ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 вересня 2020 року м. Київ № 826/9921/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом громадянина Зімбабве ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання неправомірним і скасування наказу.
Громадянин Зімбабве ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Київській області про визнання неправомірним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.11.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Зімбабве ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).
Ухвалою суду від 02.07.2018 відкрито провадження у справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії особової справи громадянина Зімбабве ОСОБА_1 .
Розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.05.2019 №395 адміністративна справа №826/9921/18 передана на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2019 для розгляду адміністративної справи №826/9921/18 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Донця В.А .
Ухвалами суду: від 18.09.2019 - адміністративна справа прийнята до провадження, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання; від 30.10.2019 - замінено відповідача - Управління Державної міграційної служби України у Київській області на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області; від 30.10.2019 - задавлено клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання; від 04.12.2019 - закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
В судовому засіданні 10.02.2020 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити. Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом продовжено розгляд справи в письмовому провадженні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено процедуру розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повно та не всебічно розглянуто вказану заяву позивача та не надано відповідної оцінки підставам, з яких позивач звернувся до відповідача з такою заявою. За твердженням представника позивача, заява шукача притулку відповідала вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тому обставини вказані позивачем підлягали перевірці за ординарною процедурою, тому відповідачем протиправно рішенням від 12.11.2017 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що посадовими особами було дотримано процедуру розгляду заяви позивача та за результатами її розгляду, а також повного й всебічного вивчення інформації щодо країни походження позивача прийнято обґрунтоване рішення про відмову у в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивачем не доведено факту особистого переслідування та того факту, що в разі повернення до Зімбабве позивач зазначає серйозної шкоди.
Дослідивши письмові докази, пояснення свідка, суд установив.
Позивачем 12.11.2017 заповнено заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №64.
Як на підставу для надання позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту позивач вказав, що він змушений був покинути країну свого походження у зв'язку з тим, що в нього є реальні підстави вважати, що після повернення до Зімбабве , його життя та життя його родини буде в небезпеці.зокрема, його можуть вбити, оскільки він був членом опозиційної партії.
За результатами розгляду матеріалів звернення позивача відповідачем складено висновок від 12.11.2017 справа №2017 KV 0064 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.
Підставою відмови зазначено відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Наказом Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.11.2017 №111 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Зімбабве ОСОБА_1 " відповідно до частин четвертої, шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі письмового висновку головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Магович Р.І. від 12.11.2017 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Зімбабве ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Повідомленням Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.12.2017 №40 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте, як вбачається з копії акта про відмову від підпису та отримання повідомлень про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.11.2017 позивач в приміщенні аеропорту "Бориспіль", терміналу "Д" на напрямку "відліт" в присутності головних спеціалістів відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління Державної міграційної служби в Київській області Мигович Р.І. та Адамишина А.В. відмовився від підписання та отримання повідомлення від 12.11.2017 №40.
Не погоджуючись з наказом Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.11.2017 №111 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, представник позивача звернувся до суду.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (у редакції, чинній на час подання позивачем заяви-анкети від 12.11.2017 №64, її розгляду та прийняття оскаржуваного наказу від 12.11.2017 №111).
Відповідно до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту":
рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта);
рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста).
Як убачається зі змісту висновку про відмову в оформленні документів від 12.11.2017 у шукача притулку відсутні підстави, передбачені для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту":
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1);
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13).
Як убачається зі змісту висновку про відмову в оформленні документів від 12.11.2017 доводи про відсутність у шукача притулку підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" зводяться до того, що під час співбесіди заявник повідомив про виїзд з країни походження тієї ночі, коли його побили, про виготовлення закордонного паспорту за шість місяців до інциденту з побиттям, про переслідування та насилля за політичною ознакою без конкретизації якого саме переслідування, що не доводить причинно-наслідкового зв'язку між побиттям та членством в партії Рух за демократичні зміни (MDC). Посадовою особою Державної міграційної служби України на підставі інформації з відкритих джерел зроблено висновок про можливість шукачу притулку на день виїзду з країни вільно висловлювати свою політичну позицію на мітингах, заявник не обґрунтував та не вказав неможливості повернення до країни громадянської належності, не довів можливості застосування до нього смертної кари чи серйозної індивідуальної загрози його життю.
