Справа № 607/10262/17Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/241/20 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.309 КК України
23 вересня 2020 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі Тернопільського апеляційного суду 23 вересня 2020 р. кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Тернопільської місцевої прокуратури на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, прож. по АДРЕСА_1
визнано невинуватим у пред”явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309 КК України та виправдано у зв”язку з недоведеністю винуватості у вчиненні злочину, в якому він обвинувачується.
Справа розглянута з участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі прокурор місцевої прокуратури ОСОБА_9 просить вирок місцевого суду скасувати у зв”язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону; ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки.
Наголошує, що місцевий суд, приймаючи рішення про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , безпідставно послався у вироку на те, що стороною обвинувачення не надано на дослідження речовий доказ, а саме канабіс (марихуану), масою 7,10 грама. Разом з тим у вироку відсутнє обгрунтування того, як міг вплинути на кінцевий висновок у цій справі факт огляду речового доказу безпосередньо судом чи стороною захисту. Ані суд, ані захисник, на думку прокурора, шляхом безпосереднього огляду наркотичного засобу не в змозі виявити жодних нових обставин, аніж ті, що встановлені підтверджуючими доказами у справі, зокрема, протоколами огляду, обшуку та висновком судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів та прекурсорів. Компетентність експертів, які досліджували канабіс (марихуану), ніким під сумнів не ставилась. Сторона обвинувачення вжила всіх можливих і необхідних заходів для забезпечення дотримання принципу безпосередності дослідження доказів, як це визначено статтями 23, 357 КПК України. Зокрема, речовий доказ витребовувався з камери зберігання речових доказів Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області, за даним фактом ініційовано службове розслідування, висновок якого надано суду. Об'єктивна неможливість огляду речового доказу у судовому засіданні у цій справі компенсована іншими доказами, які були безпосередньо досліджені судом.
Вказане твердження відповідає висновкам, у викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №640/6847/15-к.
Висновок суду про те, що у протоколі обшуку від 04.03.2017 взагалі не зазначено, які речі вилучено, не зазначені їх індивідуальні ознаки, які відрізняють їх від подібних, не відповідає дійсності, оскільки в описовій частині протоколу зазначено наступне: в ході обшуку з лівої сторони від входу, а саме біля вхідних дверей ванної кімнати під електролічильником, який прикріплений до стіни, на відстані 45 см від нього наявна дерев'яна полиця, у крайньому лівому куті якої знаходиться рулон туалетного паперу. Зверху на ньому виявлено пачку від сигарет «LM Loft», всередині якої містився поліетиленовий пакет прозорого кольору, а в ньому виявлено речовину рослинного походження темно-зеленого кольору у подрібненому вигляді. В подальшому виявлений поліетиленовий пакет із вмістом та пачку від сигарет «LM Loft» вилучено у спецупакування, наведене підтверджується відеозаписом слідчої дії, який досліджено на засіданні.
Судом також поставлено під сумнів проведений огляд предметів від 10.04.2017, під час якого з пачки від сигарет «LM Loft»» та поліетиленового пакетику вилучено сліди папілярних узорів пальців рук, оскільки у таблицях ілюстрацій, що є додатком до протоколу, відсутня фіксація, яка б відображала обробку предметів дактилоскопічним порошком типу малахіт. Однак зафіксувати процес обробки предметів дактилоскопічним порошком гипу малахіт шляхом фотозйомки не надається можливим, оскільки він є динамічним та фотозйомка не може у повній мірі відобразити його суть, а тому дана дія не знайшла своє відображення у фототаблиці. Одночасно ч.7 ст.237 КПК вказує, що при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис. складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. З вказаної норми випливає, що незастосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої дії або фіксування окремих її складових не може тягнути за собою визнання доказу недопустимим.
Твердження суду про те, що під час обшуку не було проведено фіксування слідових відбитків на вилучених речах для ідентифікації та підтвердження факту належності їх саме ОСОБА_6 , жодним чином не свідчить про порушення вимог законодавства і повністю узгоджується з вищевказаною нормою. Вилучення під час обшуку предметів працівниками поліції без захисних рукавиць чи інших предметів не порушує правила проведення даної слідчої дії і ніяк не могло б призвести до появи на них відбитків пальців рук ОСОБА_6 .
Органом досудового розслідування не допущено до проведення обшуку ОСОБА_6 , оскільки обшук проводився за участю власника житла ОСОБА_10 , також були присутні поняті та інші учасники, відбувалось фіксування слідчої дії за допомогою відеозапису, що унеможливлювало спотворення її результату, жодних зауважень від учасників не надходило.
Зазначені обставини, на думку апелянта, свідчать про те, що в суду не було достатніх підстав для визнання ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та виправдання його за цим обвинуваченням з підстав недоведення того, що вчинено злочин, в якому він обвинувачується.
Як зазначено у вироку суду, ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті та підтримане прокурором під час судового розгляду такого змісту.
При невстановлених слідством обставинах місці та часі у обвинуваченого ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання, зберігання наркотичного засобу для власних потреб без мети збуту.
Реалізуючи свій злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_6 при невстановлених слідством обставинах, місці та часі, в порушення вимог ст. 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 незаконно придбав подрібнену речовину рослинного походження зеленого кольору, яка знаходилася в пачці з-під сигарет «LM-LOFT». В подальшому вищевказаний наркотичний засіб останній зберігав за місцем свого проживання, а саме за адресою АДРЕСА_2 .
04.03.2017 за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_3 проведено санкціонований обшук, в ході якого виявлено та вилучено із полички, яка знаходилась між коридором та ванною кімнатою, пачку з - під сигарет «LM-LOFT», в середині якої знаходився поліетиленовий пакетик на застібку, наповнений подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - «канабісом», маса якого в перерахунку на суху речовину становить 7,10 грама.
Згідно ст. ст. 2, 7 Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори " від 15.02.1995 та Списку № 1, Таблиці № 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, канабіс відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.
Зазначені дії обвинуваченого ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 309 КК України як незаконне придбання, зберігання наркотичного засобу без мети збуту.
Разом з тим, з урахуванням норм ст. ст. 368, 370 КПК України, що регулюють застосування норм матеріального та процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним законом, суд, ухвалюючи вирок в даній справі, безпосередньо дослідивши під час судового розгляду та оцінивши з точки зору належності, допустимості і достовірності докази, прийшов до висновку, що відносно ОСОБА_6 слід ухвалити виправдувальний вирок.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який просив розглянути апеляційну скаргу прокурора Тернопільської місцевої прокуратури на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року відповідно до закону, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , які просять відхилити апеляційну скаргу прокурора та залишити вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора до задоволення не підлягає.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного,повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення про виправдування ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що докази, якими б поза розумним сумнівом підтверджувалась вина обвинуваченого у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надані, та визнав пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, недоведеним.
Це ж стосується законності проведення органом досудового розслідування обшуку, на результатах якого фактично і було побудоване обвинувачення, судових дактилоскопічних експертиз та експертизи наркотичних засобів, які судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні були перевірені, оцінені з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, їм було надано належну оцінку як окремо, так і в сукупності, наведено детальний аналіз досліджених доказів, у тому числі: показань ОСОБА_6 ; свідків; протоколу обшуку від 04 березня 2017 р., висновкам дактилоскопічних експертиз №1.4-443/17 від 16.05.2017; 1.4-658/17 від 22.06.2017; судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів та прекурсорів 2-149/17 від 14.03.2017.
Так, згідно останньої надана на дослідження речовина містить в своєму складі каннабіноїди, зокрема, тетрагідроканабінол, і є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено- канабісом загальною масою 7.1 грама.
В суді першої інстанції ОСОБА_6 вину в інкримінованому йому злочині не визнав і пояснив, що інкримінованого йому кримінального правопорушення не вчиняв. Зазначив, що 04 березня 2017 року до нього в квартиру АДРЕСА_3 , яку він орендував, з обшуком прийшли працівники поліції разом із власницею вказаного помешкання. Його відразу відвезли у відділення поліції, де протримали декілька годин і тільки згодом відпустили. При цьому не надали можливості скористатись послугами захисника, а через декілька тижнів його знову викликали, відібрали відбитки пальців рук і звинуватили у зберіганні наркотичного засобу по місцю проживання. Присутнім під час проведення обшуку 04 березня 2017 року не був. Вилучений під час обшуку наркотичний засіб - канабіс - йому не належить. Ключі від вхідних дверей у квартирі по АДРЕСА_3 були у нього та власниці даного помешкання. До проведення обшуку він проживав у орендованій квартирі протягом двох місяців.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений додав, що, перебуваючи ще за домашньою адресою, намагався подзвонити захиснику, але телефон працівниками поліції в нього був відібраний.
Наголошує на тому, що хоча ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайсуду Тернопільської обл. був наданий дозвіл на проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_3 з метою відшукання викраденого майна, оскільки він підозрювався у вчиненні крадіжки за ч. 3 ст. 185 КК, а саме: перфоратора торгової марки “Фіолент”, міксера торгової марки “Інтерскол”, двох болгарок торгової марки “Темп” та “Зім”, шуруповерта торгової марки “Інтерскол”, (а. п. 54), працівниками поліції згідно відео, долученого до протоколу обшуку від 04.03.17, пошуки велися і в кішенях його штанів, і в тарілках, і в чашках, і в пачці сигарет, де в принципі не могли знаходитись, з огляду на їх габарити, ні шуруповерт, ні болгарки, ні перфоратор.
Оцінюючи показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , який назвав себе при проведенні обшуку ОСОБА_13 , а також ОСОБА_10 , місцевий суд правильно вказав, що перші два свідка були залучені в якості понятих і їхні показання доводять лише факт виявлення предметів під час обшуку. Цей же висновок стосується і показань свідка ОСОБА_10 , яка є власницею зазначеної квартири, і не доводять того факту, що виявлені під час обшуку предмети належать саме обвинуваченому і що в пачці з-під сигарет вилучений саме наркотичний засіб.
