Номер провадження: 11-сс/813/1429/20
Номер справи місцевого суду: 522/24907/13 1-кс/522/9550/13
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
29.09.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2013 року про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12013170110000031 від 05.01.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, -
встановив:
оскарженою ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2013 року було задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_9 та накладено арешт на будівлі та споруди загальною площею 345,9 кв. м., а також земельну ділянку загальною площею 0,5642 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які згідно договорів купівлі продажу належать громадянину Республіки Молдова - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Своє рішення про накладення арешту на зазначене майно слідчий суддя мотивував тим, що будівлі та споруди загальною площею 345,9 кв. м., а також земельна ділянка загальною площею 0,5642 га, які знаходяться у АДРЕСА_1 , є предметом кримінального правопорушення, оформлені та придбані в результаті вчинення кримінального правопорушення, оскільки незастосування арешту може призвести до відчуження зазначеного майна.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 , діюча в інтересах ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість зазначеної ухвали слідчого судді про арешт майна, просить її скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого в повному обсязі.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, належне ОСОБА_8 майно не є доказом кримінального правопорушення, не підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, не може бути забезпеченням цивільного позову та предметом стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, та не підлягає конфіскації.
Заслухавши суддю-доповідача; адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку про те, що слідчий суддя не дотримався вищевказаних вимог Закону та практики ЄСПЛ, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на майно у рамках зазначеного кримінального провадження.
Як вбачається з клопотання слідчого, в ході досудового розслідування встановлено, що директор ПП «МОДЕРАТТО» ОСОБА_10 25.12.2005, подав позовну заяву до Господарського суду Одеської області до ТОВ «Вітер Змін» про визнання права власності на дитячий оздоровчий майновий комплекс загальною площею 432,2,6 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 5640 кв. метрів, який насправді належав Одеській міській раді, і долучив до заяви підроблені документи.
На підставі представлених матеріалів 17.01.2006 року суддя Господарського суду Одеської області ОСОБА_11 по справі № 7/346-05-11973 виніс рішення про визнання права власності за ПП «МОДЕРАТТО» на вищевказане майно, в результаті чого Одеській міській раді було завдано шкоди в особливо великому розмірі.
24.02.2006 року між ПП «МОДЕРАТО» в особі директора ОСОБА_10 та ПП «Грін» в особі директора ОСОБА_12 був підписаний договір купівлі-продажу, згідно якого ПП «Модерато» продало, а ПП «Грін» купило будівлі та споруди загальною площею 345,9 кв. м, що знаходяться в АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 5128 кв. м., який був засвідчений приватнім нотаріусом ОСОБА_13
17.03.06 року та 21.03.06 директором ПП «Грін» ОСОБА_12 були підписані договори купівлі-продажу з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_6 , згідно яких ПП «Грін» продало, а вони купили за 120000 гривень кожен 1/6 частину будівель та споруд, в цілому загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 5128 кв. м, які були посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_13
24.05.07 року був підписаний договір купівлі-продажу між ОСОБА_16 та ОСОБА_19 , згідно якого останній купив 1/6 частину будівель та споруд, загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13
24.05.07 року був підписаний договір купівлі-продажу між ОСОБА_20 , який діяв від імені ОСОБА_18 та ОСОБА_21 , згідно якого остання купила 1/6 частину будівель та споруд, в цілому загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13
24.05.07 року був підписаний договір купівлі-продажу між ОСОБА_15 та ОСОБА_22 , згідно якого остання купила 1/6 частину будівель та споруд, загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13
24.05.07 року був підписаний договір купівлі-продажу між ОСОБА_20 , який діяв від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_23 , згідно якого останній купив 1/6 частину будівель та споруд, в цілому загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13
24.05.07 року був підписаний договір купівлі-продажу між ОСОБА_14 та ОСОБА_24 , згідно якого остання купила 1/6 частину будівель та споруд, в цілому загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13
20.07.2007 року суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_25 по справі № 2-А-562 за позовом ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 до Одеської міської ради, ДП «ЦДЗКДКУЗР» виніс рішення про визнання за позивачами права спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 5642 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
31.08.2007 року на підставі постанови Київського районного суду від 20.07.2007 був виданий державний акт на земельну ділянку ЯЕ № 665486 на праві спільної сумісної власності на ім'я ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17
21.12.07 року був підписаний договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , та ОСОБА_26 , який діяв від імені ОСОБА_8 , згідно якого останній купив будівлі та споруди загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13
21.12.07 року був підписаний договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , та ОСОБА_26 , який діяв від імені ОСОБА_8 , згідно якого останній купив земельну ділянку загальною площею 0,5642 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13 .