На думку суду, такі висновки є суперечливими та передчасними. Зокрема, єдиною підставою для висновку про безпечність членів головної опозиційної партії Зімбабве Рух за демократичні зміни (MDC) слугував допис Amnesty International в мережі інтернет про відміну судом Зімбабве заборони на проведення мітингів, який згодом був скасований іншим судом. Водночас, наприклад, у доповіді Amnesty International щодо прав людини в сучасному світі за 2015-2016 роки зазначено, що влада Зімбабве придушувала свободу вираження думок, влаштовуючи репресії. Зазначаючи про відсутність прямого причинно-наслідкового зв'язку між побиттям та членством партії на підставі пояснень заявника, не надано оцінки листу про членство шукача притулку в партії, про що зазначено під час співбесіди. У висновку вказано про те, що заявник не міг повідомити загальну інформацію про партію, однак під час співбесіди ним було повідомлено про лідера партії, дату її заснування, мету діяльності, а також повідомлено чим він займався як член партії - був членом комуни партії, навчав людей користуватись правами, посвячував у партійне життя, організовував раллі. У висновку зазначено про не повідомлення заявником про переслідування, однак під час інтерв'ю ним вказано, що люди не хочуть мати з членами партії жодних стосунків, відмовляють у продажу їжі, поліція виганяє з громадського транспорту.
На думку суду, висновок про відмову в оформленні документів, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ є необґрунтованим та не може бути доводом того, що шукач притулку не має підстав для звернення про отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту внаслідок побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань та загрози життю заявнику та його рідним в разі повернення.
Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається лише за заявами, які є очевидно необґрунтованими.
На думку суду, під час інтерв'ю заявник повідомив достатньо підстав для того, щоб його заява була розглянута. Зокрема, що він є членом партії, про що надав доказ та пояснення про свою роль в партії, про виїзд (втечу) з країни внаслідок побиття його невідомими особами, про прояв дискримінації з боку поліції та громадян до членів опозиційної партії, а також висловив побоювання про наявність реальної загрози його життю та життю його близьких в разі повернення до країни громадянської належності.
Отже, суд вважає, що таких доводів шукача притулку достатньо, щоб вважати його заяву такою, яка не є очевидно необґрунтованою.
Крім того, особливістю стандарту доказування в таких категоріях справ є те, що заявник повинен повідомити правдиві обставини, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих обставин могло бути прийняте відповідне рішення. Водночас у зв'язку з особливостями ситуації біженців, посадова особа, оцінюючи доводи, надані докази повинна володіти об'єктивною інформацією щодо країни походження з питань загальновідомого характеру, відповідно задавати питання для отримання інформації та в такий спосіб, перевіряючи повідомлені шукачем притулку обставини. Наприклад, у Керівництві УВКБ ООН зазначається, що хоча обов'язок подавати докази лежить на заявникові, завдання встановлення і опрацювання відповідних фактів вирішується спільно з перевіряючою особою. У деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться використовувати кошти, за наявними документами, щоб зібрати всі необхідні докази, що підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може увінчатися успіхом, і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. У таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь прохача, якщо немає вагомих причин вважати зворотне (пункти 195-205).
Зі змісту висновку про відмову в оформленні документів убачається, що посадова особа Державної Міграційної служби України вказала, що заявник не довів наявність загрози його життю, водночас аналіз інформації щодо країни походження обмежився лише рішенням суду Зімбабве про відміну заборони на мирні зібрання, яке було згодом скасовано іншим рішенням суду. За висновком суду, така інформація не може свідчити про очевидну необґрунтованість доводів заявника.
Під час судового розгляду адміністративної справи за клопотанням представника позивача було допитано свідка ОСОБА_8 , який повідомив, що 12.11.2017 він, працюючи в підрозділі захисту та соціальної інтеграції Управління Державної міграційної служби України в Київській області, за вказівкою керівника у вихідний день у першій половині дня прибув до Міжнародного аеропорту Бориспіль до транзитної зони на підставі перепустки з метою розгляду заяв громадян Зімбабве про надання їм статусу біженця чи осіб, які потребують додаткового захисту. В цей же день заяви були розглянуті та шукачам притулку було відмовлено в оформленні документів. Свідок повідомив, що постійно знаходився у приміщенні аеропорту, документи про відмову були передані іншими представниками. Як проходила процедура розгляду заяв, яким чином доставлялись документи до міграційної служби та до аеропорту свідок пояснити не зміг.
Представник позивача наголосив, що свідок підтвердив порушення відповідачем вимог "Інструкції про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.08.2016 №772, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2016 за №1212/29342.
