30 вересня 2020 року м. Чернівці
Справа № 713/1133/18
Провадження № 22-ц/822/697/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.
суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.
секретар - Герман Я.І.
за участю: представника заявника - Фокія Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 червня 2020 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Басюк Анжеліки Валеріївни, про закінчення виконавчого провадження, заінтересована особа: боржник - ОСОБА_2 , головуючий у І-й інстанції - Кириляк А.Ю.,
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області) Басюк А. В. про закінчення виконавчого провадження, заінтересована особа: боржник - ОСОБА_2 .
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року у справі № 713/1455/17 усунуто перешкоди ОСОБА_1 щодо участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено ОСОБА_1 такі способи участі у житті сина ОСОБА_3 : зобов'язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надавати ОСОБА_1 можливість бачитися та спілкуватися з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме щотижня у вівторок з 16.00 год. до 19.00 год.; у четвер з 16.00 год. до 19.00 год. та у неділю з 11.00 год. до 14.00 год. у межах та поза межами місця проживання дитини. На виконання вказаного рішення суду 08 травня 2018 року видано виконавчий лист, який пред'явлено ОСОБА_1 до примусового виконання.
Зазначав, що постановою старшого державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Басюк А.В. від 24 травня 2018 року відкрито виконавче провадження за № 56465694 з виконання вказаного виконавчого листа. Також 24 травня 2018 року державний виконавець здійснила виїзд за місцем фактичного проживання боржника і склала акт про те, що при виконанні виконавчого листа боржника зобов'язано усунути перешкоди ОСОБА_1 щодо участі у вихованні сина. Копія виконавчого листа вручена боржнику.
29 травня 2018 року відбулася зустріч ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 за місцем проживання дитини з матір'ю, проте на цій зустрічі державний виконавець була відсутня.
Постановою державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Басюк А. В. від 07 червня 2018 року закінчено виконавче провадження № 56465694 з виконання виконавчого листа № 713/145/17, виданого Вижницьким районним судом 08 травня 2018 року.
Оскільки фактичне виконання в повному обсязі рішення суду не відбулося, просив визнати незаконною і протиправною постанову державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Басюк А.В. від 07 червня 2018 року про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 червня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконною і протиправною постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07 червня 2018 про закінчення виконавчого провадження за №56465694 по виконанню виконавчого №713/145/17, виданого Вижницьким районним судом Чернівецької області 08 травня 2018 року.
На зазначену ухвалу суду Перший відділ державної виконавчої служби м. Чернівці Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
Посилається на те, що оскаржувана ухвала є необ'єктивною, необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, та нівелюватиме принцип законності і об'єктивності виконання судових рішень.
Аргументує апеляційну скаргу тим, що державний виконавець не наділений обов'язком чи повноваженням здійснювати контроль за поведінкою матері дитини ОСОБА_2 , та не наділений правом чи обов'язком впливати на неприв'язні відносини, що склалися між батьками. Державний виконавець не наділений правом чи обов'язком втручатися в особисте життя боржника чи стягувача, впливати на притягнення осіб до відповідальності. 24 травня 2018 року державний виконавець, вийшовши за адресою проживання боржника, а саме: АДРЕСА_1 , та у присутності боржника, стягувача та матері заявника повідомила, що побачення з дитиною повинні відбуватися виключно у час, визначений у виконавчому документі. За результатами державним виконавцем складено акт.
На апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_4 подав відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги з детальним викладом фактів щодо реальної перешкоди у його спілкуванні з малолітньою дитиною, які вказували на серйозність стверджуваної перешкоди, на усунення якої ним й було ініційовано звернення до суду з вимогою про усунення перешкоди ОСОБА_1 щодо участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року у справі № 713/1455/17 задоволено позов, усунуто перешкоди ОСОБА_1 щодо участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено ОСОБА_1 такі способи участі у житті сина ОСОБА_3 : зобов'язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість бачитися та спілкуватися з сином ОСОБА_3 , а саме щотижня у вівторок з 16.00 год. до 19.00 год.; у четвер з 16.00 год. до 19.00 год. та у неділю з 11.00 год. до 14.00 год. у межах та поза межами місця проживання дитини.
Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 аліменти у твердій грошовій сумі - 2 000 грн щомісячно на дитину, починаючи з 06 листопада 2017 року до досягнення сином повноліття.
На виконання вказаного рішення суду 08 травня 2018 року видано виконавчий лист № 713/1455/17.
23 травня 2018 року до Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області від ОСОБА_1 надійшла заява про примусове виконання рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року у справі № 713/1455/17.
Постановою старшого державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Басюк А. В. від 24 травня 2018 року відкрито виконавче провадження за № 56465694 з виконання вказаного виконавчого листа.
24 травня 2018 року державний виконавець здійснила виїзд за місцем фактичного проживання боржника, а також склала акт про те, що при виконанні виконавчого листа боржника було зобов'язано усунути перешкоди ОСОБА_1 щодо участі у вихованні сина та вручено ОСОБА_2 копію виконавчого листа.
Постановою державного виконавця Першого ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Басюк А. В. від 07 червня 2018 року закінчено виконавче провадження № 56465694 з виконання виконавчого листа № 713/145/17, виданого Вижницьким районним судом 08 травня 2018 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обов'язковими до виконання на всій території України.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення
Частинами першою та третьою вказаної статті передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Пунктом 1 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня .04.2012 року №512/5 (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця) передбачено, що виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону.
Судами встановлено, що 24 травня 2018 року державним виконавцем було здійснено перевірку виконання ОСОБА_2 рішення суду щодо побачення ОСОБА_1 з малолітнім сином, про що було складено відповідний акт, який став підставою для закінчення виконавчого провадження № 56465694.
На виконання вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець прийняла постанову від 07 червня 2018 року про закінчення виконавчого провадження № 56465694 в зв'язку із повним фактичним виконанням судового рішення.
28 серпня 2018 року набула чинності норма статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», частиною четвертою якої визначено дії стягувача у випадку, якщо боржник у подальшому буде перешкоджати побаченням стягувача з дитиною. Зокрема, стягувач не позбавлений права звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним.
Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов'язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBYv. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
Так, у справі ЄСПЛ «Вишняков проти України» від 24 липня 2018 року суд вважає, що бездіяльність національних органів влади, зокрема, неналежний спосіб, у який національні органи влади організовували виконання рішення про надання доступу до дитини, була не лише результатом неналежного виконання обов'язків посадовими особами, відповідальними за виконання рішення. Вбачається, що до цих недоліків також призвели недостатньо розвинуті законодавчі та адміністративні механізми. Зокрема, наявні законодавчі та адміністративні механізми були недостатніми для прискорення добровільного дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім'ї. Вони також не передбачали низки конкретних заходів, які б могли бути вжиті відповідно до принципу пропорційності з метою забезпечення примусового виконання рішення про право доступу.
Отже, Суд констатував, що було порушено статтю 8 Конвенції у зв'язку з невиконанням рішення про надання заявнику доступу до його дитини.
У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз'єднання зі своєю дитиною та обов'язок національних органів влади сприяти такому возз'єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, «відновлення» сім'ї; обов'язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. рішення у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі», заява № 32407/13, пункт 74, від 10 січня 2017 року, з подальшими посиланнями).
Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхнього виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає; не можна виключати застосування санкцій у випадку неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживають діти (див. рішення у справах «Пріцция проти Угорщини», заява № 20255/12, пункти 36 та 37, від 11 червня 2013 року, з подальшими посиланнями; а також «Феррарі проти Румунії», заява № 1714/10, пункт 49, від 28 квітня 2015 року).
Разом з тим, обґрунтовуючи доводи скарги на дії ДВС, ОСОБА_1 вказував, що протягом тривалого часу не має можливості ефективно реалізувати своє право на зустріч із сином і спілкування з ним через протиправну поведінку ОСОБА_2 , яка систематично перешкоджає йому в цьому.
Також скаржник посилався на невжиття державним виконавцем Басюк А.В. всіх необхідних заходів для належного виконання рішення суду, яке передбачає право одного із батьків зустрічатися із дитиною та спілкуватися з нею, у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» та статті 8 Конвенції Про захист прав та основоположних свобод людини. Так, зазначив, що державний виконавець обмежилася роз'ясненням змісту виконавчого листа боржнику.
На підставі аналізу вказаних норм законодавства та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 08 травня 2018 року Вижницьким районним судом Чернівецької області виконавчого листа № 713/1455/17, рішення суду фактично залишається і досі невиконаним.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання незаконною і протиправною постанову державного виконавця від 07 червня 2018 року про закінчення виконавчого провадження, оскільки заявником обґрунтовано свої вимоги з детальним викладом фактів щодо реальної перешкоди у його спілкуванні з дитиною. ОСОБА_1 й далі не має можливості ефективно реалізувати своє право на зустріч із сином і спілкуватися з ним, на усунення чого ним й було ініційовано звернення до суду зі скаргою.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що належних та допустимих доказів на спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.
Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишити без задоволення.
Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: О.О. Одинак
І.Б. Перепелюк