ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" жовтня 2020 р. справа № 300/1156/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8192-55У від 13.11.2019, -
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8192-55У від 13.11.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, в порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", 13.11.2019 сформував та скерував позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8192-55У від 13.11.2019 на суму 10719,72 грн. Свої доводи ОСОБА_1 , обґрунтовує тим, що 03.07.2015 вона здійснила реєстрацію підприємницької діяльності, однак таку діяльність фактично не здійснювала, жодної звітності не подавала та весь час перебувала у трудових відносинах з Івано-Франківським музичним училищем імені Дениса Січинського, яке сплачувало за неї всі необхідні платежі, в тому числі єдиний соціальний внесок. Відтак, позивач зазначає, що нарахування відповідачем єдиного внеску за період, коли вона не здійснювала підприємницьку діяльність, а була найманим працівником і роботодавець сплачував за неї єдиний соціальний внесок, зумовлює подвійну сплату такого внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. В зв'язку із наведеним, на думку позивача оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8192-55У від 13.11.2019 є протиправною і підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 05.06.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.07.2020. У відзиві проти задоволення позовних вимог представник відповідача заперечив, вказав, що ОСОБА_1 згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і громадських формувань та реєстраційних даних, що наявні в базі даних ГУ ДПС в Івано-Франківській області у період з 03.07.2015 по 01.06.2020 є фізичною особою-підприємцем. Відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, починаючи з 01.01.2017 позивач зобов'язана сплачувати до державного бюджету зобов'язання зі сплати єдиного внеску, навіть, якщо нею не отримано дохід (прибуток) від підприємницької діяльності у звітному році. Проте, позивач не здійснювала плату відповідних сум з єдиного внеску, у зв'язку із чим податковим органом правомірно сформовано оскаржувану вимогу про сплату недоїмки. З врахуванням викладеного ГУ ДПС в Івано-Франківській області просить відмовити у задоволенні позову (а.с.36-38).
09.07.2020 на адресу суду від позивача, надійшла відповідь на відзив у якій вона зазначила, що на час виникнення спірних правовідносин Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону вона є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску мною як фізичною особою-підприємцем. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.54-55).
Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанцією про відправлення (а.с.56). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
З наявних у матеріалах справи копій записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1993, судом встановлено, що ОСОБА_1 01.09.1995 - прийнята на роботу на посаду викладача спеціального фортепіано в Івано-Франківське музичне училище ім. Д. Січинського, де працює по теперішній час(а.с.18-19).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і громадських формувань та реєстраційних даних, ОСОБА_1 з 03.07.2015 по 01.06.2020 була зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.42-43).
13.11.2019 Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) (недоїмки) № Ф-8192-55У, згідно якої відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 21.01.2020 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить 10719,72 грн, яку необхідно сплатити на рахунок Івано-Франківської державної податкової інспекції Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (а.с.16).
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8192-55У від 13.11.2019 протиправною, позивач оскаржила її в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, слід вийти із наступних мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно частини 1 та 2 статті 12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Згідно підпункту 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів (пункт 65.2 статі 65 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з частиною 5 статті 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується у іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску поряд з іншим зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 4).
До Закону №2464-VI Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В той же час, платниками єдиного внеску, поряд з іншими, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац 1 пункту1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Дія таких положень закону свідчить, що платниками єдиного внеску, серед інших, є як фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, так і роботодавці - юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).
Пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з цим, для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 Закону №5076-VІ, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ).
Із вказаних норм закону слідує, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко врегульовано випадки, за яких платником страхових внесків визначено як фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, так і роботодавців в тому числі юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).
Отже, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
У той же час слід відмітити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI врегульовано не чітко.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд дійшов висновку про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах державної податкової служи і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного, при вирішенні даного спору повинні бути перевірені зокрема обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за особою (позивачем), як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 27 березня 2020 року (справа №140/2214/19), від 02 квітня 2020 року (справа №140/2475/19), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що в інтегрованій картці по єдиному внеску позивача (код платежу 71040000) рахується заборгованість станом на 31.10.2019 на суму 10719,72 грн.
Дана сума податкового боргу складається з:
- 2457,18 грн. нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № N 429843/ev від 21.01.2019 термін сплати 21.01.2019;
- 2457,18 грн. нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 3347294/ev від 19.04.2019 термін сплати 19.04.2019;
- 2457,18 грн. нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 4822193/ev від 19.07.2019 термін сплати 19.07.2019;
- 2457,18 грн. нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 6297868/ev від 21.10.2019 термін сплати 21.10.2019 (а.с.53).
Разом з тим, судом звертає увагу, що відповідно до копії трудової книжки позивача, серії НОМЕР_1 від 20.09.1993, ОСОБА_1 , 01.09.1995 - прийнята на роботу на посаду викладача фортепіано в Івано-Франківське музичне училище ім. Д. Січинського, де працює по теперішній час (а.с.18-19).
Таким чином, судом встановлено, що у період який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску, Івано-Франківським музичним училищем ім. Д. Січинського здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 , у розмірі більшому за мінімальний, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особи" (а.с.20-22).
Доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності відповідачем суду не надано.
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що позивач у період за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою № Ф-8192-55У від 13.11.2019, була найманим працівником, отримувала заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру, тому сплата позивачем нарахованої заборгованості призведе до подвійного оподаткування позивача як найманого працівника та як фізичної особи-підприємця.
Суд зазначає, що посилання відповідача у відзиві на позов, щодо встановлення рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду в аналогічних спорах правомірності винесення контролюючим органом вимог фізичним особам-підприємцям є необґрунтованими, оскільки висновки судів першої інстанції не є обов'язковими для врахування у при розгляді інших справ.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, “Щокін проти України” від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного”, “публічного” інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З урахуванням вищевикладеного викладеного, згідно практики ЄСПЛ, оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8192-55У від 13.11.2019 не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи-позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8192-55У від 13.11.2019 на суму 10719,72 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
У відповідності до частин 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн, сплачений згідно квитанції №0.0.1723838412.1 від 01.06.2020 (а.с.1).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області № Ф-8192-55У від 13.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 10719 (десять тисяч сімсот дев'ятнадцять) гривень 72 копійки.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Головне управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.