Справа № 202/11390/14-ц
Провадження № 2/202/24/2020
Іменем України
01 жовтня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді: - Бєльченко Л.А.,
при секретарі: - Нетеса Н.І.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, -
В провадженні суду перебуває зазначена цивільна справа.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним.
Ухвалою суду від 02.06.2020 року вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 об'єднано з первісним позовом в одне провадження.
Суд, з'ясувавши думку представника позивача ОСОБА_3 , вважає, що зустрічний позов ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду з наступних підстав.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (а.с. 91, 98) в судові засідання двічі поспіль 18.08.2020 року, 01.10.2020 року не з'явився, про поважність причини неявки до суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності від позивача не надходило.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення Європейського суду з прав людини від 12.07.2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України особи, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків, про що наголошено в рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Каракуця проти України» від 16.02.2017 року.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах «Іззетов проти України», «Паскал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України» суду потрібно дотримуватися розумного строку для судового провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, двічі поспіль в судові засідання не з'явився, станом справи не цікавився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не направив, суд вважає можливим залишити зустрічний позов ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись ст.ст. 257, 260 ЦПК України, суд, -
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 15-ти денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.
Суддя Бєльченко Л.А.