Номер провадження 2/754/5568/20
Справа №754/8119/20
Іменем України
23 вересня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Сенюти В.О.,
при секретарі Каліта І.С.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини. Позовну заяву мотивує тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12.04.2019 року. У період шлюбу народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., який на даний час проживає із позивачем. Спільне життя із відповідачем не склалося через відмінність у характерах, поглядах на сімейні та подружні обов'язки. Тривалий час виникають непорозуміння та конфлікти, свідком яких стає дитина. Сторони втратили почуття любові та поваги один до одного, а шлюбі існує формально. На момент пред'явлення позову до суду, сторони не досягли згоди щодо матеріального утримання та виховання стосовно дитини, а тому позивач просить стягнути аліменти на утримання сина у розмірі 2500 грн. щомісячно з моменту звернення із позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття. Вказаний розмір визначено позивачем з урахуванням того, що відповідач не має іншої родини та інших неповнолітніх осіб або батьків на своєму утриманні.
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд:
?Розірвати шлюб, укладений між позивачем та відповідачем, зареєстрований 12 квітня 2019 року у Деснянському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 402.
?Стягнути із відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. щомісячно з моменту звернення до суду і до повноліття дитини.
?Стягнути із відповідача судові витрати на користь держави.
В судовому засіданні позивач подану заяву підтримала з викладених підстав, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував частково. Пояснив, що відповідач не заперечує щодо розірвання шлюбу. Щодо позовних вимоги в частині стягнення аліментів заперечує частково, та просить ухвалити рішення про стягнення із відповідача аліменти у розмірі ј частини від всіх видів доходу відповідача, починаючи із дати ухвалення рішення і до досягнення повноліття дитиною. Вказав, що відповідач, на власний розсуд вже здійснює перерахування коштів - аліменти на ім'я позивача на утримання сина.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі зареєстрованому 12 квітня 2019 року у Деснянському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 402.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно з приписами ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Під час розгляду справи судом з'ясовано, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні стосунки та втратили один до одного почуття поваги і любові.
З часу припинення шлюбних відносин та часу знаходження позовної заяви в суді, примирення між сторонами не відбулось. Кожна з сторін не вважає можливим збереження сім'ї.
При таких обставинах суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження їх сім'ї неможливе, оскільки буде суперечити інтересам кожної із сторін.
Таким чином, вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У період шлюбу народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого є сторони по справі, про що свідчить копія свідоцтва про народження (а.с.6).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сторони в судовому засіданні не заперечували ту обставину, що дитина проживає разом із позивачем, а тому згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Домовленості щодо розміру сплати аліментів між сторонами не досягнуто.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ч.1 ст.122 Сімейного Кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
У відповідності до положень ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Щодо розміру аліментів, то суд виходить з наступного.
Суд враховує, що обов'язок по доказуванню позовних вимог, їх розміру, та по доказуванню тих обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, покладається саме на позивача, і не може перекладатись на відповідача обов'язок по спростуванню доводів позивача.
У відповідності до ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
Суд враховує пояснення представника відповідача про те, що відповідач офіційно не працевлаштований, але є працездатною особою та має орієнтовний дохід у розмірі 4000 - 5000 грн.
Крім того, представником відповідача на підтвердження того, що відповідач вже з лютого 2020 року по вересень 2020 року почав сплачувати аліменти позивачу на утримання сина у розмірі 1500 грн., про що надано квитанції від 04.06.23020 року (1005,03 грн.), 22.07.2020 року (1206,03 грн.), 09.08.2020 року (1005,03 грн.), 11.08.2020 року (301,51 грн.), 02.09.2020 року (1507,54 грн.), призначення платежу - аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , вказані докази є належним, допустимими та достовірними доказами.
Проте, надані представником відповідача квитанції від 03.02.2020 року, 27.02.2020 року, 19.02.2020 року, 28.03.2020 року, 25.03.2020 року, 22.03.2020 року, 07.05.2020 року23.08.2020 року суд до уваги не приймає, оскільки вказані квитанції містять призначення платежу - переказ особистих коштів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, передбачених ст.188 СК, не встановлено.
Відповідач та Позивач повинні у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати її добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.
Позивач в судовому засіданні пояснила, що на утримання дитини щомісячно, витрачаються кошти у розмірі 4000 грн.
Таким чином, з урахуванням принципів розумності та справедливості суд визначає, що з відповідача на ім'я позивача слід стягнути аліменти на утримання малолітньої дитини в розмірі 2 000,00 грн. щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з наступною індексацією відповідно до закону.
Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дітей, не порушить прав сторін.
Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Заперечення представника відповідача щодо стягнення аліментів не з дня пред'явлення позову до суду, а із дня ухвалення рішення суду суперечать положенню ч. 1 ст. 191 СК України.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що згідно вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за цим предметом цивільного спору.
Відтак, за правилами ст.141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь держави належить стягнути судові витрати із сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
На підставі ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 189, 200, 211, 258, 259 ЦПК України, ст. 11, 27, 104, 105, 110 -113, 180 - 182, 184, 191 СК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 12 квітня 2019 року у Деснянському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 402- розірвати.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2 000,00 грн. щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 03.07.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст суду виготовлено 29 вересня 2020 року.
Суддя: В.О. Сенюта