ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" жовтня 2020 р. справа № 300/1934/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), 06.08.2020 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також - відповідач, ГУПФУ в Івано-Франківській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу, оскільки нерухоме майно ним придбано вперше, а відтак вважає дії відповідача щодо відмови у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вказаної операції протиправними.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив. (а.с.28-29).
Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.08.2020. У даному відзиві на позов представник відповідача зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що органи Пенсійного фонду не володіють інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлені можливості відстежити факт першочергового придбання житла відповідною особою (а.с.35-40).
Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 31.08.2020. У даній відповіді на відзив позивач просив задоволити позов в повному обсязі (а.с.48-52).
Третя особа своїм правом на подання пояснень щодо позову (відзиву) не скористалася.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позовну заяву, встановив наступне.
11.12.2018 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомною О.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2985. Відповідно до пункту 2.1 цього договору ціна нерухомого майна встановлена у розмірі 446260,00 грн.
Відповідно до квитанції №ПН306 від 11.12.2018 року, позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсоток від його вартості, що складає 4462,60 грн., які зараховані на відповідний рахунок державного органу.
10.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна (а.с.14 та зворотна сторона).
Листом Управління ПФУ від 20.07.2020 за вих.№0900-0505-8/12999 позивача повідомлено про те, що підстав для повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна немає з посиланням на відсутність у Пенсійного фонду України інформації щодо реєстрації права власності громадян на нерухоме майно (а.с.17-18).
Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм слідує, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Судом встановлено та із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 26.06.2020 року слідує, що позивач є власником квартири, що знаходиться за адресою: вул. Целевича Юліана, 34/2/115, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.12.2018 року, під час укладення якого сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 4462,60 грн., за поверненням якого він і звернувся до Пенсійного органу із відповідною заявою.
Відповідач відмовив у поверненні сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування під час проведення вказаної операції з підстав відсутності можливості відстежити факт першочергового придбання житла відповідною особою, проте будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
З цього приводу суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну “придбавають житло вперше”, що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку усі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (PincovdandPine v. The Czech Republic), “Ґаші проти Хорватії” (Gashiv. Croatia), “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу “належного урядування”, згідно із якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
За таких обставин, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
Відповідно, дії відповідача, що виразились у відмові повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири є протиправними.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 4462,60 грн., а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується строку звернення з адміністративним позовом, то суд зазначає, що позивач 10.07.2020 письмово звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Листом від 20.07.2020 відповідачем відмовлено у задоволенні такої заяви, а тому про порушення своїх прав позивач дізнався з дати отримання такого листа, а саме 30.07.2020 (а.с.14, 17-18, 53).
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №28.19036.1/283596023 від 03.08.2020 року.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правової допомоги у розмірі 1700,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.
Так, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги від 08.07.2020 (а.с. 22), додаток до договору про надання правничої допомоги від 03.08.2020 (а.с. 24), квитанція №066113 (а.с. 23), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 23), акт виконаних робіт від 03.08.2020 (а.с. 25).
Так, на підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги позивач долучив до матеріалів позову квитанцію №066113 форми №ПО-Д2.
Однак, суд звертає увагу на те, що надана позивачем квитанція №066113 форми №ПО-Д2 не містить будь-яких реквізитів рахунку адвоката та виписана адвокатом Зубарєвою Л.Б., а тому не є належним фінансовим документом, який підтверджує в даному випадку факт понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Окрім цього, форма квитанції №ПО-Д2 передбачена наказом Укрсоюзсервісу від 29.09.95 за №8, яким затверджено Інструкцію по використанню форм документів суворої звітності, що застосовуються для оформлення замовлень та розрахунків із споживачами за побутові послуги.
Так, положеннями пункт 1.4. даної Інструкції передбачено, зокрема, що форми документів суворої звітності складені та мають позначення залежно від видів послуг (робіт). Позначення форм включає: ПО - побутове обслуговування; В, Д, О, П, ПА, Р, Ю - види послуг (робіт) відповідно: Д - дрібні та невиробничі послуги; 1, 2, 3... - порядковий номер форми виду послуг.
Згідно приписів пунктів 2.3-2.4 вказаної Інструкції, вартість замовлення підтверджується підписом замовника, а сума отриманих коштів підтверджується підписом представника господарюючого суб'єкта. Під час видачі замовлення виконавець проводить остаточний розрахунок із замовником, проставляє фактичну дату видачі замовлення і заповнює гарантійний талон до квитанції. Гарантійний талон з печаткою або штампом господарюючого суб'єкта передається замовнику.
Таким чином, така форма квитанції, яку долучив позивач використовується при наданні господарюючими суб'єктами побутових послуг (а не юридичних, правових), окрім того, при наданні побутової послуги має бути обов'язково підпис замовника, що підтверджує вартість замовлення та виданий гарантійний талон з печаткою або штампом господарюючого суб'єкта.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як уже зазначено судом, такий факт може бути доведено на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документа, касового чеку тощо. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція узгоджується із висновками, наведеними в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 по справі №810/795/18 (адміністративне провадження №К/9901/8770/19) та від 20.06.2019 по справі №821/440/17 (адміністративне провадження №К/9901/34320/18).
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37951998, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не сформування та не подачі до ГУ Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 4462,60 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сформувати та подати до ГУ Державної казначейської служби України в Івано-Франківської області подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 4462,60 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят дві гривні шістдесят копійок) сплаченого згідно квитанції від 11.12.2018 №ПН306.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018);
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37951998, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитюк Р.В.