м. Вінниця
24 вересня 2020 р. Справа № 120/1462/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не підготовки подання до присвоєння чергового військового звання - "сержант" та не подання до ІНФОРМАЦІЯ_1 для прийняття відповідного рішення;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не забезпечення харчуванням та не надання грошової компенсації у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду в період з 19.12.2019 року по 29.02.2020 року;
- зобовязати Вінницький обласний військовий комісаріат виплатити грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, які видаються на приготування обіду за період з 19.12.2019 року по 29.02.2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду Житловою комісією Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату рапорту щодо отримання компенсації за піднайом житла;
- стягнути солідарно з ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити позивачу моральну (немайнову) компенсацію у розмірі 50000 (пятдесяти тисяч) гривень.
Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що під час призначення його на посаду начальника служби захисту інформації Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату набув право присвоєння чергового військового звання - "сержант". Згідно штату Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату визначено, що штатно-посадова категорія посади начальника служби захисту інформації ІНФОРМАЦІЯ_2 - «старшина». Однак за період проходження військової служби позивачу чергове військове звання - "сержант" не було присвоєно.
Також вказує, що під час проходження військової служби за контрактом в Збройних Силах України за період з 19.12.2019 року по 29.02.2020 року не був забезпечений обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за нормою 1 встановленою постановою КМУ від 29.03.2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту». При звільненні з військової служби також не було виплачено грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, який видасться для приготування обіду.
З початку призначення на посаду начальника служби захисту інформації Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату позивачу не надавалась інформація Головою та секретарем житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка утворена наказом Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату від 24.06.2019 №108 щодо процедури подання документів та їхній перелік для отримання компенсації за піднайом житла. Засідання житлової комісії в січні та лютому 2020 року не відбувалися.
Тобто вказує, що Вінницьким об'єднаним міським військовим комісаріатом компенсація за піднайом житла не здійснювалося.
Відтак, з огляду на викладене, вважає дії відповідачів протиправними та просить стягнути із них солідарно та виплатити моральну (немайнову) компенсацію у розмірі 50000 (пятдесяти тисяч) гривень.
Ухвалою суду від 06.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України.
У встановлений судом строк, представником ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відзив на позовну заяву відповідно якого просить відмовити у задоволенні позову з наступних причин. Молодший сержант ОСОБА_1 призначений на посаду наказом Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 16.12.2019 року №354 і на момент прибуття до військового комісаріату, особова справа військовослужбовця була відсутня, інформації про присвоєння військового звання, чи причини по яким таке присвоєння не відбулось у військовому комісаріаті не було. Вказує, що особова справа молодшого сержанта ОСОБА_1 до військового комісаріату надійшла тільки 26.02.2020 року за вх. №746, службова картка та характеристика в особовій справі була відсутня, більше того позивач продовжувати службу не бажав, що підтверджується рапортом останнього від 20.01.2020 року щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Наказом Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.02.2020 року позивач був звільнений з військової служби та наказом військового комісара від 29.02.2020 року №26 виключений з списків особового складу Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату.
Щодо поданих рапортів від 17.02.2020 року за №№ 625 та 626 з приводу надання службового приміщення та виплату компенсації за піднайом житла позивачеві надано відповідь від 21.02.2020 року №374 року, де вказано, що рапорти зареєстровані з порушенням вимог Наказу Міністра Оборони України від 07.04.2017 року №124 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Сил України».
Однак, позивачем було проігноровано роз'яснення надане військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 та 24.02.2020 року подано інший рапорт на ім'я Голови житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з доданням пакету документів щодо підтвердження оренди найманого житлового приміщення. Між тим, звертає увагу суду, що на момент подання вказаного рапорту позивач вже не являвся військовослужбовцем Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату.
З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
29.04.2020 року на адресу суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, з підстав, аналогічних викладених у відзиві Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату.
Користуючись правами, наданими статтею 44 КАС України позивач подав заяву про зміну предмету позову, відповідно якої відмовився від частини позовних вимог, зокрема щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не забезпечення харчуванням та не надання грошової компенсації у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду в період з 19.12.2019 року по 29.02.2020 року; та про зобовязаня ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, які видаються на приготування обіду за період з 19.12.2019 року по 29.02.2020 року. В той же час, просить суд визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби та зобовязати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 року по 24.04.2020 року.
19.06.2020 року на адресу суду надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої зазначив, що норми статей 116, 117 КЗпП України не поширюється на військовослужбовців ЗСУ, оскільки для даних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні нормативні акти, зокрема Закони України "Про військовий обовязок і військову службу", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року та інші прийняті на їх виконання підзаконні нормативні акти, яким не передбачено можливості стягнення компенсації за затримку виплати розхрахунку при звільненні військовослужбовця.
Відтак, можливості для задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 року по 24.04.2020 року немає.
Разом із тим, суд зазначає, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX. Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:
"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Отже, з набранням чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Однак 17.07.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 року № 731-IX (далі - Закон № 731-IX).
Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України.
Зокрема, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:
"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Крім того, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.032020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд враховує, що протягом вказаного 20-денного строку від учасників справи не надходили заяви (клопотання) про продовження строку для подання заяв по суті на підставі положень Закону № 731-IX.
Таким чином, на сьогодні відсутні будь-які процесуальні перешкоди для ухвалення рішення у цій справі.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 КАС України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
Відповідно витягу із наказу Директора департаменту кадрової політики Міністрерства оборони України від 16.12.2019 року № 354 молодшого сержанта ОСОБА_1 призначено начальником служби захисту інформації Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату Вінницької області Оперативного командрування "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України.
Наказом військового комісара Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату від 19.12.2019 року № 162, з 19.12.2019 року зараховано до списків особового складу Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату та на всі види забезпечення.
Наказом Військового комісара Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату від 29.02.2020 року № 26 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом Військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату від 24.02.2020 року № 4-РС звільненого з військової служби у запас, з 29.02.2020 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату та направлено для зарахування на військовий до Вінницького ОМВК Вінницької області.
Вважаючи бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не підготовки подання до присвоєння чергового військового звання - "сержант" та не подання його до ІНФОРМАЦІЯ_1 для прийняття відповідного рішення та бездіяльність щодо не розгляду Житловою комісією Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату рапорту щодо отримання компенсації за піднайом житла протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Порядок укладення контракту, проходження військової служби за контрактом, присвоєння військових звань військовослужбовцям визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170.
Відповідно до частини 5 статті 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, переатестація осіб, які мають спеціальні звання або класні чини, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Відповідно до пункту 41 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення) військове звання може бути первинним або черговим. Для осіб рядового складу первинним є військове звання солдата (матроса). Для осіб сержантського та старшинського складу первинним є військове звання молодшого сержанта (старшини 2 статті). Для осіб офіцерського складу первинним є військове звання лейтенанта, а у випадках, передбачених цим Положенням, - молодшого лейтенанта. Черговим військовим званням є військове звання, наступне за тим, яке має військовослужбовець. Старшинство та послідовність військових звань визначаються відповідно до статті 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Керуючись пунктом 42 Положення первинне військове звання рядового складу присвоюється громадянам, які прийняті на військову службу за контрактом і не мають військових звань, наказом посадової особи, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади.
Первинне військове звання сержантського і старшинського складу присвоюється військовослужбовцям, резервістам і військовозобов'язаним рядового складу, громадянам призовного віку, які не проходили строкової військової служби, та жінкам, які прийняті на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу та отримали підготовку відповідного рівня, одночасно з призначенням на посади сержантського і старшинського складу наказом посадової особи, до повноважень якої належить право призначення на посади.
Пунктом 43 Положення передбачено, що чергові військові звання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, присвоюються до старшого сержанта (головного старшини) включно, в тому числі старшого солдата (старшого матроса) у порядку заохочення, - командирами окремих батальйонів (кораблів 2 рангу) і посадовими особами, які мають рівні з ними права та вищі.
Відповідно пункту 46 Положення для осіб сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу (за винятком строкової військової служби), установлюються такі строки вислуги у військовому званні: молодшого сержанта (старшини 2 статті) - 6 місяців; сержанта (старшини 1 статті) - 1 рік.
Для осіб сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за другим або наступним контрактом, мають вищу освіту, атестовані до присвоєння первинного військового звання офіцерського складу, після прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, строк вислуги у військовому званні молодшого лейтенанта становить один рік.
Пунктом 48 Положення визначено, що строки вислуги у військовому званні обчислюються з дня його присвоєння, якщо інше не встановлено цим Положенням. До строку вислуги у військовому званні зараховується час перебування військовослужбовця на військовій службі у відповідному військовому званні з урахуванням вимог цього пункту.
Згідно із пунктом 55 Положення чергові військові звання присвоюються військовослужбовцям, у яких закінчився строк вислуги в попередньому військовому званні та призначених на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачені військові звання вище тих, що вони мають.
Отже, Положенням про проходження військової служби передбачається присвоєння чергового офіцерського звання "сержант" за умови вислуги у військовому званні молодшого сержанта 6 місяців та прийняття командиром батальйону, або посадовою особою, яка має рівні з ним права та вищі, відповідного рішення про таке присвоєння.
Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, військове звання молодший сержант присвоєно позивачу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2002 року № 135.
Відповідно витягу із наказу Директора департаменту кадрової політики Міністрерства оборони України від 16.12.2019 року № 354 молодшого сержанта ОСОБА_1 призначено начальником служби захисту інформації Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату Вінницької області Оперативного командрування "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України.
Наказом військового комісара Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату від 19.12.2019 року № 162, з 19.12.2019 року зараховано до списків особового складу Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату та на всі види забезпечення.
Тобто, вислуга в званні "молодший сержант" на день призначення ОСОБА_1 на посаду начальника служби захисту інформації Вінницького обєднаного міського військового комісіаріату Вінницької області Оперативного командрування "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України становила більше 6 місяців.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги пункту 46 Положення про проходження громадянами України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, а тому він має право на присвоєння військового звання "сержант".
Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання бездіяльності Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату щодо не підготовки подання до присвоєння чергового військового звання - "сержант" та не подання його ІНФОРМАЦІЯ_5 для прийняття відповідного рішення - підлягає задоволенню.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись також статтею 245 КАС України вбачає: зобов'язати Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат вирішити питання щодо присвоєння чергового військового званння "сержант" ОСОБА_1 відповідно до пункту 46 Положення про проходження громадянами України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, з урахуванням висновків суду.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду Житловою комісією Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату рапорту щодо отримання компенсації за піднайом житла, суд зазначає наступне.
Правовідносини з приводу розміру та механізму виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень військовослужбовцям Збройних Сил, визначені в Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 року № 450 (далі - Порядок № 450) та Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями № 737 від 30.11.2011 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року за № 24/20337 (далі Інструкція № 737).
Відповідно пункту 1 розділу 2 Інструкції № 737 для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини).
До житлових комісій військових частин також належать житлові комісії квартирно-експлуатаційних органів та військових комісаріатів, які утворюються для ведення у встановленому порядку обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, або виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення особами з числа звільнених із військової служби в запас або відставку.
Керуючись пунктом 5 Інструкції № 737 основними завданнями житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій) є: перевірка житлових умов військовослужбовців та членів їх сімей; прийняття рішення з житлових питань, у тому числі із розгляду відповідних рапортів (заяв) військовослужбовців та членів їх сімей з житлових питань; ведення обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями (службовою житловою площею); ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.
Пунктом 7 Інструкції № 737 визначено, що житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
Пунктами 5, 7 розділу 5 Інструкції № 737 визначено, що компенсація за піднайом виплачується за місцем проходження військової служби (навчання) відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 року № 450.
Для отримання компенсації за піднайом військовослужбовець подає рапорт командиру військової частини. Разом з рапортом військовослужбовець подає документи згідно з переліком, встановленим Порядком виплати грошової компенсації, довідку про склад сім'ї та довідку про перевірку житлових умов.
Виплата компенсації за піднайом військовослужбовцям та припинення такої виплати здійснюється на підставі наказу командира військової частини. Компенсація за піднайом виплачується з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту.
Згідно Порядку № 450, грошова компенсація особам офіцерського складу та курсантам виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини (пункт 4).
За приписами пункту 5 Порядку №450 для отримання грошової компенсації військовослужбовець разом з рапортом подає такі документи: копії паспорта військовослужбовця та повнолітніх членів сімї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; копії облікової картки фізичної особи - платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та повнолітніх членів сімї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належне військовослужбовцю та членам його сімї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нерухоме майно; довідку про склад сімї та реєстрацію місця проживання (перебування), видану житлово-експлуатаційною організацією, підприємством, установою або органом місцевого самоврядування (особи офіцерського складу військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сімї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу); довідку квартирно-експлуатаційного органу про перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (для осіб офіцерського складу, зазначених у пункті 1 цього Порядку) (особи офіцерського складу військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку квартирно-експлуатаційного органу, в зоні відповідальності якого розташована військова частина (підрозділ), за новим місцем дислоез руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі відсутні.
Згідно пункту 6 Порядку № 450 грошова компенсація не виплачується у разі наявності у військовослужбовця або членів його сім'ї житлового приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, або забезпечення службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання (грошовою компенсацією за належне йому для отримання житлове приміщення), або проживання військовослужбовця у спеціально пристосованій казармі чи гуртожитку, в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження. Перелік таких населених пунктів визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДКА та Управлінням державної охорони; нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження; штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п'яти років з моменту вчинення таких дій.
Отже, аналізуючи правові норми Інструкції № 737 та Порядку № 450, законодавець передбачив, що для отримання грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовець щорічно подає рапорт та додані до нього відповідні документи.
Як свідчать матеріали справи, позивачем 17.02.2020 року подано рапорт із додатками (поданими 24.02.2020 року) Вінницькому обєднаному міському військовому комісаріату на виплату грошової компенсації за піднайом житла, однак будь-якого рішення стосовно його розгляду прийнято не було.
Відтак, суд вважнає обгрунтованою вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльність Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату щодо не розгляду Житловою комісією Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату рапорту щодо отримання компенсації за піднайом житла, та задля ефективного захисту порушених прав позивача, з урахуванням статтей 9 та 245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобовязати Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.02.2020 року щодо отримання компенсації за піднайом житла та винести рішення відповідно Інструкції № 737 та Порядку № 450.
Що ж до вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 01.03.2020 року по 24.04.2020 року, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користосуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із процитованих норм видно, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з тим, Положенням № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами встановленими частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 31.01.2019 року.
Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням, а саме грошовою компенсацією вартості за компенсацію обідів та продуктів, а також позицію Верховного та Конституційного Судів щодо застосування статей 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, судом встановлено, що відповідачем при виключенні позивача з списків особового складу 24.02.2020 року не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум не було виплачено компенсацію за речове майно, яке отримував позивач. Остаточний розрахунок проведено лише 24.04.2020 року.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_6 допущено протиправні дії, що полягають у непроведенні 24.02.2020 року остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби, як наслідок слід зобов'язати нарахувати та виплатити таку.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи.
Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди позивачем не доведена.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до статті 139 КАС України не стягується з іншої сторони.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату щодо не підготовки подання до присвоєння чергового військового звання - "сержант" ОСОБА_1 та не подання його ІНФОРМАЦІЯ_5 для прийняття відповідного рішення.
Зобов'язати Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат вирішити питання щодо присвоєння чергового військового звання "сержант" ОСОБА_1 відповідно до пункту 46 Положення про проходження громадянами України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, з урахуванням висновків суду.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду Житловою комісією Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату рапорту ОСОБА_1 від 17.02.2020 року щодо отримання компенсації за піднайом житла.
Зобов'язати Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.02.2020 року щодо отримання компенсації за піднайом житла та винести рішення відповідно положень Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 року № 450 та Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями № 737 від 30.11.2011 року зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року за № 24/20337.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2020 року по 24.04.2020 року.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Вінницький обласний військовий комісаріат (вул. Данила Галицького, 31, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08362793)
Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат (вул. Олександра Довженка, 28, м. Вінниця)
Суддя Мультян Марина Бондівна