечували проти його задоволення.
Свідок ОСОБА_5 повідомила, що померла ОСОБА_3 , яка в останні роки життя перебувала у важкому стані, хворіла, потребувала сторонньої допомоги.
Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що він є цивільним чоловіком ОСОБА_1 , тому знав померлу ОСОБА_3 , яка деякий період часу проживала разом з ними. ОСОБА_3 хворіла, в неї була нестійка хода та проблеми з пам'яттю. В період проживання з ними в зв'язку з погіршенням стану здоров'я перебувала на стаціонарному лікуванні.
Свідок ОСОБА_7 повідомила, що знала покійну ОСОБА_3 понад 40 років. Близько, за три роки до смерті, вона захворіла на хворобу ОСОБА_8 , часом особисто її не могла впізнати. Декілька разів вони зустрічалися в медпункті, де покійна скаржилася на самопочуття.
Свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що протягом останніх трьох років життя ОСОБА_3 проживала у них в квартирі, за цей час у померлої ніяких психічних розладів не було. Свідок був присутнім при підписанні заповіту, підтвердив, що його було укладено свідомо, спадкодавець розуміла значення своїх дій.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що доглядала ОСОБА_3 . Остання хворіла, проте в неї не було проявів психічного захворювання. Жінка впізнавала людей, але їй було важко говорити, оскільки западав язик.
Свідок ОСОБА_11 повідомила, що проживала по сусідству з ОСОБА_2 , в якої на той час перебувала мати, тому їм часто доводилося спілкуватися. ОСОБА_3 хворіла, але була психічно здорова.
Свідок ОСОБА_12 повідомила, що інколи навідувалася до ОСОБА_2 , в якої на той час проживала ОСОБА_3 . При спілкуванні з останньою ніяких підозр щодо психічних розладів не виникало, з нею залишали дітей, вона адекватно поводилася та всіх впізнавала.
Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що була присутня під час посвідчення заповіту. ОСОБА_3 була в нормальному психічному стані, впізнавала людей.
Свідок ОСОБА_14 повідомив, що ходив у гості до чоловіка ОСОБА_2 в той час, коли там проживала покійна ОСОБА_3 . Він пояснив, що спілкувався з нею, вона нормально говорила та всіх впізнавала. Також свідок був присутній під час підписання заповіту.
Свідок ОСОБА_15 повідомила, що працювала секретарем головного лікаря Барського районного медичного центру первинної медико-санітарної допомоги, отримавши від Барського районного суду Вінницької області медичну картку ОСОБА_3 - розписалася про її отримання та передала головному лікарю ОСОБА_16 .
Допитаний у судовому засіданні приватний нотаріус Барського районного нотаріального округу Лобода Сергій Леонідович, який посвідчував заповіт ОСОБА_3 , повідомив суду, що здійснював виїзд до квартири, де проживала ОСОБА_3 , посвідчувати заповіт. Перед складенням заповіту ним було перевірено обсяг дієздатності спадкодавця, на всі поставлені запитання було надано відповіді, тому ніяких сумнівів щодо дієздатності не виникало. Спадкодавець свідомо здійснила своє волевиявлення щодо визначення спадкоємця та обсягу майна.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бар Вінницької області померла мати сторін ОСОБА_3 , про що 24.10.2017 складено актовий запис про смерть № 24 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
На день смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, яке належало померлій за життя на праві приватної власності, зокрема: житловий будинок з належними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.07.2001 Барською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 826; земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 159213; земельну ділянку площею 0,3984 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 159214; земельну ділянку площею 5,43 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Луко-Барської сільської ради Барського району Вінницької області, яка належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ВН № 058989.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, як дочка померлої, що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_2 .
Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Позивач є такою, що спадщину прийняла після смерті матері, оскільки в передбачений чинним законодавством строк звернулась до приватного нотаріуса Барського районного нотаріального округу Вінницької області Лободи С.Л. із відповідною заявою про прийняття спадщини від 06.02.2018.
Померлою ОСОБА_3 за життя було складено заповіт щодо розпорядження усім належним їй майном на випадок її смерті.
Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК України).
Із змісту заповіту від 24.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Лободою С.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 55, вбачається, що ОСОБА_3 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та попередньо ознайомившись із вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе її майно, де б воно не було і з чого б воно не склалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт записано нотаріусом зі слів ОСОБА_3 . У присутності свідків заповіт прочитано вголос заповідачем. Після прочитання вголос заповіту нотаріусом і свідками, у зв'язку з тремором рук заповідача за її дорученням та у її присутності правочин підписаний ОСОБА_13 , а також підписаний свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_17 . Особи ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_17 встановлено, їх дієздатність перевірено.
Ст. 1247 ЦК України визначено загальні вимоги до форми заповіту, зокрема заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ч. 1 ст. 225 ЦК України).
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 105 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
А тому, ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 28.08.2019 у даній цивільній справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу «Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. О.І. Ющенка» на вирішення яких поставлено наступні питання: чи могла ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бар, під час складання заповіту від 24.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Лободою С.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 55, усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта Комунального закладу «Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. О.І. Ющенка» № 15 від 05.12.2019 вбачається, що ОСОБА_3 на час складання заповіту від 24.01.2014 на психічні розлади не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності. На час складання заповіту від 24.01.2014 ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, стороною позивача в установленому законом порядку не доведено, що оскаржуваний заповіт було складено ОСОБА_3 у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Тому суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом судом встановлено, що вона є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_2 прийняла шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
П. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, роз'яснено, що правила абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи. При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього, та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечувати умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій, таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суд від 08.11.2018 у справі № 193/449/17-ц, провадження № 61-26491св18 та в п. 4 листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення від права спадкування за законом, позивач посилалася на ті обставини, що покійна мати ОСОБА_3 була особою похилого віку, часто хворіла. На думку позивача, ОСОБА_3 перебувала в безпорадному стані, а відповідач маючи можливість допомогти спадкодавцеві на лікування, такої допомоги не надала.
Будь-яких доказів на підтвердження безпорадного стану спадкодавця та можливості ОСОБА_1 надавати їй допомогу, умисного ухилення від надання такої допомоги, позивачем за зустрічним позовом не надано.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребувала допомоги позивача за первісним позовом, остання мала можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання, а також потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Судом враховується, що тільки одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності дає можливість усунути спадкоємця першої черги за законом від права спадкування за законом.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем не доведено підстав зустрічного позову, а тому у його задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 203, 225, 1220, 1233, 1257, 1224, 1261, 1268, 1270 ЦК України, ст. 7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя:
Повне судове рішення складено 30.09.2020