Справа № 580/1204/20
30 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 20.12.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 1,84 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Єлизаветської сільської ради з кадастровим номером 7122282000:03:001:0078 - 5,5068 га;
- зобов'язати відповідача розглянути та прийняти рішення за заявою позивача від 20.12.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 1,84 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Єлизаветської сільської ради з кадастровим номером 7122282000:03:001:0078 - 5,5068 га.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2020 відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження з 29.09.2020.
На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій вона просить заборонити Мокрокалигірській сільській раді Катеринопільського району Черкаської області проводити земельні торги (аукціон) з продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7122282000:03:001:0078 загальною площею 5,5068 га, яка розташована в адміністративних межах Мокрокалигірської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, до набрання законної сили судового рішення у справі № 580/1204/20.
Подана заява мотивована тим, що незабезпечення позову зазначеним вище шляхом може порушувати права позивача на ефективний правовий захист та унеможливлювати виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки за час розгляду справи відповідач зможе змінити правовий режим земельних ділянок та її власників (користувачів), а це не забезпечить ефективного правового захисту позивача, оскільки може призвести до додаткового звернення до суду для поновлення порушеного права. Отже, у даному випадку невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника та ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що вказана заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Законодавець визначив, що за відсутності передбачених КАС України обставин прийняття рішення про забезпечення позову є неможливим.
Однак, заявником не обґрунтовано наявність жодної із зазначених підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів зазначає, що повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
При цьому, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Крім того, забезпечення позову шляхом заборони компетентному органу розпоряджатись землею, що перебуває у державній чи комунальній власності порушує баланс співмірності та, фактично, є попереднім рішенням у справі, що надає позивачу пріоритет права над іншими особами, які знаходяться у рівних умовах.
За правилами ч. 1 ст. 77 КАС України тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову покладається саме на осіб, які ініціюють таке клопотання.
Однак, судом не встановлено, а заявником не доведено та не підтверджено існування реальної загрози правам позивача на час прийняття даної ухвали та виникнення незворотних наслідків.
Таким чином, на час розгляду судом заяви суд не вбачає ознак можливої небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача; суду не доведено неможливість захисту прав позивача без вжиття таких заходів; не доведено, що для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає подану заяву про забезпечення позову такою, що не може бути задоволена.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 242-244, 250, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.