ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
02 жовтня 2020 року справа №640/19573/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доНаціонального військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (далі по тексту - відповідач, НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь»)
про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 року рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19 листопада 2018 року; 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 року рік , виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19 листопада 2018 року
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідачем протиправно не компенсовано під час звільнення виплати за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/19573/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки з набранням чинності Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №1126-VI, в Україні діє особливий період, тому додаткові відпустки із збереженням заробітної плати не надавались та не надаються по теперішній час; положеннями Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено перенесення додаткових відпусток на наступний рік, а отже відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право, зокрема, позивача, на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України 26 липня 2017 року.
Відповідно до витягу з наказу Міністерства оборони України (по строковій частині) від 27 листопада 2018 року №354 полковника медичної служби ОСОБА_1 , начальника клініки гематології НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» звільнено наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 19 листопада 2018 року з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 27 листопада 2018 року виключено із списків особового складу центру та всіх видів забезпечення.
Як встановлено зі змісту вказаного витягу з наказу, позивачу станом на день звільнення з військової служби не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
У відповідь на звернення позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій від 04 серпня 2019 року, начальником НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» генерал-майором медичної служби надано відповідь від 19 серпня 2019 року №7/4311, згідно з якою військовослужбовцям Збройних Сил України, у зв'язку з дією особливого періоду, надання додаткових відпусток припинено, у зв'язку із чим, підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відсутні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною восьмою статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У свою чергу, згідно з абзацами другим та третім пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведених положень вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Проте, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, де зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не здійснив із ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки з 2017 року по 2018 рік.
Беручи до уваги, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з 2017 року по 2018 рік, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, а саме 19 листопада 2018 року.
3. Зобов'язати Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, а саме 19 листопада 2018 року.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» (01133, м. Київ, вул. Госпітальна, 18; ідентифікаційний код 07773293).
Суддя В.А. Кузьменко