справа № 753/2647/20
головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В.
провадження № 22-ц/824/10969/2020
29 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Писаної Т.О.,
Суддів Приходька К.П., Журби С.О.
за участі секретаря судового засідання Костецької М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Тетяна Володимирівна, Дарницький районний Відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності,
У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., Дарницький районний Відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності.
На обґрунтування позовних вимог вказувала, що угрудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться поверхом вище. У травні 2015 року з вини відповідачки було скоєно залиття квартири позивача, внаслідок чого їй завдано матеріальної шкоди. Оскільки залиття сталося саме з вини відповідачки, що підтверджувалось актами ОСББ «Співдружність», позивачка просила позов задовольнити та стягнути суму матеріальної шкоди в розмірі 78576,00 грн, моральну шкоду в розмірі 50000 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 25000 грн та судові витрати.
Постановою Київського апеляційного суду від 06листопада 2018 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення (справа № 753/22597/15-ц), яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди 78 576 грн та відшкодування моральної шкоди 2000 грн. Рішення суду звернуто до примусового виконання.
Разом з тим, в рамках примусового виконання рішення суду № 753/22597/15-ц було встановлено, що у ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.
Вказувала, що 20 листопада 2019 року відповідач подарувала належну їй на праві приватної власності квартиру родичу, тим самим на думку позивача, зробила неможливим виконання рішення суду.
Зазначала, що відчуження квартири відповідачем відбулось після стягнення коштів на користь позивача, а договір дарування спрямований на ухилення від виконання рішення суду, оскільки сторони розуміли негативні наслідки у випадку примусового виконання рішення.
За таких обставини просила позов задовольнити, визнати недійсним договір дарування квартири від 20 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасувати реєстрацію права власності на майно.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не було належним чином досліджено докази та обставини справи, не було надано їм належної правової оцінки, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.
Зазначає, що ОСОБА_2 здійснила відчуження квартири одразу ж після ухвалення рішення Київського апеляційного суду м. Києва щодо стягнення грошових коштів з відповідачки на користь позивачки, таким чином укладений договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є недійсним, оскільки спрямований на ухилення від виконання зобов'язань.
Вказує, що укладення спірного договору було використано для уникнення сплати боргу на виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили, оскільки укладався договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора.
У відзиві на апеляційну скаргу, який поданий до суду 19 серпня 2020 року, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вважають доводи апеляційної скарги, що оспорюваний правочин укладений з метою уникнення відповідачкою ОСОБА_2 виконання судового рішення, бездоказовими та такими, що ґрунтуються на її припущеннях, тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу. Просив рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 адвокат Трофимчук Н.Б. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року залишити без змін як законне і обґрунтоване.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені та не повідомили суд про поважні причини, що перешкодили з'явитись в судове засідання.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи згідно з нотаріально посвідченим договором дарування від 20 листопада 2018 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені зміни щодо реєстрація права власності ОСОБА_3 на указану квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно із судовим рішенням у справі №753/22597/15 стягнуто у відшкодування завданої ОСОБА_2 шкоди на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 78 576 грн та моральну шкоду у розмірі 2 000 грн.
Відповідно до постанови головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 18 лютого 2019 року при примусовому виконанні виконавчого листа №753/22597/15, виданого 29 листопада 2018 року, накладено арешт на все належне ОСОБА_2 майно.
Спірний договір дарування між відповідачами було укладено після набрання чинності рішення у справі №753/22597/15.
Згідно із ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів, тощо) є прийняттям дарунка.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно із ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно із ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, та надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Враховуючи наведені положення норм матеріального права, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Тобто, необхідно було встановити наявність умислу як у відчужувача ОСОБА_2 , так і у набувача ОСОБА_3 , проте позивач не довела, а суд першої інстанції не встановив, що спірний договір дарування укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а саме відчуження квартири яка належала ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 та набуття останнім права власності на нерухоме майно.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0071047 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за оглядом 25 липня 2013 року встановлено першу групу інвалідності (Б) з 23 липня 2013 року з причини загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату - довічно. За указаним висновком ОСОБА_2 потребує сторонньої допомоги.
Судом першої інстанції також враховані пояснення представника відповідача та відповідача, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи та потребує постійного догляду зі сторони її сина ОСОБА_3 .
Указані обставини були встановлені судом першої інстанції та не заперечувались позивачем.
Крім того, сума яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року по справі №753/22597/15 не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, тому на квартиру АДРЕСА_2 , яку подаровано 20 листопада 2018 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 в межах ЗУ «Про виконавче провадження» не може бути звернуто стягнення.
Відповідно до ч.7 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Згідно із ч.1 ст. 68 ЗУ «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що сума яка підлягає стягненню за виконавчим провадженням не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, тому не може бути звернуто стягнення на єдине житло боржника.
Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновку суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, а переважно зводяться до помилкового тлумачення позивачем норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновківпро те, що позивачем не надано належних доказів у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку, які б підтвердили, що договір дарування спрямований на ухилення від виконання рішення суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2020 року.
ГоловуючийТ.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба