Справа № 743/1200/20 Суддя (судді) першої інстанції: Жовток Є.А.
30 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Соціалістичної Республіки Шрі- ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до громадянина Соціалістичної Республіки Шрі- ОСОБА_1 про продовження строку затримання, -
У серпні 2020 року військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернулась до суду з позовом до громадянина Соціалістичної Республіки Шрі- ОСОБА_1 , про продовження строку затримання на шість місяців.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року позов задоволено частково - продовжено строк затримання громадянина Соціалістичної Республіки Шрі- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 31 жовтня 2020 року, включно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що згідно повідомлення Закараптської філії ПАТ «КИЙ АВІА» авіасполучення між Україною та Соціалістичною Республікою Шрі-Ланка (в тому числі транзит через треті країни) призупинено у зв'язку із карантинними обмеженнями спрямованими на запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби. А тому видворення позивача неможливе у зв'язку із незалежними від позивача причинами.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що введення карантину та обмеження транспортного сполучення, не є обставиною, з якою відповідно до закону пов'язане продовження строку затримання іноземця чи інше обмеження його прав.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 закрито пункти пропуску через державний кордон, а тому існує необхідність продовжити строк затримання відповідача, який закінчився 05 вересня 2020 року, а на даний час неможливо забезпечити його примусове видворення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 березня 2020 року відповідача затримано з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
При цьому, 22 червня 2020 року Ужгородським міськрайонним судом прийнято рішення про примусове видворення відповідача за межі території України.
З матеріалів справи вбачається, що 03 серпня 2020 року у зв'язку з закінченням строку дії свідоцтва про повернення, посольством Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка в Туреччині відповідачеві оформлено нове свідоцтво про повернення серії НОМЕР_2 з терміном дії до 31 жовтня 2020 року.
Судом першої інстанції встановлено, що особа відповідача ідентифікована.
Крім того, відповідач не звертався із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог у зв'язку з неможливістю видворення відповідача.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі по тексту - Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до п. п. 7, 14, 15 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI, визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону № 3773-VI, визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.
Відповідно до приписів ч. ч. 11, 13 ст. 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Вказаний перелік є чітко визначеним та не містить широкого тлумачення або альтернативного застосування.
Пунктом 1 Розділу VІ «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» Інструкції № 353/271/150, передбачено зокрема, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України, орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомо мості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Системний аналіз викладених законодавчих положень надає підстави стверджувати, що видворення іноземного громадянина, який не має жодних документів, за межі України обумовлює необхідність встановлення його особи, тобто, чіткої ідентифікації компетентними органами країни походження та наявність офіційної відповіді з дипломатичних/консульських органів відповідної країни для належного виконання рішення суду про видворення іноземця.
При цьому, ч. 13 ст. 289 КАС України, регламентовано дві умови, наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).
Згідно підпункту 1 пункту 1 Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 13 березня 2020 року, введеного в дію Указом Президента від 13 березня 2020 року № 87/2020, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю і припинення в них пішохідного сполучення» від 13 березня 2020 року № 288-р, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 14 березня 2020 року № 287-р тимчасово закрито пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, а також тимчасово припинено пішохідне сполучення у пунктах пропуску через державний кордон.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що, у даному випадку, особу відповідача вже було належним чином ідентифіковано, проте через карантинні обмеження, не було виконано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 червня 2020 року про видворення відповідача за межі території України.
Разом з тим, посилання суду першої інстанції на карантинні обмеження та закриття державного кордону на час пандемії коронавірусу не є підставою для продовження строку затримання відповідача, адже не відносяться до обставин, передбачених приписами ст. 289 КАС України, які є вичерпними.
Крім того, продовження строку затримання відповідача, без належних та вичерпних на те підстав, не відповідає ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже, покладає на відповідача додаткові обов'язки, що мають наслідком обмеження свободи пересування, які відповідно до законодавства, мають забезпечуватись саме з боку держави - відповідним міграційним органом.
Так, п. 1 ст. 5 Конвенції, має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
З огляду на вказані обставини, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
З урахуванням наведеного, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач не надав суду апеляційної інстанції належних доказів, які б підтверджували факт необхідності продовження затримання громадянина Соціалістичної Республіки Шрі- ОСОБА_1 .
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає за необхідне подану до суду апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 289, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу громадянина Соціалістичної Республіки Шрі- ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до громадянина Соціалістичної Республіки Шрі- ОСОБА_1 про продовження строку затримання відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов
Повний текст постанови складено “30” вересня 2020 року.