Судом першої інстанції як доказ вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину досліджено і письмові докази у кримінальному провадженні.
Зокрема, з даних протоколу обшуку від 04 березня 2017 року, дослідженого судом першої інстанції, вбачається, що було проведено обшук в квартирі АДРЕСА_3 , у ході проведення якого “виявлені предмети”, і лише з протоколу огляду предметів від 10.04.17 (а. п. 69) зазначено, що саме стало предметом огляду, який в подальшому був направлений для проведення судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, іх аналогів та прекурсорів та дактилоскопичних експертиз.
Протокол обшуку від 04 березня 2017 року, в якому відображено вилучення у обвинуваченого “предметів”, судом першої інстанції обґрунтовано визнано як такий, що здобутий з порушенням закону та є недопустимим. Свій висновок суд першої інстанції мотивує тим, що у протоколі, всупереч вимогам ст. 104 КПК, не викладено послідовність дій, не вказано місце виявлення речей, їх детальний опис, спосіб упакування, опечатування. У протоколі обшуку взагалі не зазначено, які речі вилучено.
Відповідно, висновки судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів № 2-149/17 від 14.03.2017 та протокол огляду предметів від 10 квітня 2017 року; висновок судової дактилоскопічної експертизи №1.4-443/17 від 16.05.2017; висновок судової дактилоскопічної експертизи №1.4-658/17 від 22.06.2017 також визнані недопустимими доказами.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Ч. 5 ст. 105 КПК передбачає, що додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також посвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
Проте, як вбачається із судового рішення та матеріалів кримінального провадження, в протоколі наявні відомості лише про місце вилучення предметів та не міститься відомостей про послідовність всіх дій під час проведення обшуку, а також взагалі відсутні будь-які відомості щодо упакування вилучених предметів.
З переглянутого в нарадчій кімнаті апеляційного суду колегією суддів відеозапису, долученого в якості додатку до протоколу обшуку квартири АДРЕСА_3 від 04.03.17, вбачається, що поняті в момент, коли працівником поліції була виявлена пачка сигарет з подрібненою речовиною з полички, яка знаходилась між коридором та ванною кімнатою (13 хв. 19 сек.), були відсутні.
Фактично вони вже були запрошені до коридору після того, як там побували працівники поліції та виявили зазначений предмет.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про недопустимість фактичних даних, що містяться в протоколі обшуку від 04.03.17 за місцем проживання ОСОБА_6 , оскільки вони були отримані з порушенням вимог ч. 3 ст. 104 КПК України, з чим обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції та відхилив твердження апеляційної скарги прокурора щодо незаконності визнання фактичних даних, що містяться в протоколі обшуку від 04.03.17 за місцем проживання обвинуваченого відповідно до статей 86, 87 КПК України недопустимими.
Цей висновок місцевого суду повністю узгоджується з позицією Верховного Суду,що висловлена в постанові ККС ВС від 02 вересня 2020 р. у справі № 591/4742/16-к.
Таким чином, ретельно перевіривши зібрані докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, суд першої інстанції навів детальний аналіз досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку, які підставно визнав недопустимими, дійшовши вмотивованого висновку про відсутність в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора про однобічність розгляду кримінального провадження та неврахування місцевим судом здобутих доказів, є необгрунтованими.
Так, відповідно до вимог ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав, виконання процесуальних обов'язків, та, керуючись вимогами закону, оцінив кожен доказ, поданий сторонами окремо та сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття вірного рішення у справі, зокрема, ухвалення виправдувального вироку.
Таким чином, незважаючи на закріплений у ст. 92 КПК України за слідчим та прокурором обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, на переконання колегії судів, останніми не надано суду допустимих доказів на підтвердження обвинувачення в частині наявності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, чи будь-якого іншого, і такий висновок суду першої інстанції достатньо мотивований та ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні і змістовно наведені у вироку.
Відповідно, встановивши відсутність в матеріалах провадження достатніх та допустимих доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції та об'єктивно і беззаперечно підтверджували б винуватість у вчиненні інкримінованого обвинуваченому злочину, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення та вважає, що суд першої інстанції, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги прокурора жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції, а посилання прокурора на наявність в діянні ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, суперечать встановленим судом фактичним обставинам цього провадження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, які могли би вплинути на правильність висновків суду, колегією суддів не встановлено, виправдувальний вирок суду першої інстанції за своїм змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні та, відповідно, скасування вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської обл. від 25 травня 2020 р.. стосовно ОСОБА_6 з постановленням свого вироку, як про це прокурором порушено питання.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Тернопільської місцевої прокуратури залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року про визнання ОСОБА_6 невинуватим у пред”явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309 КК України та виправдання у зв”язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення.
Головуючий
Судді