28 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 340/680/20
суддя І інстанції - Момонт Г.М.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 02.11.2018 р. по 10.02.2020 р. включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 10.02.2020 р.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 27.11.2018 р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №245 позивача виключено зі списків особового складу частини та проведено остаточний розрахунок. У день звільнення відповідачем не проведено остаточного розрахунку за недоотримане речове майно, а саме не було виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно, яка була стягнута за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. у справі №340/2716/19. На виконання рішення суду 10.02.2020 р. Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено грошові кошти в розмірі 78 003,29 грн. За таких обставин позивач вважає, що має право, відповідно до ст. 117 КЗпП України, на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27.11.2018 р. по 10.02.2020.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Вважає безпідставними доводи суду про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не повинен нараховуватися на компенсацію за неотримане речове майно, оскільки остання не є заробітною платою.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справ повідомлялися належним чином, а тому фіксування судового засідання відповідно до ст. 229 КАС України не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 27.11.2018 р. №245 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення: майора ОСОБА_1 , заступника командира батальйону аеродромно-технічного забезпечення по роботі з особовим складом, звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України за п.п. «б» п.2 ч.5 (за станом здоров'я) ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командувача Національної гвардії України від 02.11.2018 р. №177 о/с і з 27.11.2018 р. виключено зі списків особового складу частини та з 28.11.2018 р. з усіх видів забезпечення (а.с.27).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. у справі №340/2716/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно на підставі Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №9 від 12.12.2018 р.; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 78 003,29 грн. (а.с.5-7).
10.02.2020 р. Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. у справі №340/2716/19 виплачено ОСОБА_1 78003,29 грн. (а.с.8).
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України під час звільнення не було подано рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача. За своєю природою компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням речового забезпечення військовослужбовців, не пов'язана з оплатою праці та не є винагородою за виконану роботу, а тому приписи статей 116, 117 КЗ пП України стосовно відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі зводиться до питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011).
Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.2 ст.12 Закону №2011 у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 1 статті 10 Закону №2011 визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. №178 (далі за текстом - Порядок №178).
Відповідно до п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Таким чином, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби.
Застосування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «уразі звільнення з військової служби», а не, наприклад «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Тобто ця сума не відноситься до сум визначених статтею 116 КЗпП України яка повинна бути виплачена саме при звільненні.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби, а саме 03.09.2019 року, в зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
Крім того суд першої інстанції вірно зазначив, що за своєю природою компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням речового забезпечення військовослужбовців, не пов'язана з оплатою праці та не є винагородою за виконану роботу в той же час положення статей 116 та 117 КЗпП України структурно відносяться до глави VII «Оплата праці», а тому приписи статей 116, 117 КЗпП України стосовно відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, в рішенні суду першої інстанції правильно дана правова оцінка обставин у справі, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник