Справа № 712/10829/19
Провадження № 2/712/1227/20
24 вересня 2020 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Романенко В.А.
за участю секретаря Назаренко М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк», треті особи: Приватне підприємство «Карат-2000», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним умов кредитних договорів та застосування наслідків недійсності правочинів, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк», треті особи: Приватне підприємство «Карат-2000», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним умов кредитних договорів та застосування наслідків недійсності правочинів, посилаючись на те, що 05 березня 2007 року між нею та підприємством ЗАТ «ОТП Банк» було підписано кредитний договір № CM-SMEF00/014/2007 на споживчі цілі у розмірі 142 460,00 доларів США.
12 липня 2007 року між нею та вказаним кредитором було укладено другий кредитний договір № CM-SMEF00/042/2007 на споживчі цілі в розмірі 62 000,00 доларів США.
18 березня 2008 року було укладено третій договір споживчого кредиту № CM-SMEF00/015/2008 в розмірі 138 000,00 доларів США.
У забезпечення виконання кредитних зобов'язань по вищезазначених кредитних договорах у відповідні дати було укладено три договори іпотеки, а у подальшому: 19 травня 2009 року - договори наступної іпотеки та додаткові договори № 1 до договорів наступної іпотеки.
Посилаючись на недодержання в момент укладення вказаних договорів правових вимог та наводячи відповідні доводи по кожному з них, позивач просила задовольнити позов про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними кредитних договорів: № CM-SMEF00/014/2007 від 05 березня 2007 року, частини № 1, 2 кредитного договору та додатку № 1 до вказаного кредитного договору; кредитного договору № CM-SMEF00/042/2007 від 12 липня 2007 року, частини № 1, 2 кредитного договору та додатку № 1 до вказаного кредитного договору; кредитного договору № CM-SMEF00/015/2008 від 18 березня 2008 року, частини № 1, 2 кредитного договору та всіх додатків до нього.
Позивач в судове засідання не з'явилась, скерувала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Інші учасники судового розгляду в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не звертались.
Відзиви на позов від відповідачів і заяви з процесуальних питань у межах справи до суду у встановлений законом строк не подано, в зв'язку з чим суд відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено в судовому засіданні між ПАТ «ОТП Банк» та позивачкою ОСОБА_1 були укладені кредитні договори: №СМ- SMEF00/014/2007 від 05 березня 2007 року , №СМ- SMEF00/042/2007 від 12 липня 2007 року та №СМ- SMEF00/015/2008 від 18 березня 2008 року, які складаються з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами позивачкою було передано в іпотеку нерухоме майно комерційного призначення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладено договори іпотеки №PM-SMEF00/014/2007 від 05 березня 2007 року , №РМ- SMEF00/042/2007 від 12 липня 2007 року та договір наступної іпотеки №PM-SMEF00/015/2008 від 18 березня 2008 року, які посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. в день укладання та накладена заборона відчуження зазначеної комерційної нерухомості.
Кредит по Договору 1 виданий позивачу з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна та на споживчі цілі, а кредити по Договорам 2 і 3 - на споживчі цілі, що є споживчим кредитом.
Пунктом 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» У договорі про споживчий кредит зазначаються: найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); ) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; ) загальний розмір наданого кредиту; ) порядок та умови надання кредиту; ) строк, на який надається кредит; ) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
Пунктами 2.1, 3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, (яка діяла на момент укладення договорів) до укладання кредитного договору, та у кредитному договорі банк зобов'язаний зазначити сукупну вартість кредиту як у вигляді процентної ставки за кредитом, так і у вигляді абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовій сумі.
Комерційні банки здійснюють кредитування на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформляється укладенням кредитного договору, згідно з яким одна сторона - банк - зобов'язується передати другій стороні (позичальникові) на певний строк суму грошей, а позичальник зобов'язується надавати банкові необхідне забезпечення кредиту, використовувати його на обумовлені цілі і повернути у встановлений строк та сплатити відповідні відсотки.
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168.
За правовою природою кредитного договору юридичні права й обов'язки сторін - банків та клієнта не є однаковими. Основним обов'язком банку є надання кредиту. На клієнтові лежать в основному обов'язки, хоча позичальник може і відмовитися від укладення договору. Обов'язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку відсотки за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кредиту, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.
За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків. При кредитуванні велике значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення кредиту і суворе додержання позичальниками всіх умов договору. В разі порушення кредитної дисципліни може передбачатись сплата банку підвищених відсотків з прострочених позичок; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок зі сплатою штрафу.
Підставами визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є включення у договори з споживачем умови, які є несправедливим, тобто такі, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком дисбаланс договірних прав та обов'язків між сторонами.
Права споживача в разі отримання ним продукції в кредит передбачені ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (яка діяла на момент укладення договорів), згідно якої кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які відсотки та інші вартісні елементи кредиту, які не були зазначені у договорі. Споживач має право протягом 14 днів відкликати свою згоду на укладення кредитного договору без пояснення причин, перебіг даного строку розпочинається з моменту вручення споживачеві примірника укладеного договору.
Тобто споживачеві лише пропонуються умови, а якщо він не погоджується з даними умовами, може знайти інші, кращі.
Крім цього, умовами кредитного договору часто передбачається необхідність здійснення позичальником інших платежів, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, як на користь банку (комісії за відкриття поточного/карткового рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування), так і на користь третіх осіб (страхові платежі, платежі за послуги нотаріусів).
В судовому засіданні не знайшли підтвердження доводи позивача про те, що при укладанні кредитної договору були порушені права позивача як споживача, а також умови укладених між сторонами правочинів порушують права позивача чи є несправедливими.
Позивач в повному обсязі ознайомлювався з умовами кредитування в банку та орієнтовною сукупною вартістю кредиту та вартістю послуг з оформленням договору про надання кредиту.
Взаємні права та обов'язки сторін детально визначені у підписаних сторонами кредитному договорі. Вибір умов кредитування з боку позивача був добровільним.
В день підписання оспорюваного правочину позивач отримав передбачену даним правочином суму кредиту. В день підписання оспорюваного правочину позивач отримав його примірник, що давало йому додаткову можливість детально вивчити його умови та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, однак позивач використав кредитні кошти на свій розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пунктом 3 ч.1 договорів 1,2, 3 передбачено, інформація щодо розміру ставки FIDR буде визначатись самостійно банком. Інформація щодо розміру ставки розміщується на сайті банку та в приміщеннях банку на інформаційних стендах.
Позивач ОСОБА_1 погодилась з даними умовами кредитного договору і до 2008 року сплачувала кошти за умовами кредитного договору.
З позовом же позивач звернулась до суду лише в грудні 2013 року.
Таким чином. позивач не довів суду , що п.3 ч.1 та п.1.4 ч.2 кредитних договорів від 05.03.2007 року та від 12.07.2007 року суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а отже відсутні підстави , передбачені ст.ст. 203,215 ЦПК України для визнання їх недійсним, поскільки під час підписання договору кредиту позивач був ознайомлена з його умовами та наслідками .
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови договору та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за договором зобов'язань.
Окрім того, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Разом з тим, слід зазначити, що за результатами розгляду справи не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Крім того, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2014 року у справі № 712/16093/13-ц позов ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», про визнання пунктів договору недійсними залишено без задоволення. Предметом позовних вимог у зазначеній справі було визнання недійсними положення п. 3 ч. № 1 та п. 1.4 частини 2 Кредитних договорів № CM-SMEF00/014/2007 від 05 березня 2007 року, № CM-SMEF00/042/2007 від 12 липня 2007 року та № CM-SMEF00/015/2008 від 18 березня 2008 року, укладених між ПАТ «ОТП - Банк» та ОСОБА_1 недійсними з моменту їх укладення, а також визнання недійсними положення п. 2.1.2. договорів іпотеки № РМ-8МЕР00/014/2007 від 05 березня 2007 року, № РМ-8МЕР00/042/2007 від 12 липня 2007 року та договору наступної іпотеки № РМ-8МЕР00/015/2008 від 18 березня 2007 року, які посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. з моменту їх укладення.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2014 року у даній справі залишено без змін.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк», треті особи: Приватне підприємство «Карат-2000», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним умов кредитних договорів та застосування наслідків недійсності правочинів, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює заочне рішення в справі, що передбачено ст. 280 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214-215, 218, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст.ст.3, 13, 203,215, 509, 527, 629, 1054 ЦК України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про захист прав споживачів», суд -
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк», треті особи: Приватне підприємство «Карат-2000», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним умов кредитних договорів та застосування наслідків недійсності правочинів - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду через місцевий суд (з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Черкаського апеляційного суду) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/sud2316/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Головуючий:
Повний текст рішення виготовлений 02.10.2020 року.