Справа №461/1665/19
23 вересня 2020 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова
у складі:
головуючого судді Юрківа О.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Цибулько О.І.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Кошевої Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській областіТузяка Павла Тарасовича, Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності, -
Позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності покликаючись на наступні підстави.
За позивачем зареєстровано право власності на цілий будинок АДРЕСА_1 . Оскільки позивач є власником цілого будинку, то є і власником всіх приміщень, які розміщені в просторі підвалу цього будинку,в тому числі власником комори розміщеної в підвалі цього будинку площею 171,4 кв.м. Львівська міська рада, як власник цієї комори, не приймала рішення про її відчуження. Спірна комора в підвалі є за своїм статусом окремим та самостійним нежитловим приміщенням, яке розміщене в будинку АДРЕСА_1 і є самостійним об'єктом нерухомого майна, доказом чого є технічний паспорт та факт передачі цього приміщення в оренду іншим особам в минулому. Вказує, що державний реєстратор самовільно без належної правової підстави, здійснив запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на спірне приміщення за відповідачем. На тій підставі, що спірна комора в підвалі є самостійним та окремим об'єктом нерухомості - нежитловим приміщенням, яке розміщене в підвалі будинку АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності позивача і вибуло з власності територіальної громади м. Львова поза волею власника - спірна комора підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння. Просить суд витребувати з чужого незаконного володіння відповідача цей окремий об'єкт нерухомого майна та передати його Львівській міській раді. Позивач також заявив похідну позовну вимогу та просить скасувати реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна «комору в підвалі площею 171,4 кв.м.» із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначити порядок виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 12.03.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.03.2019 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову.
30 травня 2019 року постановлено заочне рішення суду, яким позов задоволено повністю.
10.07.2019 року до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення.
Ухвалою суду від 05.09.2020 року скасовано заочне рішення суду від 30.05.2019 року.
20.09.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача.
02.10.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив.
05.12.2019 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
29.05.2020 протокольною ухвалою суду до участі в справі в якості третіх осіб залучено державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
22.06.2020 року до суду надійшли пояснення представника третьої особи Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
01.09.2020 року до суду надійшли пояснення представника третьої особи Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав викладених у позовній заяві. Надала пояснення аналогічні до тих, які викладені в позові. Зазначила,що спірний будинок переданий Львівській міській раді. 22.02.2016 року державним реєстратором зареєстровано за відповідачем право власності на нежитлове приміщення , проте комора не була об'єктом купівлі-продажу за договором купівлі-продажу №1603 від 16.05.2006 року, тому реєстрація є незаконною. Львівською міською радою не приймалось рішення відчуження комори. Вхід до даної комори здійснюється через подвір'я будинку. Приміщення були ізольованими, а не спільні. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з наступних підстав. Позивач не має права на задоволення віндикаційного позову, оскільки до моменту пред'явлення позову позивач не був власником спірної комори. Спірна комора не є самостійним індивідуально визначеним об'єктом нерухомості - нежитловим приміщенням, не є окремим нерухомим майном. Спірна комора в підвалі носить статус допоміжного приміщення. Спірна комора є невід'ємною частиною, пов'язаною з приміщеннями на першому поверсі цього будинку. Відтак не може бути витребувана на користь позивача та зареєстроване на праві власності за ним.
Представник третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала суду пояснення, що Львівська міська рада як власник нежитлових приміщень підвалу площею 171,4 кв.м на АДРЕСА_1 не приймала рішення про відчуження цього об'єкта. Вказане нежитлове приміщення є самостійним об'єктом нерухомості. Державний реєстратор за відсутності правової підстави, здійснив запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на спірні приміщення за відповідачем. Таким чином спірне приміщення як самостійний об'єкт нерухомості вибуло з володіння позивача, а відтак підлягає витребуванню на користь останнього на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України зі скасуванням державної реєстрації права власності на спірне майно. Позовні вимоги просить задовольнити.
Представник третьої особи Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у судовому засідання залишив вирішення позову на розсуд суду.
Представник третьої особи Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» в судове засідання не з'явився, надав письмові пояснення по суті позову, в яких зазначає наступне. З матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що будинок на АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком. В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що спірна комора в підвалі має статус нежитлового приміщення як самостійного об'єкту нерухомості. Відтак вона є допоміжним приміщенням, а не самостійним нежитловим приміщенням в багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 . За матеріалами інвентаризації вбачається, що станом на 28.09.1948 та 11.07.2002 року в поверховому плані підвалу вхід з подвір'я будинку АДРЕСА_1 до комори в підвалі цього будинку замуровано. Обстеженням проведеним станом на 23.10.2019 року виявлено, що вхід з подвір'я будинку АДРЕСА_1 до комори в підвалі цього будинку замуровано.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши подані документи, об'єктивно оцінивши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити із наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 22.01.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В. відповідач ОСОБА_3 придбала у власність об'єкт нерухомого майна -нежитлове приміщення площею 60,8 кв. м., розміщене на 1-му поверсі будинку АДРЕСА_1 .
22.02.2016 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тузяком П.Т. прийнято рішення про внесення змін в розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме в описі об'єкта нерухомого майна зазначено нежитлове приміщення площею 60,8 кв.м., комора в підвалі площею 171,4 кв.м. Фактично спірна комора в підвалі займає розміщені в підвалі будинку АДРЕСА_1 приміщення №№ ІХ, площею 14,5 кв.м.; Х, площею 8,3 кв.м.; ХІ, площею 24,4 кв.м.; ХІІ, площею 22,9 кв.м.; ХІІІ, площею 32,4 кв.м.; ХІV, площею 24,6 кв.м.; ХV, площею 23,2 кв.м.; ХVI, площею 8,5 кв.м.; ХVIІ, площею 11,2 кв.м., ХVIІІ, площею 1,4 кв.м.
Будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком. Вказана обставина не оспорюється сторонами. За територіальною громадою міста Львова зареєстровано право власності на вказаний багатоквартирний будинок в цілому на підставі Рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 № 222. Квартири вказаного будинку належать на праві власності різним фізичним особам. Нежитлове приміщення площею 60,8 кв. м. на першому поверсі цього будинку придбане відповідачем за договором купівлі-продажу від 22.01.2014 року і належить йому на праві власності.
Згідно висновку експертного дослідження № 15/19 від 21.06.2019 року, спірна комора в підвалі, яка складається з вказаних приміщень є невід'ємною складовою частиною пов'язаною з приміщеннями на першому поверсі площею 60,8 кв.м., призначена для задоволення потреб цих приміщень. Приміщення комори в підвалі самостійним об'єктом нерухомості не є, натомість є необхідними допоміжними приміщеннями. Комора в підвалі призначена для забезпечення потреб нежитлових приміщень розташованих на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 60,8 кв.м., які належать відповідачу.
Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішеннях Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 та від 09.11.2011 №N14-рп/2011. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього."
Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).
При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є вони самостійними нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених в постанові від 08 квітня 2020 року у справі 915/1096/18, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Аналогічні правові позиції викладено Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.
Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказування, не може ґрунтуватися на припущеннях.Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Суд вважає, що у справі відсутні докази того, що спірна комора в підвалі будувалась саме як самостійне та окреме нежитлове приміщення багатоквартирного будинку, окремий об'єкт нерухомого майна, або ж набула статусу самостійного нежитлового приміщення в процесі реконструкції.
Так у справі не встановлено наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів (актів введення спірної комори в експлуатацію як новозбудованого майна або ж за наслідками реконструкції інших житлових чи допоміжних приміщень), які б підтверджували набуття позивачем речових прав на спірну комору, саме як на окремий об'єкт цивільних прав. За відсутності таких доказів, факт передання спірної комори в минулому в оренду та факт наявності складеного технічного паспорта на неї не можуть свідчити про те, що спірна комора змінила свій статус з допоміжного приміщення на окреме нежитлове приміщення - самостійний об'єкт нерухомого майна в складі житлового будинку.
Рішення виконкому Львівської обласної ради № 728 від 24.12.1991 року, а також рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому №222 від 14.04.1987 року, яке стало підставою для реєстрації за позивачем права власності на будинок АДРЕСА_1 в цілому, також не свідчать про виникнення такого самостійного та окремого об'єкту нерухомого майна як спірна комора в підвалі цього будинку і про виникнення права власності позивача на нього. Вказані рішення органів місцевого самоврядування прийнято з метою реєстрації за позивачем права власності на житлові багатоквартирні будинки в цілому, як житловий фонд.
Отже, суд приходить до висновку, що спірна комора в підвалі статусу нежитлового приміщення як самостійного та окремого об'єкту нерухомого майна та самостійного об'єкта цивільних правовідносин не мала і як такий об'єкт не могла перебувати у власності позивача. Натомість спірна комора, на час розгляду спору, є невід'ємною складовою частиною нежитлового приміщення площею 60,8 кв.м. в буд. на АДРЕСА_1 . Спірна комора не є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відтак для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відтак захисту підлягає тільки порушене право, яке було наявним у позивача до моменту такого порушення.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в Постанові № 183/1617/16 від 14 листопада 2018 року (п. 142), метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Заявлені позовні вимоги стосуються витребування з володіння відповідача спірної комори як самостійного та окремого об'єкта нерухомого майна, що за твердженням позивача належав йому, а також повернення такого об'єкта Львівській міській раді. У зв'язку з чим суд зазначає, що наслідком задоволення віндикаційного позову в даному випадку було б те, що спірна комора, саме в статусі самостійного та окремого об'єкта нерухомого майна мала б бути передана у володіння позивачу та зареєстрована виключно за ним на праві власності. Однак для цього необхідно встановити, що спірна комора мала статус самостійного об'єкта нерухомості до моменту вибуття з володіння позивача і останній мав право власності на цей об'єкт з таким статусом. Саме тоді таке порушене право підлягало б захисту шляхом віндикації такого об'єкта. Разом з тим судом встановлено, що позивач не мав права власності на спірну комору, як на самостійний об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення. Відтак це право не було порушене і не може бути предметом судового захисту шляхом витребування майна. Атому в задоволенні позову слід відмовити.
Окрім того витребувати на підставі ст. 387, 388 ЦК України можна тільки окрему річ, а не її складову частину. А відтак спірна комора в підвалі, яка не є самостійним та окремим об'єктом нерухомості не може бути витребувана в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Стосовно заявленої позивачем похідної вимоги про скасування реєстрації права приватної власності відповідача на об'єкт нерухомого майна комору в підвалі загальною площею 171,4 кв. м. із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом спірна комора в підвалі не є самостійним, окремим об'єктом нерухомого майна. Право власності на неї, як на об'єкт нерухомого майна за відповідачем не зареєстровано, розділу в Державному реєстрі речових прав щодо неї не відкрито. Натомість, як вказує сам позивач, в державному реєстрі речових прав було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення площею 60,5 кв.м. в буд. АДРЕСА_1 реєстраційний номер 127607946101, номер об'єкта в РПВН 14888702. Розділ в державному реєстрі речових прав відкрито саме щодо цього об'єкта нерухомого майна. І тільки 22.02.2016 року державним реєстратором Тузяком П.Т. було прийнято рішення про внесення змін до розділу державного реєстру речових прав, а саме в описі об'єкта нерухомого майна доповнено словами: комора в підвалі 171,4 кв.м. Водночас дані дії позивачем не оспорюються.
Таким чином, оскільки право власності на спірну комору в підвалі як самостійний об'єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, розділ в Державному реєстрі речових прав щодо цього об'єкту не відкривався, то похідна вимога позивача про скасування реєстрації права власності на «об'єкт нерухомого майна комору в підвалі» із закриттям розділу Державному реєстрі речових прав є безпідставною і до задоволення не підлягає.
Окрім того суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 8 ст. 30 ЦПК України, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
Відповідно до ст. 188 ЦПК України, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Відтак відмова в задоволенні основної позовної вимоги про витребування майна має правовим наслідком необхідність відмови і у похідній позовній вимозі.
Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 16, 21, 328,330,386, 387, 388, 393 ЦК України, суд -
У задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській областіТузяка Павла Тарасовича, Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності - відмовити за безпідставністю вимог.
Повний текст судового рішення проголошено 02.10.2020 року о 16 год. 00 хв.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Р. Юрків.