29 вересня 2020 року м. Херсон
справа № 766/20929/19
провадження №22-ц/819/921/20
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,
суддів: Пузанової Л.В.,
Чорної Т.Г.,
секретар Геленко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Кузьміної О.І. від 10 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія», ОСОБА_2 , третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
встановив:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія», ОСОБА_2 , третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування своїх вимог виклав обставини відповідно до яких 16 жовтня 2018 року ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «ГАЗ-5312» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Перекопській, 203 в м. Херсоні, при виїзді з автозаправки «ОККО» не надав переваги в русі т/з «Nissan Maxima» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під його керуванням у результаті чого скоїв з ним зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Відповідно до постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 26 листопада 2018 року в справі № 766/20694/18 ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні зазначеного ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Відповідно до висновку №10 від 18.03.2019р. експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Nissan Maxima» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , якому завдано шкоду внаслідок вищезазначеного ДТП, ринкова вартість автомобіля на момент ДТП склала 134 122,68 грн., а вартість відновлювального ремонту - 148 340,41 грн.
Згідно з актом виконаних робіт №09-09 від 09 вересня 2019 р. фактична вартість ремонтно-відновлюваних робіт належного йому автомобіля «Nissan Maximа» з реєстраційним номером НОМЕР_2 склала 110 000,00 грн., що підтверджується копією вказаного акта та копією квитанції до прибуткового касового ордера №0909 від 09.09.2019р.
Відповідно до страхового поліса від 08.06.2018 року № АМ/4373452 ним, як володільцем автомобіля «ГАЗ-5312» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладено із Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно - страхова компанія» договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Для отримання страхового відшкодування, позивач 17.10.2018 року, відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04 р. № 1961-ІУ, звернувся до ПрАТ «УПСК» із повідомленням про виникнення страхового випадку, долучивши до вказаної заяви передбачені законодавством документи.
Згодом, 17.12.2018 року, ним було подано до ПАТ «Українській пожежно - страховій компанії» заяву про страхове відшкодування.
Однак, ПрАТ «УПСК» листом від 18.02.2019 року №566/18 йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з підстав нікчемності укладеного між ОСОБА_3 та ПрАТ «УПСК» договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України, який зазначає, що якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Враховуючи, що заява про страхове відшкодування залишена ПрАТ «УПСК» без задоволення, позивач допускає, що відмова страхової компанії від виконання договірних зобов'язань, а саме виплати страхового відшкодування є протиправною, а тому він має право на стягнення суми страхового відшкодування, інфляційних втрат та трьох відсотків річних у судовому порядку.
Позивач зазначає, що позбавлення права вільно користуватися своєю власністю, автомобілем, відмова страхової компанії у виплаті страхового відшкодування, додаткові зусилля на проведення ремонту автомобіля, винні дії ОСОБА_2 у здійсненні ДТП, погіршення у зв'язку з наведеними обставинами стану здоров'я, неправомірні дії відповідачів, заподіяли йому моральну шкоду, яку він оцінює у 5000,00 грн.
Посилається на те, що відповідальність відповідачів є солідарною, оскільки своїми діями вони призвели до порушення його права на страхове відшкодування.
У зв'язку із чим просить стягнути:
солідарно з Приватного акціонерного товариство «Українська пожежно - страхова компанія» та ОСОБА_2 на його користь - 100000 грн. 00 коп. майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 10000 грн. 00 коп. майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, які не покриті полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариство «Українська пожежно -страхова компанія» та ОСОБА_2 на його користь - 5000 грн. 00 коп. моральної шкоди;
стягнути з Приватного акціонерного товариство «Українська пожежно - страхова компанія» на його користь - штрафні санкції, які складаються з: пені у розмірі - 19 630 грн. 14 коп. втрат від інфляції - 289 грн. 50 коп. та 3% річних - 1701 грн. 37 коп.;
судові витрати, які складаються з судового збору за подачу даного позову у розмірі 1366 грн. 21 коп. та витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 4800 грн. 00 коп. покласти на відповідачів.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія», ОСОБА_2 , третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Суд ухвалив: стягнути з Приватного акціонерного товариство «Українська пожежно - страхова компанія» на користь ОСОБА_1 99000 грн. 00 коп. майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11000 грн. 00 коп. майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, які не покриті полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 5000 грн. 00 коп. моральної шкоди;
стягнути з Приватного акціонерного товариство «Українська пожежно- страхова компанія» на користь ОСОБА_1 - штрафні санкції, які складаються з: пені у розмірі - 19 630 грн. 14 коп., втрат від інфляції - 289 грн. 50 коп. та 3% річних - 1701 грн. 37 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 4800 грн. 00 коп; стягнути з Приватного акціонерного товариство «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (з кожного по 683 грн. 10 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно - страхова компанія» просить скасувати рішення в частині вирішення та задоволення позовних вимог до страхової компанії та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову до страхової компанії відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що транспортний засіб «ГАЗ» номерний знак НОМЕР_1 був забезпечений за двома договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме поліс №АМ/1625816 від 16.10.2017 року, укладений з ТДВ «СК «Альфа Гарант» та поліс №АМ/4373452 від 08.06.2018 року, укладений з ПрАТ «УПСК», та оскільки страхувальник ОСОБА_3 не повідомив ПрАТ «УПСК» про наявність раніше укладеного поліса то в силу п.3 ч.1 ст. 989 ЦК України, поліс, укладений з відповідачем - страховою компанією, є нікчемним в силу закону. Посилається на те, що суд першої інстанції унаслідок порушення норм матеріального права, а саме ст.ст. 215, 989, 998, 999 ЦК України, дійшов передчасного висновку про відсутність правових наслідків, що полягають у нікчемності нового договору страхування у випадку неповідомлення страхувальником страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову до страхової компанії.
Поза увагою суду першої інстанції залишилися норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо зберігання чинності полісу у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу, відсутності обов'язку нового власника транспортного засобу, яким є позивач, укладати договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Зазначає, що на позивача в силу закону покладений обов'язок перевірки перед експлуатацією транспортного засобу наявності діючого полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів, а отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що неможливість повідомлення ОСОБА_3 страховика про наявність діючого поліса №АМ/1625816 від 16.10.2017 року з ТДВ «СК «Альфа Гарант» обумовлюється відсутністю у ОСОБА_3 статусу страхувальника за даним договором.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що страховою компанією не підтверджено факту повідомлення чи не повідомлення страховиком про наявність іншого полісу. Крім того, ОСОБА_3 , як страхувальник не знав і не міг знати про існування іншого полісу страхування, оскільки він не виступав стороною договору страхування з іншим страховиком, а ПрАТ «УПСК», в свою чергу, оформлюючи договір страхування повинно було знати про наявність іншого полісу страхування на автотранспортний засіб, оскільки в силу вимог ст. 11 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку встановленому у Положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ. Вважає, що наявні умисні дії страховика, відповідача по справі, при укладенні страхового поліса, які полягали в укладенні правочину, який завідома в подальшому можна буде визнати нікчемним.
Заслухавши доповідача, представника позивача та представника страхової компанії, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2018 року ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «ГАЗ-5312» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Перекопській, 203 в м. Херсоні, при виїзді з автозаправки «ОККО» не надав переваги в русі т/з «Nissan Maxima» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , у результаті чого скоїв з ним зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Своїми діями ОСОБА_2 порушив Правила дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року: за ч. 4 статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.
Відповідно до постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 26 листопада 2018 року в справі № 766/20694/18 ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні зазначеного ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП / а.с.11/
Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 19 серпня 2006 року, власником транспортного засобу «Nissan Maxima» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_1 / а.с.10/.
Відповідно до страхового поліса від 16.10.2017 року № АМ/1625816 ОСОБА_4 , як володілець автомобіля «ГАЗ-5312» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , уклав із ТДВ «СК «Альфа Гарант» договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого з 16.10.2017р. по 15.10.2018 рік включно /а.с.21/.
Відповідно до страхового поліса від 08.06.2018 року № АМ/4373452 ОСОБА_3 , як володілець автомобіля «ГАЗ-5312» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , уклав із Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно - страхова компанія» договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого з 08.06.2018 р. по 07.06.2019 рік, відповідно до якого розмір франшизи - частина збитків, що не відшкодовується страховиком, становить 1000 грн/ а.с.17/.
Отже, транспортний засіб, як об'єкт страхування був забезпечений двома страховими полісами з різними як датами їх укладання та строку дії так і сторонами договору (полісу).
Для отримання страхового відшкодування, ОСОБА_1 17.10.2018 року, відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04 р. № 1961-ІУ, звернувся до ПрАТ «УПСК» із повідомленням про виникнення страхового випадку, долучивши до вказаної заяви передбачені законодавством документи.
17.12.2018 року, ОСОБА_1 було подано до ПАТ «Українській пожежно- страховій компанії» заяву про страхове відшкодування.
Однак, ПрАТ «УПСК» листом від 18.02.2019 року №566/18 відмовило ОСОБА_1 у здійсненні страхового відшкодування та не виплатило його, з підстав начебто нікчемності укладеного між ОСОБА_3 та ПрАТ «УПСК» договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦКУ, який зазначає, що якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Як зазначалося вище, ДТП сталося 16.10.2018 року о 16:20 год., отже на час здійснення ДТП, дія першого страхового полісу закінчилася.
Відповідно до положень п.1.7 ст. 1 Закону України №1961-1У від 01.07.2004 року забезпеченим транспортним засобом вважається транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) (частина перша статті 981 ЦК України).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Пункт 17.1 статті 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих саме ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 759/10739/16-ц (провадження № 61-16092св18)).
При цьому обов'язок доказування факту виконання вимог закону щодо повідомлення страховика про наявність іншого чинного договору страхування щодо того самого об'єкта покладається саме на страхувальника, який повинен діяти як добросовісно, так і обачно, оскільки відповідні обставини можуть істотно вплинути на можливість укладення договору, його умови і, зрештою, на можливість його виконання.
Отже, для виконання встановленого законом обов'язку щодо повідомлення страховика про наявність іншого чинного договору щодо того самого об'єкта, страхувальник, як особа, яка не укладала іншого чинного договору, має бути обізнана про його наявність.
Як встановлено судом, про наявність інших договорів страхування ні позивачу, ні ОСОБА_3 , як страхувальнику, не було відомо, попередній власник транспортного засобу поліс страхування новому власнику не передавав, та не повідомив про його існування.
Положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика не покладено обов'язку перевіряти на момент укладання договору наявність іншого чинного договору страхування, укладеного страхувальником, який звернувся для обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу. Проте, ОСОБА_3 , не був тим страхувальником, який укладав інший чинний договір страхування (поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) / а.с.72/ та положеннями цього закону на нього, як на страхувальника, не покладено обов'язку перевіряти на момент укладання договору наявність іншого чинного договору страхування, укладеного іншим страхувальником, в той час виходячи з обов'язковості та правової природи виду страхування згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач не мав права використовувати транспортний засіб без договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (поліса).
Таким чином, обставини, які б свідчили, що ОСОБА_3 , укладаючи з відповідачем договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності діяв не добросовісно та не обачно у зв'язку з чим й не виконав свій обов'язок щодо повідомлення про наявність іншого чинного договору - не встановлені, а тому ризик, пов'язаний із неповідомленням страховика про наявність іншого чинного договору страхування, який має наслідком нікчемність іншого договору, за наведених обставинах не може стосуватись позивача у даній справі.
Також необхідно зазначити наступне. Враховуючи, що положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика не покладено обов'язку перевіряти на момент укладання договору наявність іншого чинного договору страхування, укладеного страхувальником, який звернувся для обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу , а також на страхувальника, не покладено обов'язку перевіряти на момент укладання договору наявність іншого чинного договору страхування, укладеного іншим страхувальником, проте розділом 6 зазначеного закону врегульовано інформаційне забезпечення та контроль з визначенням обов'язків відповідних органів щодо наявності документу, який підтверджує наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, створення і користування єдиною централізованою базою даних, її утримання, інформаційну взаємодію та інше, колегія суддів вважає, що страховик має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між інтересами страховика та страхувальника, як більш слабкої сторони, яка також підлягає правовому захисту у відповідних правовідносинах, та не звужувати дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин, а тому при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик: не позбавлений можливості з'ясування у особи, яка укладає договір страхування, та не є стороною інших договорів (договору) як відомостей щодо наявності іншого чинного договору так і її обізнаності про їх (його) наявність; використання тих положень спеціального закону, які надають йому можливість отримання інформації при укладанні договору з особою, яка не є стороною інших чинних договорів.
За обставинами, які встановлені у даній справі є необхідність послатися на положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Колегія суддів також вважає за доцільне зазначити про те, що страховик не доводив, що внаслідок необізнаності щодо укладення попереднім власником (володільцем) транспортного засобу, для нього настали негативні наслідки, натомість для особи, якій завдана матеріальна шкода внаслідок ДТП за участю цього транспортного засобу такі негативні наслідки є незворотними, оскільки дія попереднього полісу на час страхового випадку припинилася.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції ч. 3 ст. 989 ЦК України спростовуються вищенаведеним.
Оскільки рішення суду в іншій частині не оскаржується і апеляційна скарга не містить інших доводів, колегія суддів в силу принципу диспозитивності та вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України йому правової оцінки не надає.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 382 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 березня 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий І.В. Склярська
Судді Л.В. Пузанова
Т.Г. Чорна
Повний текст судового рішення складено 02 жовтня 2020 року.
Суддя І.В. Склярська