вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2065/20
Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Кулакові й С.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовом акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз
України”, м. Київ,
до відповідача комунального підприємства “Виробниче управління житлово-комунального господарства-1”, м. Узин Київської області
про стягнення 85 165,05 грн.
без виклику представників учасників справи
позивач - акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ (далі по тексту АТ "НАК "Нафтогаз України"), звернувся до Господарського суду Київської області з позовом від 01.07.2020 №14/4-4280-20 до відповідача - комунального підприємства “Виробниче управління житлово-комунального господарства-1”, м. Узин Білоцерківського району (далі по тексту КП “ВУЖКГ-1”) в якому просить стягнути з відповідача 85 165,05 грн. заборгованості за договором постачання природного газу №2171/1718-БО-17 від 20.09.2017 з яких: 49 131,80 грн. пені, 12 423,55 грн. 3% річних, 23 609,70 грн. інфляційних втрат та просить суд покласти на відповідача відшкодування судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.09.2017 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та КП “ВУЖКГ-1” укладено договір №2171/1718-БО-17 постачання природного газу. На виконання умов договору, позивач у період з жовтня 2017 року по березень 2018 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 199 278,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак оплату за переданий газ відповідач здійснив несвоєчасно, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню у сумі 49 131,80 грн., 3% річних у сумі 12 423,55 грн. та 23 609,70 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Ухвалою господарського суду Київської області від 22.07.2020 позовну заяву АТ «НАК «Нафтогаз України» до КП «ВУЖКГ-1» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №911/2065/20. Ухвалено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику сторін). Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву у п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали та зобов'язано подати до суду документи (платіжні документи, банківські виписки), що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів згідно договору постачання природного №2171/1718-БО-17 від 20.09.2017 у встановлений договором строк.
Як свідчить залучене до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач копію ухвали від 22.07.2020 отримав 28.07.2020.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
20.08.2020 від КП «ВУЖКГ-1» до господарського суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву від 17.08.2020 №06-01/175, в якому відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1%.
Свою позицію обґрунтовує тим, що заборгованість за природний газ, отриманий від позивача, виникла через несплату споживачами заборгованості за використання теплову енергію, різницю в тарифах для населення, організацій, установ, що фінансуються з Державного та місцевих бюджетів, відповідач є комунальним підприємством, що створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні, а тому обставини, що зумовлюють зменшення пені, є соціально значимими та винятковими.
Станом 01.10.2020 позивач відповідь на відзив не подав.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд
відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
20.09.2017 між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” (постачальник) та КП “ВУЖКГ-1” (споживач) укладено договір №2171/1718-БО-17 постачання природного газу, відповідно до умов якого:
- постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017 - 2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 договору);
- природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2 договору);
- постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 300,0 тис. куб. метрів (триста тисяч куб. метрів) у тому числі за місяцями (тис. куб. м.): жовтень 25 тис. куб.м., листопад 35 тис. куб.м., грудень 60 тис. куб.м., IV кв. 2017 р. 120 тис. куб.м., січень 70 тис. куб.м., лютий 60 тис. куб.м., березень 50 тис. куб.м., I кв. 2018 р 180 тис. куб.м. (п. 2.1 договору);
- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п. 3.7 договору);
- споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику, зокрема: підписані споживачем два примірники акта приймання - передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість (п. 3.8 договору);
- ціна за 1000 куб. м. газу на дату укладення договору становить 7 907,20 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488,64 грн. (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят вісім грн. 64 коп.) (п. 5.2 договору);
- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору);
- у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується оплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 8.2 договору);
- договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного природного газу з 01 жовтня 2017 р. до 31 березня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).
11.01.2018 між ПАТ “НАК “Нафтогаз” та КП “ВУЖКГ-1” укладено додаткову угоду №1 до договору постачання природного газу №2171/1718-БО-17 від 20.09.2017, відповідно до умов якої сторони погодили внести зміни, зокрема в пункт 8.2
"У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується оплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення".
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 482 343,17 грн. До матеріалів справи подано копії підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі природного газу, які в порядку пунктів 3.7, 6.1 договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами до 25 числа включно наступного місяця за місяцем поставки, а саме:
- акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 38 058,94 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 186 005,81 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 239 711,51 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 227 490,14 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 239 986,68 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 на суму 268 025,62 грн.,
Згідно умов договору №2171/1718-БО-17 від 20.09.2017, остаточний розрахунок по кожному з актів мав бути здійснений не пізніше 25 числа наступного місяця, а у випадку прострочення оплати у продавця було наявне право на нарахування пені (п. 8.1, п. 8.2 договору), процентів річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України).
До матеріалів справи залучено довідку по операціях за договором №2171/1718-БО-17 від 20.09.2017, а також копії банківських виписок, з яких вбачається, що відповідач здійснив розрахунок:
за зобов'язаннями жовтня 2017 остаточно 23.11.2017 (останній день строку 27.11.2017, в порядку частини 5 ст. 254 ЦК України, оскільки 25.11.2017 припадає на вихідний);
за зобов'язаннями листопада 2017 остаточно 28.11.2017 (останній день строку 25.12.2017);
за зобов'язаннями грудня 2017 остаточно 14.12.2017 (останній день строку 25.01.2018);
за зобов'язаннями січня 2018 остаточно 18.10.2018 (останній день строку 26.02.2018 в порядку частини 5 ст. 254 ЦК України, оскільки 25.02.2018 припадає на вихідний);
за зобов'язаннями лютого 2018 остаточно 27.11.2018 (останній день строку 26.03.2018 в порядку частини 5 ст. 254 ЦК України, оскільки 25.03.2018 припадає на вихідний);
за зобов'язаннями березня 2018 остаточно 28.12.2018 (останній день строку 25.04.2018).
Враховуючи викладене, оплата за зобов'язаннями жовтня-грудня 2017 відповідачем не прострочена.
Відтак, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати:
за зобов'язаннями січня 2018 року: 10 061,78 грн. пені за період з 27.02.2018 по 26.08.2018, 2 474,27 грн. 3% річних за період з 27.02.2018 по 18.10.2018 та 4 180,21 грн. інфляційних втрат за період березень - вересень 2018;
за зобов'язаннями лютого 2018 року: 18 509,88 грн. пені за період з 27.03.2018 по 26.09.2018, 4 711,85 грн. 3% річних за період з 27.03.2018 по 26.11.2018 та 8 781,81 грн. інфляційних втрат за період квітень 2018 - жовтень 2018;
за зобов'язаннями березня 2018 року: 20 560,14 грн. пені за період з 26.04.2018 по 25.10.2018, 5 237,43 грн. 3% річних за період з 26.04.2018 по 27.12.2018 та 10 647,51 грн. інфляційних втрат за період травень - листопад 2018.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 додаткової угоди №1 визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується оплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом враховано, що ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обмежують максимальний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. У наведених нормах закону прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
Умовами додаткової угоди №1 від 11.01.2018 передбачено інший розмір пені за порушення грошового зобов'язання, а саме 15,3% річних, що є меншим від подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період, відтак, позивачем вірно нараховано пеню виходячи із договірної ставки 15,3%.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, отже нарахування пені має здійснюватись з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов'язання та припинитися або в переддень виконання грошового зобов'язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені або у відповідне число через шість місяців після дати початку нарахування пені.
Отже, здійснивши перевірку розрахунку пені, не виходячи за межі заявленого позивачем періоду нарахування, суд встановив, що розрахунок пені здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору та вимог закону, відтак, належна до стягнення з відповідача пеня становить 49 131,80 грн.
Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 ГК України до 3% річних та інфляційних втрат не застосовується.
Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що належні до стягнення з відповідача 3% річних, становлять 12423,55 грн., інфляційні втрати становлять 23 609,70 грн.
У відзиві на позов від 17.08.2020 відповідач просив суд в порядку ст. 233 ГК України зменшити розмір штрафних санкцій на 99%. Заява мотивована тим, що заборгованість за природний газ виникла через несплату споживачами заборгованості за використану теплову енергію; різниця у тарифах для населення, бюджетний організацій відповідачу не відшкодована.
