Справа № 640/9374/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
01 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року (прийняте за наслідком розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, суддя Шрамко Ю.Т.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-191977-17;
- зобов'язати відповідача вилучити недоїмку з інтегрованої картки платника позивача.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позов задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-191977-17; зобов'язано Головне управління ДФС у м. Києві вилучити недоїмку з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , нараховану йому, як платнику, який провадить незалежну професійну діяльність.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (як правонаступник відповідача) подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2020 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у м. Києві вказує, що фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватись фізичною особою - підприємцем.
Апелянт зазначає, що база нарахування ЄСВ особи, що провадить незалежну професійну діяльність абсолютно відмінна від бази нарахування ФОП. Законодавець чітко виокремив різні правові статуси, що підлягають нарахуванню та сплаті на загальних підставах.
14.09.2020 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду місті Києва від 30.06.2020 без змін.
Згідно ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.
Відповідно до Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються утворено Головне управління ДПС у м. Києві, а відповідно до Переліку територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються, до Головного управління ДПС у м. Києві приєднано Головне управління ДФС у м. Києві.
До Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис № 1 074 102 0000 086626 від 30.07.2019 про державну реєстрацію Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 функції і повноваження Державної фіскальної служби з реалізації державної податкової політики, державної політики із адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби із правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань припинено, а контроль за дотриманням таких функцій та повноважень покладено на Державну податкову службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. N 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (Офіційний вісник України, 2019 р., N 26, ст. 900).
В контексті вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для заміни відповідача - Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві в порядку правонаступництва.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з 13.06.2016 по 26.12.2018 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Одним з видів діяльності позивача як фізичної особи-підприємця була діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10). Згідно витягу з реєстру платників єдиного внеску від 05.08.2016 №1626503406852, позивач обрав спрощену систему оподаткування (3 група).
Отже, позивач здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець і провадить незалежну професійну діяльність як адвокат.
Разом з тим, відповідачем складена оскаржувана вимога від 16 травня 2019 року №Ф-191977-17, якою зобов'язано позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 15804,32 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-191977-17 протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, зокрема, за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, займається одним і тим же видом підприємницької діяльності, і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, і, відповідно, подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства, тому, у даному випадку, контролюючим органом безпідставно пред'явлено позивачеві оскаржувану вимогу, як платнику, який провадить незалежну професійну діяльність.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з пунктами 63.1, 63.2 статті 63 ПК України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Відповідно до пункту 63.5 статті 63 ПК України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Згідно з пунктом 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Одночасно підпунктом 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України передбачено, що контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Отже, Податковий кодекс України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. Разом з тим, такий обов'язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.
Однак, слід зазначити, що згідно згаданих вище положень Податкового кодексу України контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа. Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":
адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;
адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
З системного аналізу положень ПК України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно статті 178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Системний аналіз наведених норм, також, свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально.
Зазначена правова позиція підтверджується також висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19.
Колегія суддів, також, звертає увагу на те, що згідно положень ПК України необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснюючи відмінні види діяльності.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, зокрема, за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, займається одним і тим же видом підприємницької діяльності, і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, і, відповідно, подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
Таки чином, покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати ЄСВ як особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, яка фактично є тією ж діяльністю, що здійснюється ним як ФОП і з доходу, від якої вже сплачено ЄСВ, призводить до подвійного оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
Так, за визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є:
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законодавством розмежовано фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України №2464-VI не передбачено.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України №2464-VI, єдиний внесок нараховується для фізичних-осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
З аналізу наведених норм вбачається, що позивач повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та здійснювати сплату ЄСВ саме, як фізична особа-підприємець із зареєстрованим видом діяльності.
Тому, у даному випадку, контролюючим органом безпідставно пред'явлено позивачеві оскаржувану вимогу, як платнику, який провадить незалежну професійну діяльність.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно здійснив нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача вилучити недоїмку з інтегрованої картки платника - позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено колегією суддів, ГУ ДФС у м. Києві було включено відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця особу та фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, до бази даних «Інформаційна система «Податковий блок», з якої автоматично було перенесено інформацію до реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підпунктом 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів.
