Номер провадження 2/754/4988/20
Справа №754/5777/20
Іменем України
01 жовтня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді - Таран Н.Г.
за участю секретаря - Раєвського П.А.,
без участі сторін
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Деснянського районного суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фонду державного майна України у Львівській області, про визнання права власності на Ѕ частину майна, придбаного в шлюбі,
Позивач звернулась в суд з вищевказаним позовом та просила визнати спільною сумісною власністю придбаний в шлюбі автомобіль марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Визнати за нею право власності на Ѕ частину спільно придбаного в шлюбі автомобіля марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який був конфіскований згідно вироку Жовківського районного суду Львівської області. Свої вимоги мотивувала тим, що з 23.03.2016 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 04.10.2017 року за час перебування у шлюбі за спільні кошти було придбано автомобіль марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідно до вироку Жовківського районного суду Львівської області від 16.03.2020 року чоловіка позивача було засуджено за ч.2 ст. 332 КК України та конфісковано на користь держави спірний автомобіль. Оскільки автомобіль був придбаний у шлюбі позивач має право отримати у власність Ѕ частину автомобіля марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
06.08.2020 року до суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях надійшов відзив, відповідно до змісту якого вбачається, що спірний автомобіль не передавався Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях у встановленому порядку та не перебуває у володінні відповідача. Регіональним відділенням не оспорюється та не заперечується право власності позивача на предмет спору. Просили відмовити в задоволенні позову.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала заяву про те, що вона підтримує позовні вимоги, просить розглянути справу у її відсутність.
Відповідач: ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Надав до суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі. Просить суд ухвалити рішення про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в судовому засіданні на підставі наявних справі доказів без фіксування судового засідання технічними засобами на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
З 23.03.2016 року позивач та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
04.10.2017 року відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №5946/2017/651550 було придбано транспортний засіб марки «Mercedes-Benz Vito», модель VITO 111CDI 2004 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 .
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 16.03.2020 року ОСОБА_2 визнано винним за ч.2 ст. 332 КК України і засуджено на 5 (п'ять) років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням встановивши іспитовий строк 3 (три) роки. Речові докази: Автомобіль марки «Мерседес Віто», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ключі від автомобіля марки «Мерседес Віто», свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , який знаходиться на зберіганні в ТзОВ «Геслан» конфісковано в дохід держави як знаряддя вчинення злочину.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 3 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на придбання спірного майна під час перебування у шлюбі.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.
Пунктом 5 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є, зокрема, майно, нажите подружжям за час шлюбу.
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з"ясувати джерело і час його придбання.
Стаття 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою привальною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю.
За встановлених обставин спірний автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки не входить до переліку майна, передбаченого ст. 57 СК України - «майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка».
Тому позовні вимоги про визнання спільним сумісним майном придбаний у шлюбі автомобіль марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 підлягають задоволенню, у зв'язку з чим необхідно визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , автомобіль марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .
Позивач також просила визнати за нею право власності на Ѕ частину вищевказаного автомобіля.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтями 63, 65 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Статтею 71 даного Закону передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними у натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
З урахуванням викладеного, засад рівності часток сторін при поділі спірного майна подружжя та положень ст. 17 СК України, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спільно придбаного в шлюбі автомобіля марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який був конфіскований згідно вироку Жовківського районного суду Львівської області від 16.03.2020 року.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючисьст.ст. 57, 60, 63, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 16, 364, 368 ЦК України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», п. 5 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фонду державного майна України у Львівській області, про визнання права власності на Ѕ частину майна, придбаного в шлюбі - задовольнити.
Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки «Мерседес-Бенц Віто», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , Фонду державного майна України у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по справі в сумі 937,50 грн., а саме: в рівних частинах з кожного по 468,75 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Н.Г. Таран