м. Вінниця
02 жовтня 2020 р. Справа № 120/2867/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника Філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Бокового Ю.Є. та АТ «Державний ощадний банк України» про зобов'язання вчинити дії, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до начальника філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Бокового Юрія Євгеновича (далі - відповідач), у якому просив:
визнати дії начальника філії Вінницького обласного управління ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 , як суб'єкта владних повноважень протиправними;
за приниження гідності, фізичних та нанесення моральних страждань стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 500 000 грн.;
стягнути понесену матеріальну шкоду в сумі 100 000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 05.04.2019 року він звернувся до відповідача з запитом про надання йому Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери від 25.06.1997 року в строк не пізніше п'яти робочих днів, що передбачено законом України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідач листом № 101.26-08/П-844/2292/2019-01/С від 16.04.2019 року надав позивачу лише витяг з Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери від 25.06.1997 року, що на думку позивача свідчить на несвоєчасність надання інформації на запит та отримання неповної інформації.
Позивач вважає такі відповідача протиправними, оскільки відповідач зобов'язаний надати відповідь на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» шляхом надання повної інформації на запит.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року даний адміністративний позов залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
13.07.2020 року позивач вимоги ухвали суду від 30.06.2020 року про залишення позовної заяви без руху виконав.
Ухвалою суду від 20.07.2020 року клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено та поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом; позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Також зазначеною ухвалою, керуючись ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», замінено відповідача у справі начальника філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Бокового Юрія Євгеновича на філію - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
18.08.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що Філії, територіально відокремлені безбалансові відділення та представництва не є юри дичними особами і діють від імені Банку на підставі положень, якими визначаються їх компетенція, функції, інші питання діяльності та підпорядкування.
Як наслідок, філія - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» не може бути відповідачем у даній адміністративній справі, оскільки такий відокремлений підрозділ не є юридичною особою в розумінні ст. 95 ЦК України та відповідно до п. 38 статуту акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
При цьому, філія Банку не являється ні суб'єктом владних повноважень, ні розпорядником публічної інформації.
Відповідач вказує, що посилання позивача на суспільний інтерес запитуваної інформації спростовується ч. 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію», що містить визначення предмету суспільного інте ресу, яким вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Зазначає, що припущення позивача про те, що питання індексації номіналу облігації належить до компетенції уповноваженої банківської установи та це зафіксовано у Положенні «Про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери» є хиб ним, оскільки це вирішено Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», натомість АТ «Ощадбанк» є лише банком - емітентом, на якого покладено виконання та реалізації цього Закону.
Щодо відшкодування відповідачем на користь позивача моральної шкоди, відповідач вказує, що чинним законодавством України на позивача покладено обов'язок доведення факту на явності порушення відповідача, наявності шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і шкодою.
На думку відповідача, позивачем не доведено наявності порушення відповідачем норм Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», внаслідок чого відсутні ознаки протиправної поведінки філії Банку та її вина у заподіянні шкоди позивачу.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду № 093 - в/к від 15.07.2020 року суддя Шаповалова Т.М. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 10.08.2020 року по 04.09.2020 року.
Ухвалою суду від 9 вересня 2020 року, враховуючи пояснення відповідача у відзиві щодо статусу філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка є відокремленим підрозділом, разом з тим не є юридичною особою в розумінні ст. 95 ЦК України та відповідно до п. 38 статуту акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», керуючись статтею 43 та 48 КАС України, замінено відповідача у справі філію - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на АТ «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, вул. Госпітальна, 12г, м. Київ, 01001) у цій справі; роз'яснено позивачу, що він має право протягом 5 днів з дня отримання цієї ухвали подати клопотання згідно ч. 4 ст. 48 КАС України щодо залучення другого відповідача в разі незгоди із заміною відповідача у справі; запропоновано АТ «Державний ощадний банк України» подати у 10 - денний строк з дня отримання копії даної ухвали відзив на позовну заяву з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів, у тому числі документів, що підтверджують надіслання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
14.09.2020 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , відповідно до змісту якого він не заперечує проти визначення судом відповідачем у справі АТ «Державний ощадний банк України». Разом з тим, позивач просив залучити в якості другого відповідача у справі начальника філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Бокового Юрія Євгеновича.
Ухвалою суду від 15.09.2020 року залучено в якості другого відповідача Начальника філії Вінницького обласного управління ПАТ «Ощадбанк» Бокового Юрія Євгеновича та встановлено йому 10-денний строк для надання відзиву на позов із поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
24.09.2020 року до суду надійшов відзив Начальника філії Вінницького обласного управління ПАТ «Ощадбанк» Бокового Юрія Євгеновича. У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що в разі подання позову до посадової особи розпорядника публічної інформації, судам необхідно залишати позов без задоволення у зв'язку із неналежністю відповідача. Також зазначає, що запитувана позивачем інформація не є публічною, не становить суспільний інтерес, при цьому банк та начальник філії не є суб'єктами владних повноважень.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
05.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з запитом про надання йому Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери від 25.06.1997 року в строк не пізніше п'яти робочих днів, що передбачено законом України «Про доступ до публічної інформації». Зазначений запит отримано відповідачем 05.04.2019 року.
Листом Філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» № 101.26-08/П-844/2292/2019-01/С від 16.04.2019 року у відповідь на запит позивача на отримання публічної інформації повідомило, що 25.06.2012 року позивачу було надано витяг з Положення, а саме його Загальну частину, у якій прописано співвідношення відновлення заощаджень, поміщених у цінні папери: за 1 карбованець заощаджень 1,05 гривні за станом на 01.10.1996 року на загальних підставах. Нарахування компенсації проводиться в установах Ощадного банку України з 01.05.1997 року при явці власника цінних паперів особисто або за дорученням у відповідності з додатком до положення. Тобто, проіндексована сума належної позивачу облігації на суму 10 000 крб. склала 10 500 грн.
Оскільки, викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року здійснювався у 2007 році позивачу, відповідно до процедури визначеної пунктами 4.2 та 4.4 «Порядку здійснення у 2007 році установами ВАТ «Ощадбанк» виплат громадянам України компенсації грошових заощаджень та викупу облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року і державних казначейських зобов'язань СРСР, придбаних на території Української PCP» затвердженого головою правління AT «Ощадбанк» 12.03.2007 року (далі - Порядок) та відповідно до Положення було виплачено повну суму проіндексованого номіналу належної позивачу облігації - 10 500 грн.
Згідно п.4.2 Порядку: виплата компенсації здійснюється в повній сумі проіндексованого номіналу при явці у філію - відділення, ТВБВ власника цінних паперів, що підлягають викупу, що і було зроблено оскільки Ви отримали у 2007 р. повну суму проіндексованого номіналу належної Вам облігації - 10 500 грн.
Згідно п.4.4. Порядку: у разі якщо цінні папери не були пред'явлені для відкриття компенсаційних рахунків, то нарахування компенсації та відкриття компенсаційних рахунків проводяться згідно з Положенням, тобто за 1 карбованець заощаджень 1,05 гривні за станом на 01.10.1996 року на загальних підставах.
Облігацію Державної цільової безпроцентної позики 1990 року (далі - Державна облігація) на суму 10 000 карбованців у позивача було викуплено Філією за дорученням держави в 2007 року у повній відповідності до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України (постанова від 01.03.2007 року № 336) за 10 500 грн. та відповідно до процедури прописаної в Положенні та Порядку АТ «Ощадбанк».
Правомірність дій Філії, зокрема, щодо суми виплаченої за викуплену Державну облігацію, підтверджена судовими рішеннями (від 20.11.2008 року та від 12.01.2009 року) місцевого та апеляційного судів відповідно у цивільній справі № 2/6966/08, та які є чинними на сьогодні про що позивачу безпосередньо відомо як позивачу та учаснику судових засідань.
До вказаного листа, відповідач додав витяг з Положення та додаток до нього.
Вважаючи дії відповідача протиправними щодо надання неповної інформації на запит та з порушенням строку, встановленого законом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI.
За визначенням статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Одним зі шляхів забезпечення доступу до інформації є її надання за запитами на інформацію (частина 2 статті 5 Закону № 2939-VI).
Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується, серед іншого, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Частиною 5 ст. 6 Закону № 2939-VI визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Статтями 7, 8 та 9 Закону визначено статус службової, таємної та конфіденційної інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 статті 1 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Частиною 2 ст. 13 Закону № 2939-VI до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Згідно ч. 1 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Згідно ч. 2 ст. 23 Закону № 2939-VI запитувач має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Відповідно до ст. 22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.
Вирішуючи зазначений спір, суд також враховує положення Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» № 10 від 29.09.2016 року (далі- Постанова Пленуму №10).
Відповідно до п. 6.2 Постанови Пленуму № 10 з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:
1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);
2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ);
3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ) (щодо визначення суспільного інтересу див. пункт 6.4).
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з'ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував «трискладового тесту» або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною. У такому разі суд також може зобов'язати розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням «трискладового тесту» відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ.
Відповідно до пункту 6.3. правомірними інтересами, задля захисту яких можливе обмеження доступу до інформації, є лише ті, що наведені в пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ, що відповідають статті 34 Конституції України. При цьому обмеження доступу до інформації повинно бути належним заходом для досягнення мети - захистити відповідний інтерес. Обмеження доступу повинно бути пропорційним (ненадмірним) стосовно правомірного інтересу, який захищається, тобто обмеження не повинно йти далі, ніж це необхідно для захисту зазначеного інтересу.
Суди повинні враховувати, що пункт 2 та пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ фактично вимагають у кожній справі встановлювати баланс між інтересом, що захищається та якому може бути завдано шкоду від оприлюднення інформації, та правом суспільства знати запитувану інформацію. Водночас вимога встановлення при вирішенні справи судом щодо того, чи було дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), також встановлена пунктом 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із пунктом 6.4. при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.
З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XІІ) предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.
Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.
Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:
1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз'яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;
2) з'ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;
3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;
4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;
5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;
6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;
7) виявленню ризиків для здоров'я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;
8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;
9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;
10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;
11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;
12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов'язків, дискримінації за будь-якою ознакою;
13) інноваціям, науковим дослідженням;
14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;
15) виявленню фактів введення громадськості в оману.
Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати:
1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;
2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов'язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї;
3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді);
4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації;
5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації;
6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї;
7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних).
Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму№10 розглядаючи питання обмеження доступу до інформації, суди повинні враховувати вимоги частин третьої та четвертої статті 6 Закону № 2939-VІ про те, що:
інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше;
інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Це означає, що «трискладовий тест» застосовується у кожному конкретному випадку обмеження доступу до інформації, навіть до інформації, що раніше правомірно вже була віднесена до інформації з обмеженим доступом, з метою перевірки наявності підстав для обмеження зі спливом часу;
«трискладовий тест» застосовується до різних частин запитуваної інформації (документа) - якщо істотна шкода правомірному інтересу переважає суспільний інтерес стосовно лише частини документа (частини запитуваної інформації), то решта документа повинна бути надана на запит. Іншими словами - інформація може бути обмежена в доступі лише в тій частині, яка пройшла «трискладовий тест» (щодо форми надання такої інформації див. пункт 10).
Відповідачем у відзиві зазначено, що відповідач не є суб'єктом владних повноважень, розпорядником публічної інформації, а запитувана позивачем інформація не є суспільно необхідною.
Суд до таких доводів відповідача ставиться критично, та враховуючи наведені норми Закону та Постанови Пленуму №10 приходить до висновку, що запитувана позивачем інформація є такою, що становить суспільний інтерес, а тому відповідач у справі є розпорядником публічної інформації.
Так, зі змісту зазначеного запиту позивача від 04.04.2019 року вбачається, що запит відповідав критеріям запиту на публічну інформацію, передбаченим статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також, що його ініціатором порушувалось питання про надання йому Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери від 25.06.1997 року в строк не пізніше п'яти робочих днів, що передбачено законом України «Про доступ до публічної інформації».