В результаті шахрайських дій, як зазначено у клопотанні слідчого, невідомі особи заволоділи будівлями та спорудами загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки загальною площею 0,5642 га, що знаходиться за даною адресою, чим Одеській міській раді в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської раді був причинений матеріальний збиток в сумі 986.535,60 грн.
Апеляційний суд звертає увагу на положення ч. 10 ст. 170 КПК України, відповідно до якого не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. В той же час в матеріалах клопотання відсутня постанова слідчого про визнання земельної ділянки та розташованих на ній споруд речовими доказами.
Крім того, як вбачається з доданих до апеляційної скарги судових рішень різних інстанцій, які набрали законної сили ОСОБА_8 було визнано законним власником будівель та споруд загальною площею 345,9 кв. м., що знаходяться у АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки загальною площею 0,5642 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .
Так, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2010 року по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_17 ОСОБА_22 ОСОБА_23 ОСОБА_8 , третя особа Управління освіти та науки Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна та виселення - відмовлено повністю. Під час розгляду зазначеної справи, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_8 є законним власником будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, а також законним власником земельної ділянки за вказаною адресою, на якій розташовані вказані споруди та будівлі.
При цьому, Одеська міська рада не оскаржувала зазначене рішення і воно набрало законної сили.
Після цього, 24.04.2013 року Одеська міська рада звернулась до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Одеси 07.12.2010 року, в якій просила суд скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги Одеської міської ради.
Ухвалою Київського районного суду від 21.06.2013 р. у справі №520/5469/13-ц, залишеною в силі Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2014 року, у задоволенні заяви Одеської міської ради - відмовлено.
30.06.2015 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави та Одеської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,5642 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд. Позовні вимоги заступник прокурора Одеської області обґрунтував тим, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_8 без законних на те підстав, оскільки була відчужена з державної власності у спосіб, що не передбачений законом.
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2015 року, залишеним в силі Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.07.2017 року та Постановою Верховного суду від 07.08.2019 року у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави та Одеської міської ради відмовлено.
13.06.2017 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Одеська міська рада, про витребування майна у добросовісного набувача та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, в якій позивач просив суд:
- витребувати у ОСОБА_8 будівлі та споруди, загальною площею 345,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та передати зазначені приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
- усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_8 із будівель та споруд, загальною площею 345,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та передати зазначені приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що будівлі та споруди, загальною площею 345,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ), є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Одеси.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.06.2018 року у справі №520/6906/17, залишеним в силі Постановою Одеського апеляційного суду від 16.05.2019 року та Постановою Верховного суду від 05.02.2020 року, у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Одеська міська рада - відмовлено в повному обсязі.
Таким чином, доводи клопотання слідчого про протиправне заволодіння чужим майном та необхідність накладення на нього арешту суперечать зазначеним судовим рішенням, які вступили в законну силу і є обов'язковими, в тому числі і для органу досудового розслідування.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що про підозру у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_8 повідомлено не було, а в ході розгляду апеляційної скарги прокурор повідомив про те, що під час проведення на протязі більше 7 років досудового розслідування даного кримінального провадження жодних доказів про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення не здобуто і на даний час відсутні підстави для повідомлення йому про підозру. При цьому прокурор не навів жодних передбачених законом підстав для накладення за таких обставин арешту на належне ОСОБА_8 майно.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи захисника відносно того, що земельна ділянка була придбана ОСОБА_8 тринадцять років тому, за весь час ним не було здійснено жодних дій, спрямованих на відчуження земельної ділянки, яка була придбана для використання в особистих цілях, за цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд».
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Отже, апеляційним розглядом встановлено, що на даній стадії досудового слідства, що також підтвердив прокурор в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_8 не повідомлено про підозру, а слідчим у клопотанні не доведені підстави вважати, що майну, на яке накладено арешт, загрожує знищення, чи воно підлягає спеціальній конфіскації, або конфіскації, як виду покарання, або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Окрім того, надані слідчим матеріали, не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, адже вони не підтверджують підстави, мету та не містять відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тому, апеляційний суд вважає, що накладення арешту на зазначене вище майно, є безпідставним.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність прийнятого слідчим суддею рішення про накладення арешту на вищевказане майно.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2013 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12013170110000031 від 05.01.2013 року, а саме на будівлі та споруди загальною площею 345,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,5642 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Саксаганського, 2-а - скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4