29 вересня 2020 року м. Чернівці
Справа № 727/727/20
Провадження № 22-ц/822/717/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.
суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.
секретар - Тодоряк Г.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Старлайф №1» про визнання договору недійсним, головуючий у І-й інстанції - Чебан В.М.,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Старлайф №1» про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що під час розгляду Козелецьким районним судом Чернігівської області цивільної справи за позовом Чернігівського обласного центру зайнятості до неї про стягнення виплаченого забезпечення, дізналася, що вона, перебуваючи на обліку як безробітна, уклала з 15 січня 2019 року договір про надання послуг з ТОВ «Старлайф №1».
Вказувала на те, що листом від 28 серпня 2019 року ТОВ «Старлайф №1» підтверджено факт укладення з нею цивільно-правового договору від 15 січня 2019 року. За результатами розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним складений акт №73 від 05 вересня 2019 року.
Зазначала, що за період з 15 січня 2019 року їй була нарахована та виплачена допомога по безробіттю, тому 18 червня 2019 року директором Філії прийнято наказ «Про повернення коштів ОСОБА_1 » в розмірі 16 792,79 грн.
Відповідно до довідки ТОВ «Старлайф №1» вона надавала відповідачу послуги згідно з договором цивільно-правового характеру №553936, за що їй одноразово нарахована комісійна винагорода за лютий 2019 року в розмірі 967,11 грн, однак виплачена не була, оскільки відсутній належним чином оформлений акт наданих послуг.
Листом від 28 серпня 2019 року ТОВ «Старлайф №1» повідомило директора Козелецької районної філії Чернігівського ОЦЗ, що ТОВ «Старлайф №1» про те, що в трудових відносинах з нею не перебуває, заробітна плата їй не нараховується і не виплачується, з нею укладено договір цивільно-правового характеру №553936 від 15 січня 2019 року, однак через недозаповнення нею декількох граф договору, обидва екземпляри повернуто їй на доопрацювання, тому відповідач не має змоги надати копію договору.
Відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку з суми 967,11 грн, відповідачем сплачено податки у розмірі 174,08 грн з ознакою доходу 102, що у державному реєстрі персональних карток іменується як особи, які працюють за угодами цивільно-правового характеру.
Стверджуючи, що вона з ТОВ «Старлайф №1» жодного цивільно-правового договору не укладала, не підписувала, також не бачила та не підписувала акт виконаних робіт, відповідач ніяких розрахунків з нею не проводив, просила визнати договір цивільно-правового характеру №553936 від 15 січня 2019 року недійсним, а також стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
Аргументує апеляційну скаргу тим, що з ТОВ «Старлайф №1» жодного цивільно-правового договору не укладала, не підписувала, жодну роботу та послуги не надавала, акту про виконані послуги також не підписувала, розрахунку з нею відповідач не проводив.
На апеляційну скаргу ТОВ «Старлайф №1» подало відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано суду доказів не укладення договору цивільно-правового характеру від 15 січня 2019 року, що є її процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України.
З таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись колегія суддів апеляційного суду не може.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що в провадженні Козелецького районного суду Чернігівської області перебуває на розгляді цивільна справа за позовом Чернігівського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого забезпечення, оскільки ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку як безробітна, 15 січня 2019 року уклала з ТОВ Старлайф №1» договір про надання послуг.
Відповідно до довідки ТОВ «Старлайф №1» позивачка ОСОБА_1 надавала ТОВ «Старлайф №1» послуги згідно з договором цивільно-правового характеру №553936, за що їй одноразово нарахована комісійна винагорода за лютий 2019 року в розмірі 967,11 грн, з якої сплачено податки.
25 липня 2019 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Старлайф №1» направила заяву про те, що нею було направлено в ТОВ «Старлайф №1» два екземпляри договору від 15 січня 2019 року про співпрацю, однак через недооформлення договору обидва екземпляри повернуто їй на доопрацювання.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 в позовній заяві як на підставу своїх вимог посилалася на те, що жодного цивільно-правового договору не укладала, не підписувала, акт про виконані роботи не підписувала, тобто просить визнати недійсним договір, який не укладався.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За частиною другою вказаної статті способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.
Слід зазначити, що у ЦК України взагалі відсутні конкретні підстави для визнання договору неукладеним (на відміну від недійсного) та правові наслідки неукладеності. ЦК оперує виключно конструкцією «договір є укладеним, якщо…» (стаття 638 ЦК).
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та доводи апеляційної скарги про визнання правочину (договору) неукладеним, тобто таким, що не відбувся, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, а тому у задоволенні позову з такою вимогою слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 травня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 02 жовтня 2020 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: О.О. Одинак
І.Б. Перепелюк