Згідно з Інструкцією:
в разі звернення за захистом іноземцем та особою без громадянства, які мають дійсні документи для в'їзду та перебування на території України, до посадової особи підрозділу охорони державного кордону (Морської охорони) старший зміни прикордонних нарядів (командир корабля (катера)), отримавши інформацію про звернення: роз'яснює шукачу захисту порядок звернення за захистом відповідно до законодавства України (за необхідності залучає для цього перекладача); надає інформацію про місцезнаходження та контактні дані найближчого територіального органу ДМС, де шукач захисту може звернутися із письмовою заявою про захист; інформує про факт звернення центр управління службою підрозділу охорони державного кордону (Морської охорони); надсилає впродовж двох діб до підрозділу (посадовій особі) по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу відповідного органу охорони державного кордону (загону Морської охорони) рапорт про факт звернення (підпункт 2 пункту 1 Розділу ІІ);
у разі звернення за захистом іноземцем та особою без громадянства безпосередньо після здійснення незаконного перетинання державного кордону України начальник підрозділу охорони державного кордону (Морської охорони), отримавши інформацію про звернення, організовує доставляння та передавання шукача захисту представникам найближчого територіального органу ДМС не пізніше 24 годин після надання пояснень про причини незаконного перетинання державного кордону України, про що складається акт приймання-передавання (додаток 2), а також оригіналу повідомлення про звернення за захистом із відповідними додатками, про що представники ДМС роблять відмітку на другому примірнику цього повідомлення (абзац третій підпункту 3 пункту 2 Розділу ІІ);
у разі виявлення посадовою особою підрозділу охорони державного кордону (Морської охорони) в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон, контрольному пункті в'їзду-виїзду, контрольованому прикордонному районі чи виключній (морській) економічній зоні дитини, розлученої із сім'єю, яка заявляє про намір звернутися за захистом або про це повідомили інші особи, які не є її законними представниками, незважаючи на обставини, зазначені в абзацах перших пунктів 1 та 2 цього розділу начальник підрозділу охорони державного кордону (загону Морської охорони), отримавши інформацію про звернення, організовує доставляння та передавання шукача захисту - дитини, розлученої із сім'єю, представникам найближчого органу опіки і піклування та територіального органу ДМС не пізніше 24 годин з моменту їх інформування із дотриманням положень Інструкції про взаємодію органів виконавчої влади в роботі з дітьми, розлученими із сім'єю, які не є громадянами України і звернулися до компетентних органів із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров'я України, Адміністрації Держприкордонслужби України від 07 липня 2012 року N 604/417/793/499/518, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 липня 2012 року за N 1292/21604 (абзац третій підпункту 3 пункту 2 Розділу ІІ);
уповноважені особи територіальних органів ДМС після отримання повідомлень органів (підрозділів) охорони державного кордону (Морської охорони) про звернення за захистом та доставляння шукачів захисту: обліковують повідомлення у встановленому законодавством України порядку; приймають доставлених органами (підрозділами) охорони державного кордону (Морської охорони) шукачів захисту, про що складаються акти приймання-передавання; діють відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (пункту 1 Розділу ІІІ).
З урахуванням наведеного правового регулювання суд погоджується з доводами представника позивача про відсутність правових підстав у посадових осіб Державної міграційної служби України здійснювати перевірку заяви шукача притулку в місці перетину кордону, в даному випадку, в транзитній зоні аеропорту.
Як убачається з матеріалів особової справи, позивач прибув до України, маючи закордонний паспорт. Доказів того чи мав позивач правові підстави для перетину кордону чи його було затримано матеріали справи не містять, клопотань з цього приводу не заявлялось. Також відсутні докази розташування на території аеропорту Бориспіль приміщення органу Державної міграційної служби України пристосоване для розгляду заяв шукачів притулку.
На думку суду, тримання шукачів притулку в транзитній зоні аеропорту для розгляду заяв про надання статусу біженця не може свідчити про добросовісність дій відповідача.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.11.2017 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позивач в силу пункту 14 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (зі змінами) звільнений від сплати судового збору, сторонами не подано інших доказів понесення судових витрат, такі витрати присудженню та розподілу не підлягають.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12 листопада 2017 року №111 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Зімбабве ОСОБА_1 ".
Позивач - громадянин Зімбабве ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (ідентифікаційний номер відсутній, адреса листування: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 2а).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII) передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.А. Донець