Відповідно до вимог Податкового кодексу України, з метою реалізації підпункту 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Порядок №422).
Відповідно до абз. абз. 6-14 п. 2 розд. I Порядку №422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.
Коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається в інформаційній системі, встановленим алгоритмам (правилам) її співставності та логічного і арифметичного контролю.
Облікова операція - дія в ІКП, яка призводить до змін облікових показників.
Облікові показники - показники, що інтегруються в процесі ведення оперативного обліку.
Оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.
Первинні документи - документи, що складені платниками податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску та/або органами ДФС, іншими органами влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, митні декларації, аркуші коригування, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення контролюючого органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), інформація органів Державної казначейської служби України про надходження податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів та єдиного внеску тощо).
Первинні показники - показники, що містяться у первинних документах та є визначальними для характеристики процесів адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів та єдиного внеску.
Відповідно до абзаців першого - другого пункту 5 Розділу I Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
Абзацами 5-6 п. 5 розд. I Порядку №422 визначено, що у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Отже, відображення податковим органом в інтегрованих картках платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань спричиняють правові наслідки саме для платника податку, оскільки від правомірності таких дій фактично залежить фінансовий стан платника податків у розрізі розрахунків із бюджетом, зокрема, щодо наявності та вірного розрахунку заборгованості перед бюджетом з урахуванням періоду її виникнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України №2464-VI державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації.
Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 16 Закону України №2464-VI).
Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону України №2464-VI ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, відповідно до абз. 3 ч. 1 та абз. 3 ч. 2 ст. 20 Закону реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.
Пунктом 1 розділу ІІІ згаданого вище Положення №10-1 передбачено, що з метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки.
Згідно п. 2 розд. ІІІ Положення №10-1 облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом.
До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Як зазначає відповідач, станом на 05.06.2019 згідно ITC «Податковий блок» в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за технологічним кодом 71040000 обліковуються в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі-адвокату на загальну суму 18573,72 грн., в т.ч. за 2017 рік в сумі 8448,0 грн., а також щоквартальні нарахування єдиного внеску за 2017 рік (І-ІІІ квартали) на загальну суму 7371,54 грн., та за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн. у розмірі мінімального страхового внеску за місяць, крім того, згідно електронної бази даних АІС «Податковий блок», станом на 05.06.2019 в ІКП по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т,ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність (22%) ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) нараховано в автоматичному режимі єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю, в т.ч. яка обрала спрощену систему оподаткування суму в розмірі 18276,72 грн., в т.ч. за 201 7 рік в сумі 8448,0 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., у розмірі мінімального страхового внеску за місяць, при цьому, згідно електронної бази даних ITC «Податковий блок» ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 за період з 01.01.2017 по 05.06.2019 сплачено єдиного внеску на загальну суму 21043,12 грн. Таким чином, згідно даних ITC «Податковий блок», станом на 05.06.2019 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 15804,32 грн., поза карткою обліковується додатково нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску та пеня.
Суд апеляційної інстанції, також, зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2019 у справі №640/21197/18 (яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019) визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 02.10.2018 № Ф-191977-17, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 6 799, 24 грн.; та від 08.11.2018 № Ф-191977-17, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 15 807, 96 грн.
З наведеного вбачається, що відповідач продовжує формувати та надсилати позивачу як платнику ЄСВ - особі, яка здійснює незалежну, професійну діяльність відповідні вимоги.
Викладене, у свою чергу, вказує на те, що контролюючим органом не вчинено жодних дій, які б свідчили про приведення у відповідність облікових даних інформаційної системи органу доходів та зборів з урахуванням відсутності підстав для нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську.
Відповідно до п. п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За правилами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у цій справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 справі №816/303/16.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, зважаючи на те, що відносно позивача відповідачем не вперше складаються вимоги про сплату боргу (недоїмки) як платнику, який провадить незалежну професійну діяльність, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідача вилучити недоїмку з інтегрованої картки платника - позивача, нараховану йому, як платнику, який провадить незалежну професійну діяльність.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Ю.Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов