28 вересня 2020 року справа № 823/3596/14
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Руденко А.В.,
суддів: Гаврилюка В.О., Тимошенко В.П.,
за участю:
секретаря - Сачинської В.С.,
позивача - ОСОБА_1 , представника - адвоката Кирмана О.Д.,
розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДФС у Черкаській області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
27.11.2014 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної фіскальної служби України, в якій, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 17.05.2019 та від 03.08.2020, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України №2180-о від 29.10.2014 про звільнення позивача з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області з моменту його прийняття;
- поновити позивача в органах податкової міліції та зобов'язати Державну фіскальну службу у зв'язку з реорганізацією Міністерства доходів і зборів призначити її на посаду, рівнозначну посаді першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області;
- стягнути з відповідача 756 000 грн. на відшкодування моральної шкоди;
- постанову суду в частині поновлення в органах податкової міліції та призначення позивача на рівнозначну посаду першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області допустити до негайного виконання;
- визнати недійсним запис про звільнення позивача відповідно до п. п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014 та п. 62 п.п. «а» Положення про проходження служби, занесений до трудової книжки позивача;
- зобов'язати начальника відділу персоналу Головного управління Міндоходів у Черкаській області ОСОБА_2 видати позивачу «дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним;
- стягнути з відповідача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 1 758 492 грн. 12 коп.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що наказом Міністра доходів і зборів України №414-о від 24.05.2013 була призначена на посаду першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області. Наказом голови Комісії з реорганізації Міністра доходів і зборів України №2180-о від 29.10.2014 позивач була звільнена з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014 та підпункту «а» пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 від 29.07.1991 на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача.
Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним позивач зазначає, що при звільненні позивача на підставі частини 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» відповідач порушив статтю 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність має індивідуальний характер. Оскаржуваний наказ, всупереч частини 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади», не містить жодного доказу доведеності вини позивача у вчиненні дій, передбачених частиною 2 статті 1 вказаного Закону.
Також відповідач в порушення норм Кодексу законів про працю України звільнив позивача з посади в період її перебування в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та не взяв до уваги, що позивач виховує дитину одна і є одинокою матір'ю.
В обгрунтування понесення моральної шкоди позивач зазначає, що незаконне і безпідставне звільнення із займаної посади викликало у позивача обурення, розпач, моральні пригнічення, дискомфорт; спричинило підрив авторитету серед колег та підлеглих. В мережі Інтернет було опубліковано велику кількість статей щодо її звільнення з низкою неправдивих, брудних та некоректних у висловлюваннях на адресу позивача коментарів. Після 16 років проходження служби в податковій міліції починаючи з посади простого слідчого позивачу важко перенести спричинений душевний біль. Пригнічений стан позивача негативно вплинув на самопочуття її неповнолітньої дитини.
17.01.2015 представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДФС у Черкаській області надав відзив на позовну заяву та пояснення третьої особи щодо позову, в яких зазначив, що встановлений Кодексом законів про працю України порядок розгляду індивідуальних трудових спорів та норми законодавства про працю не застосовуються при проходженні служби в податковій міліції. Такі правовідносини врегульовані Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991, та іншими нормативними актами, які стосуються вказаних органів.
Підставою для звільнення позивача слугувала довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці від 23.10.2014 позивача, згідно якої щодо позивача були наявні критерії для очищення влади, визначені у частині 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки позивач за період з 25.02.2010 по 22.02.2014 обіймала посади, щодо яких встановлена заборона. При цьому на час звернення позивача до суду Конституційним Судом України не прийнято жодного рішення про визнання будь-яких норм Закону України «Про очищення влади» неконституційними.
Щодо незаконності звільнення під час перебування позивача у соціальній відпустці по догляду за дитиною, то ні Законом України «Про очищення влади», ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено відстрочення або невиконання норм цього Закону з вказаної підстави.
Щодо несвоєчасного повідомлення про звільнення, то копія наказу Міндоходів України №2180-о від 29.10.2014 про звільнення була направлена позивачу листом №196/23-00-04-216 від 29.10.2014, проте вказаний лист був повернутий за закінченням терміну зберігання.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди зазначив, що позивачем не наведено доказів причинного зв'язку між діями Державної фіскальної служби України та завданою їй моральною шкодою. Позивач не зазначила в чому конкретно полягає така шкода, не зазначила доводів на підтвердження розміру завданої їй моральної шкоди.
З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
19.06.2019 позивач подала додаткові пояснення, в яких зазначила, що ДФС утворена відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №67 від 01.03.2014 та №160 від 21.05.2014 і є правонаступником Міністерства доходів і зборів України, тому відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України відповідач зобов'язаний працевлаштувати позивача до нової установи.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу надала довідку Головного управління ДФС у Черкаській області №118 від 10.06.2019 згідно якої середньоденна заробітна плата на час звільнення становить 522 грн. 10 коп. У зв'язку зі змінами в організації праці у Головному Управлінні ДФС у Черкаській області з 01.01.2018 середньоденна заробітна плата збільшилась на коефіцієнт 3,71, який має бути застосований до середньоденної заробітної плати за період з 01.03.2018 по дату винесення рішення суду.
Щодо заявленого розміру моральної шкоди зазначила, що незаконне звільнення змусило позивача змінити звичний спосіб життя і в подальшому змусило обрати іншого роду роботу, хоча її покликанням ще з часів студентства були правоохоронні органи. Моральні страждання спричинили також тривалі очікування справедливого розгляду справи.
31.08.2020 відповідач подав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому зазначив, що обрахунок середньої заробітної плати необхідно здійснювати на підставі довідки Головного управління ДФС у Черкаській області №200 від 18.11.2019, згідно якої середньоденна заробітна плата позивача становила 282 грн. 10 коп. Обрахунок середнього заробітку у сумі 522,10 грн не може бути врахований, оскільки довідка №118 від 10.06.2019 включає всі виплати, проведені позивачу, в тому числі оплату лікарняних. Щодо коефіцієнту збільшення середнього заробітку, то обрахунок проведено відповідно до посадового окладу першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області 2210 грн. та до дати припинення Головного управління Міндоходів у Черкаській області змін до посадових окладів відповідно до штатного розпису не вносилось. У зв'язку із зміною організаційної структури Державної фіскальної служби України в даному розписі не передбачено посаду першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань.
Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 16 328 грн. 50 коп. зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження понесення судових витрат позивач не надав.
Щодо стягнення витрат на проведення судово-психологічної експертизи зазначив, що судова справа не вирішена по суті, а висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами, стягнення коштів за проведену експертизу є передчасним.
Ухвалою суду від 15.01.2015 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні,
Ухвалою суду від 17.01.2015 зупинено провадження в адміністративній справі до часу вирішення Верховним Судом України питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України “Про очищення влади” Конституції України, питання щодо чого зазначено в ухвалі Черкаського окружного адміністративного суду від 17.01.2015 у справі № 823/3596/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.
Ухвалою суду від 04.06.2019 поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 20.11.2019 витребувано у Державної фіскальної служби України посадову інструкцію першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області станом на дату звільнення 29.10.2014 ОСОБА_1 , або доказів знищення вказаної інструкції та заміни її новою.
Ухвалою суду від 18.12.2019 призначено судово-психологічну експертизу та зупинено провадження у справі до одержання результатів експертизи.
Ухвалою суду від 05.08.2020 поновлено провадження у справі.
Усною ухвалою суду від 19.08.2020, занесеною до протоколу підготовчого засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити.
Заслухавши позивача, дослідивши доводи, викладені у заявах по суті, подані письмові докази, суд встановив наступне.
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.10.2014 позивач ОСОБА_1 проходила службу в податковій міліції Міністерства доходів і зборів України з 17.08.1998 по 29.10.2014 на різних посадах.
Наказом Головного управління Міндоходів і зборів у Черкаській області №1-в/пм від 24.05.2013 позивачу надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 27.05.2013 по 11.02.2016 включно.
Згідно довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці від 23.10.2014 встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» за період з 25.02.2010 по 22.04.2014 позивач обіймала посаду (и) щодо яких встановлена заборона: з 16.02.2009 (наказ ДПА України №290-о від 16.02.2009) по 08.02.2012 (наказ ДПС України №257-о від 08.02.2012) - заступник начальника УПМ-начальник слідчого відділу податкової міліції ДПА в Черкаській області; з 08.02.2012 (наказ ДПС України №257-о від 08.02.2012) по 24.05.2013 (наказ МДЗ України №414-о від 24.05.2013) - заступник начальника УПМ-начальник слідчого управління ДПС у Черкаській області; з 24.05.2013 (наказ МДЗ України №414-о від 24.05.2013) по т/час - перший заступник начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області. За результатами проведеної перевірки відомостей встановлено, що до позивача застосовується заборона, визначена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Наказом Міністерства доходів і зборів України №2180-о від 29.10.2014 відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VІІ та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 звільнено з посади та податкової міліції підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Листом №196/23-00-04-216 від 29.10.2019 відповідач повідомив позивача, що наказом Міністерства доходів у зборів №2180-о від 29.10.2014 позивач звільнена з посади та податкової міліції відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VІІ та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ міліції. Також повідомив, що позивачу необхідно прибути до відділу персоналу Головного управління ДФС у Черкаській області за адресою: м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, кім. 601, для повернення службового посвідчення та отримання обхідного листа та трудової книжки. Вказаний лист був повернутий 01.12.2014 за закінченням терміну зберігання.
Вважаючи оскаржуваний наказ №2180-о від 29.10.2014 протиправним, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Закон України “Про очищення влади” від 16.09.2014 №1682-V11 (далі - Закон), який набрав чинності 16.10.2014 року, визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до ст. 1 Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (ч. 2 ст. 1 Закону).
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону
Особи, зазначені у частинах третій, п'ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п'яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), передбачені ст. 2 Закону.
Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо начальницького складу податкової міліції.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) визначені статтею 3 Закону.
Так, згідно п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Правовий статус податкової міліції визначено у розділі XVIII-2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України).
Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції (пункт 348.1 статті 348 ПК України).
Згідно з пунктом 349.1 статті 349 ПК України до складу податкової міліції належать, зокрема, управління (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових служб в областях.
Особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (пункт 353.1 статті 353 ПК України).
За приписами підпункту 353.4.2 пункту 353.4 статті 353 ПК України особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади начальницького і рядового складу, присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання старшого начальницького складу: полковник податкової міліції; підполковник податкової міліції; майор податкової міліції.
Як вбачається з довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці від 23.10.2014, позивач ОСОБА_1 відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади», за період з 25.02.2010 по 22.04.2014 обіймала посаду (и), щодо яких встановлена заборона: з 16.02.2009 по 08.02.2012 - заступник начальника УПМ-начальник слідчого відділу податкової міліції ДПА в Черкаській області; з 08.02.2012 по 24.05.2013 - заступник начальника УПМ-начальник слідчого управління ДПС у Черкаській області; з 24.05.2013 по т/час - перший заступник начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Отже позивач обіймала сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року заступника керівника Управління податкової міліції у Черкаській області, яка передбачена переліком посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), передбачені ст. 2 Закону.
Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади”, у порядку та строки, визначені цим Законом.
Отже звільнення позивача з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області здійснювалось відповідачем на виконання вимог п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону.
Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.
У справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Як підсумок у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
Суди зобов'язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №817/3431/14.
17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.
Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі «Полях та інші проти України», був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі.
Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України “Про очищення влади” до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_3 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-яких дій чи бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Натомість оскаржуваний наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2180-о про звільнення підполковника податкової міліції ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області, ґрунтується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача від 23.10.2014 про перебування позивача на посадах, щодо яких може бути застосована люстрація, яка не містить фактів порушень, допущених позивачем.
Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
Суд зазначає, що Закон №1682-VII не передбачав механізмів індивідуального підходу, натомість передбачав так звану «автоматичну» люстрацію за сам факт перебування позивача на посадах, щодо яких установлена заборона, сукупним строком більше ніж один рік.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15.12.2017).
Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки відповідач не довів, що позивач вчиняла дії/бездіяльність, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини, наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2180-о не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на зазначене доводи відповідача про законність звільнення позивача на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень та ст. 3 Закону України “Про очищення влади” без врахування мети та принципів люстрації, визначених у ст. 2 наведеного Закону, є необґрунтованими.
Скасування наказу про звільнення позивача в силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю Україні, є підставою для її поновлення на попередній роботі, а саме на посаді першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області 3 30 жовтня 2014 року.
Поновлення на посаді, яку позивач обіймав до звільнення є достатнім ефективним засобом захисту порушеного права позивача, оскільки охоплює його поновлення на службі у податковій міліції.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 1 758 492 грн 12 коп суд зазначає таке.
Згідно правового висновку, зазначеного у постанові Верховного Суду України від14.01.2014 по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
В свою чергу, останній абзац пункту 4 Порядку №100 (в редакції до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 р. N 542) передбачає, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
З довідки про середню заробітну плату №200 від 18.11.2019 (т. 3. а.с. 30), виданої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, вбачається, що середній заробіток позивача визначений за квітень 2013 року, оскільки позивач з 27 травня 2013 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х років.
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 30.10.2014 (наступний день після звільнення) і по 28.02.2018 року 835 днів, отже заробіток за час вимушеного прогулу складає 235 553 грн. 50 коп. розрахунок: 282,10 грн. х 835 дн = 235 553 грн. 50 коп.
Згідно пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Згідно довідки Головного управління ДФС у Черкаській області №17854/23-00-05-041 від 11.06.2019 з 01.01.2015 по 28.02.2018 посадовий оклад начальника слідчого управління фінансових розслідувань складав 2281 грн, а з 01.03.2018 - 8460 грн.
Отже оклад начальника слідчого управління фінансових розслідувань станом на 01.03.2018 був підвищений і коефіцієнт підвищення склав 3,71 (8460 грн : 2281 грн. = 3,71)
З врахуванням коефіцієнта коригування середньоденний заробіток позивача з 01.03.2018 складав 1 046 грн 59 коп. (розрахунок: 282,10 грн. х 3,71 = 1 046 грн. 59 коп.)
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 01.03.2018 по 28.09.2020 року (день винесення рішення) складає 643 робочих днів, отже заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період складає 672 957 грн 37 коп. Розрахунок: 1 046,59 грн. х 643 дн. = 672 957,37 грн.
За таких обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.10.2014 по 28.09.2020 складає 908 510 грн. 87 коп. (розрахунок: 235 553,50 грн + 908510,87 грн.), які слід стягнути з відповідача з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Отже позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.
Суд не погоджується з доводами позивача щодо обрахування середнього заробітку у сумі 522 грн. 10 коп. згідно довідки про складові грошового забезпечення №118 від 10.06.2019, оскільки згідно з вказаною довідкою до заробітної плати позивача у березні та квітні 2013 року включені інші виплати (лікарняні, відпускні), що суперечить п. 4 Порядку №100.
Суд також не погоджується з доводами відповідача про неможливість застосування коефіцієнта підвищення 3,71, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 посадові оклади осіб начальницького складу податкової міліції головних управлінь в областях, м. Києві та органу з обслуговування великих платників податків Державної фіскальної служби згідно з додатком 10 були збільшені відповідно до схеми тарифних розрядів за аналогічними посадами. Отже у разі проходження позивачем служби у податковій міліції її оклад також підлягав збільшенню. Разом з цим, відповідач не надав доказів того, що коефіцієнт коригування за аналогічною посадою позивача є іншим, ніж 3,71.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 756 000 грн суд зазначає наступне.
Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 1173 цього Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як зазначено у п.п. 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Висновком експерта Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №11/56 від 11.06.2020 встановлено:
- у позивача наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок її звільнення 29.10.2014 з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області та податкової міліції на підставі п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014;
- звільнення 29.10.2014 з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області та податкової міліції на підставі п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014 було психотравмувальним для позивача як на час її звільнення, так і на час проведення судово-психологічної експертизи. Позивачу завдані страждання (моральна шкода);
- позивачу спричинені страждання (моральна шкода), внаслідок звільнення 29.10.2014 з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області та податкової міліції на підставі п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014. За умов визнання судом заподіяння підекспертній ОСОБА_1 моральної шкоди, орієнтовний розмір її грошової компенсації, в разі встановлення правової кваліфікації дій заподіювача шкоди, буде становити 1 із запропонованих варіантів: 20,25 мінімальних заробітних плат, або 40,5 мінімальних заробітних плат, або 60,75 мінімальних заробітних плат, або 81 мінімальну заробітну плату, розмір якої встановлюється рівнем розміру мінімальної заробітної плати в України, чинному на момент винесення рішення суду.
Як вбачається з висновку експерта №11/56 від 11.06.2020 для розрахунку моральної шкоди необхідно встановити коефіцієнт ступеня ініціативи (впливу) та характеру діяльності спричинювача шкоди у виникненні та динаміці ситуації, що досліджується за справою.
Для цього експертом визначені наступні варіанти розрахунку моральної шкоди:
- за умов ситуації, коли спричинювач шкоди не мав можливості правильно оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення та реалізувати його - розмір моральної шкоди становить 0 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП);
- за умов ситуації, коли спричинювач шкоди не мав можливості передбачити розвиток подій (не був поінформованим відповідним чином), але мав можливість правильно оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення та реалізувати його - 20,25 МЗП;
- за умов ситуації, коли спричинювач шкоди мав можливість (був проінформований відповідним чином) щодо незначної вірогідності виникнення та розвитку ситуації, але мав можливість правильно прийняти рішення і реалізувати його - 40,5 МЗП;
- за умов ситуації, коли спричинювач шкоди мав можливість (був поінформований належним чином) правильно оцінити та передбачити високу вірогідність виникнення та розвитку ситуації, прийняти правильне рішення та реалізувати його - 60,75 МЗП;
- за умов ситуації, коли спричинювач шкоди був достовірно поінформований, мав можливість правильно оцінити ситуацію та передбачити наслідки своєї діяльності, прийняти правильно рішення та реалізувати його - 81 МЗП.
Колегія суддів дійшла висновку, що з врахуванням тієї обставини, що підстави звільнення були визначені Законом України «Про очищення влади», відповідач не мав можливості передбачити розвиток подій (не був поінформованим належним чином), але враховуючи положення статті 1 вказаного Закону щодо досягнення мети люстрації, а саме: недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, мав можливість правильно оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення щодо позивача та реалізувати його.
Отже незаконне звільнення позивача з посади та служби в податковій міліції спричинило позивачу моральну шкоду у розмірі 20,25 мінімальних заробітних плат, що на дату прийняття рішення становить 101 250 грн. (розрахунок: 5000 грн. (МЗП з 01.09.2020) х 20,25)
Отже позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню у сумі 101 250 грн.
Щодо решти суми моральної шкоди 654 750 грн, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач обгрунтовує моральну шкоду не лише протиправним звільненням, а і тривалим судовим розглядом справи, однак це не залежало від відповідача.
Щодо позовних вимог визнати недійсним запис про звільнення позивача відповідно до п. п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014 та п. 62 п.п. «а» Положення про проходження служби, занесений до трудової книжки позивача та зобов'язати начальника відділу персоналу Головного управління Міндоходів у Черкаській області ОСОБА_2 видати позивачу «дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним суд зазначає наступне.
Порядок ведення трудових книжок працівників регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Відповідно до п. 10 вказаної Інструкції у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, звільнений ..." і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Отже запис у трудовій книжці позивача про визнання недійсним запису про звільнення з посади та зі служби в податковій поліції вноситься після видання наказу про поновлення позивача на посаді. При цьому позивач має право отримати дублікат трудової книжки.
Проте наказ про поновлення на посаді видається на виконання рішення суду, тому вказані позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надала копію договору про надання правової допомоги від 17.05.2019, укладеного з адвокатом ОСОБА_5 , та розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу на суму 16 328 грн 50 коп.
Проте детального опису фактично наданих послуг та доказів оплати послуг адвоката позивач не надала, отже не довела понесення витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим вимога про відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 5 ст. 137 КАС України розмір витрат на підготовку проведення експертизи встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Витрати на проведення експертизи у сумі 5076 грн. підтверджуються банківської квитанцією (т. 3, а.с. 2) тому підлягають стягненню з відповідача.
Позивач чплатила судовий збір у сумі 7560 грн. за майнову вимогу про стягнення моральної шкоди у сумі 756 000 грн. Виходячи із суми задоволеної вимоги 101 250 грн моральної шкоди, стягненню з відповідача підлягає сума судового збору 679 грн 68 коп пропорційно до суми задоволених вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зауважує, що встановлені судом обставини є достатньою підставою для задоволення позовних вимог, тому не надає оцінку іншим доводам позивача.
Керуючись ст. 139, 194, 205, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України, правонаступником якого є Державна фіскальна служба України (Львівська площа, 8, м. Київ, 03053, код ЄДРПОУ 39292197) №2180-0 від 29 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника слідчого управління Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді першого заступника начальника слідчого управління Головного управління Міндоходів у Черкаській області з 30 жовтня 2014 року.
Стягнути з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 03053, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2014 року по 28 вересня 2020 року у сумі 908 510 (дев'ятсот вісім тисяч п'ятсот десять) гривень 87 копійок включаючи загальнообов'язкові державні податки та збори.
Стягнути з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 03053, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у сумі 101 250 (сто одну тисячу двісті п'ятдесят) гривень.
В решті позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді першого заступника начальника слідчого управління Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за 1 місяць у сумі 23 024 (двадцять три тисячі двадцять чотири) гривні 98 копійок, включаючи загальнообов'язкові державні податки та збори.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 03053, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 679 (шістсот сімдесят дев'ять) гривень 68 копійок та витрат на проведення судово-психологічної експертизи у сумі 7560 (сім тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення виготовлений 02 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя А.В. Руденко
Суддя В.О. Гаврилюк
Суддя В.П. Тимошенко