На думку суду, Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери від 25.06.1997 року, яке просив надати позивач, хоча в даному випадку стосується прав позивача та викупу його цільової безпроцентної позики, стосувалося великого кола осіб та їх прав. У разі виявлення позивачем неправильності розрахунку виплаченої компенсації, поширення такої інформації може слугувати виявленню порушень прав людей та введення громадськості в оману.
Однак позивачу надано лише витяг з вказаного Положення та додаток до нього, тобто неповний текст. У відповіді не зазначено мотивованої підстави відмови у видачі повного тексту положення.
Тому, суд вважає, що позивачу надано неповну відповідь на його запит та допущено порушення законодавства, які призвели до порушення та обмеження права позивача на інформацію.
Також відповідь на запит позивача надано з порушенням п'ятиденного строку, визначеного ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки запит отриманий 05.04.2019 року, а відповідь надана 16.04.2019 року.
Щодо доводів відповідача про те, що позов був пред'явлений до начальника філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Бокового Ю.Є., а суд без згоди позивача замінив відповідача у справі, то суд звертає увагу, що згідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закону № 2939-VІ) розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Також до розпорядників публічної інформації належать інші суб'єкти, визначені ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Разом з тим, коло таких суб'єктів не охоплює посадових осіб і службових осіб розпорядників інформації. У зв'язку з цим такі особи не можуть (не мають здатності) виконувати обов'язки розпорядника інформації, у тому числі обов'язки щодо обліку та оприлюднення публічної інформації (статті 14, 15 Закону № 2939-VІ).
Враховуючи наведене, в силу приписів ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відповідачем у справі є розпорядник такої інформації, а не його службова особа.
Замінюючи відповідача у справі, суд роз'яснив позивачу, що згідно ч. 4 ст. 48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
За заявою позивача, яка надійшла до суду 14.09.2020 року суд залучив в якості другого відповідача начальника філії, разом з тим позивач не заперечував щодо визначення відповідачем у справі АТ «Державний ощадний банк України».
Також суд звертає увагу, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Суд вважає, що якщо судом встановлено порушення права позивача суб'єктом владних повноважень (юридичною особою), відмова в задоволенні позову з підстав його заявлення до неналежного відповідача, є обмеженням доступу позивача до правосуддя.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., позивач посилається на те, що протиправна бездіяльність відповідача порушила його права, що зумовило виникнення у нього моральних страждань.
Суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди, а також не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано.
Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача і отриманням моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500 000 грн.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі №363/3520/16-а, від 21.02.2020 у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 у справі №815/63/18.
Що стосується майнової шкоди, то відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За приписами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, позивачем не обгрунтовано нанесення йому матеріальної шкоди та її розмір.
Що стосується обраного позивачем способу захисту, то позивач просить визнати протиправними дії щодо надання на його запит неповної та несвоєчасної відповіді. Також позивачем при поданні позовної заяви заявлялося клопотання про витребування у відповідача Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери від 25.06.1997 року.
Суд ухвалою про відкриття провадження у справі відмовив у задоволенні такого клопотання, оскільки зазначене положення було предметом запиту на публічну інформацію, а тому вирішення питання про його надання позивачу може бути лише за наслідками розгляду даної справи.
Враховуючи наведене, а також зміст ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо визначення розпорядників інформації для цілей цього Закону, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання протиправними дій акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо надання неповної та несвоєчасної відповіді (інформації) за запитом ОСОБА_1 від 04.04.2019 року та з метою захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 на інформацію від 04.04.2019 року відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Оскільки позивач в силу п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, він стягненню зі сторін не підлягає.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо надання неповної та несвоєчасної відповіді (інформації) за запитом ОСОБА_1 від 04.04.2019 року.
Зобов'язати акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» повторно розглянути запит ОСОБА_1 на інформацію від 04.04.2019 року відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 02.10.2020
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
відповідач: АТ «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, вул. Госпітальна, 12-г, м. Київ)
відповідач: начальник Філії - Вінницьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Боковий Юрій Євгенович (код ЄДРПОУ 09302607 вул. Соборна, 71, м. Вінниця)
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна