Номер провадження 2/754/2938/20
Справа №754/4653/15-ц
Іменем України
(повне рішення суду виготовлено 02 жовтня 2020 року)
30 вересня 2020 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Дорошенко В.В., номер справи: 754/4653/15-ц
ОСОБА_1 - позивач
ОСОБА_2 - відповідач 1
Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна - третя особа
Вимоги позивача: про визнання договору дарування недійсним
Уманський С.О. - адвокат позивача
Кучерявенко О.М. - адвокат відповідача
Сущенко Т.І. - представник відповідача
Позивач звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнювався та первісна редакція якого позивач ним підписана 30.03.2015 році та в якому позивач просить визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 від 29.03.2012 року і за яким позивач подарував відповідачу зазначену спірну частину квартири. Остаточно визначившись із позовними вимогами позивач просить визнати недійсним договір дарування з підстав визначених ч. 1 ст. 230 ЦПК України.
У судовому засіданні позивач зі своїм адвокатом позовні вимоги підтримали, а також не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності третьої особи.
Відповідач та його адвокат і представник позовні вимоги не визнали посилаючись на їхню безпідставність та пропуск позивачем строку позовної давності, а також не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності третьої особи.
З урахуванням ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності третьої особи.
Вислухавши сторін та адвокатів сторін і представника відповідача, оглянувши матеріали справи № 754/13886/13-ц і № 2-6348/06, вислухавши показання свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи суд у судовому засіданні встановив наступне.
Справа судами першої, апеляційної і касаційної інстанцій розглядалась неодноразово.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2017 року скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28.07.2016 року і справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи встановлено наступне.
29.03.2012 року укладено нотаріально посвідчений третьою особою договір дарування 1/2 частини квартири за яким позивач подарував відповідачу 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 .
Первісну редакцію позовної заяви позивач підписав і подав до суду 30.03.2015 року.
28 і 29 березня 2015 року були вихідними днями, зокрема, відповідно субота і неділя.
Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України, 5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, 1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Враховуючи викладене, посилання на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу є безпідставними.
Допитаний судом свідок: ОСОБА_5 у своїх показаннях зазначила, що позивач говорила, що хоче залишити квартиру відповідачу на підставі договору довічного утримання. Позивач розуміла і усвідомлювала різницю між договором довічного утримання і договором дарування.
Допитаний судом свідок: ОСОБА_6 (третя особа, яка посвідчувала спірний договір дарування) в своїх показаннях зазначила, що при посвідченні договору дарування вона роз'яснювала позивачу наслідки укладення договору дарування.
Допитаний судом свідок: ОСОБА_7 , яка з її слів є сестрою позивача в своїх показаннях зазначила, що їй зі слів позивача відомо, що нотаріус відмовив позивачу в укладенні договору довічного утримання. У позивача не було потреби в укладенні договору дарування, а була потреба в укладенні договору довічного утримання. Про обставини справи свідку все відомо зі слів позивача і очевидцем подій при укладенні оспорюваного договору дарування свідок не був.
Допитаний судом свідок: ОСОБА_2 (відповідач) у своїх показаннях зазначив, що при укладенні спірного договору дарування, волевиявлення позивача було спрямоване саме на укладення договору дарування.
Згідно зі ст. 717 ЦК України, 1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. 2. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно зі ст. 230 ЦК України, 1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. 2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», 20. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про навмисне введення її в оману відповідачем при укладенні договору дарування, позивач та його адвокат суду не надали і судом таких доказів не здобуто.
Крім того, договір дарування є одностороннім, а норми ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає за недоведеністю позовних вимог.
Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.