Відповідач просить врахувати добросовісність поведінки відповідача, оскільки кошти за договором сплачені 28.12.2018.
Відповідач твердить, що перебуває у критичному фінансовому становищі, маючи велику заборгованість перед іншими контрагентами та по заробітній платі (524 213,04 грн.).
Відповідач твердить, що позивач не надав доказів наявності у нього збитків у зв'язку із простроченням виконання грошових зобов'язань за договором, а відповідач за результатами балансу І та ІІ кварталу 2020 року є збитковим підприємством, активи підприємства зменшилися, збитки становлять 1 739,4 тис.грн., за І квартал - 355,9 тис.грн.
Відповідач є єдиним підприємством у м. Узин, яке надає послуги з теплопостачання, з 01.06.2020 розпочалася підготовка до опалювального сезону.
До відзиву додані зокрема Статут, оборотно-сальдові відомості та баланси КП «ВУЖКГ-1» на 30.06.2020 та на 31.03.2020.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % від заявленого позивачем, суд задовольняє його частково, з огляду на таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Передбачена статті 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи було передбачено договором відповідне нарахування.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).
При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Позивачем нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні, які суд дійшов висновку задовольнити, з огляду на те, що у даному випадку вказані суми з одного боку компенсують втрати кредитора від прострочення грошового зобов'язання, з іншого боку не носять ознак каральної санкції, надмірного тягаря для боржника.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. При цьому, суд має врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.
Зменшення суми пені є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/2158/17.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, що заявлена до стягнення позивачем, суд виходить із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
При цьому наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відповідно до Статуту, відповідач є комунальним підприємством, створеним для надання житлово-комунальних послуг населенню, бюджетним установам, іншим споживачам незалежно від форм власності. Відповідач не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, а отже надходження коштів на рахунок відповідача та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів. Крім того, судом враховано, що розрахунки за поставлений природний газ частково здійснювалися з використанням рахунку зі спеціальним режимом використання. Нормативи перерахування грошових коштів з цього рахунку визначалися не відповідачем, а НКРЕКП відповідно до Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, що вбачається з призначення платежів наявних у матеріалах справи банківських виписок.
Відповідно до частини 6 статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами.
Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Уповноважені банки, що обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації.
Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» (далі - Порядок № 217).
Згідно із п. 3 Порядку № 217 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов'язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "релігійні організації", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).
Згідно п. 7 Порядку № 217 теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
За приписами п. 8 Порядку № 217 усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.
Відповідно до п. 9 Порядку № 217 уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.
Пунктом 12 Порядку передбачено, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі комісія або НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця:
1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів:
- на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації;
- на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками);
- на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи);
- на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи);
- на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями;
2) затверджує реєстр нормативів;
3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи;
4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті.
На підставі пункту 13 Порядку, уповноважений банк, згідно з умовами договору банківського рахунку, здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме:
- до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня;
- до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій.
Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку.
Отже, у зв'язку з прийняттям Порядку № 217 державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов'язками) за визначеними нормативами. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 908/2648/18, від 18.03.2020 у справі № 908/2304/18).
З огляду на встановлені обставини, з урахуванням того, що оплата поставленого позивачем газу на підставі укладеного між сторонами договору здійснювалась в порядку та на умовах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, суд дійшов висновку, що відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Відповідач не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного забезпечення споживачів теплопостачанням, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 70% від заявленої позивачем суми, а саме до 14 739,54 грн.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» частково, приймає рішення про стягнення з комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» 50 772,79 грн., у тому числі: 30 % від заявленої пені у сумі 14739,54 грн., 3 % річних у сумі 12 423,55 грн., інфляційні втрати у сумі 23609,70 грн.
У зв'язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у мінімальному законом встановленому розмірі в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
2. Стягнути з комунального підприємства “Виробниче управління житлово-комунального господарства-1” (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Узин, вул. Лесі Українки, буд. 20А, код 35088890)
на користь акціонерного товариства "Національна Акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720)
14739,54 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот тридцять девять гривень п'ятдесят чотири копійки) пені;
12 423,55 грн. (дванадцять тисяч чотириста двадцять три гривні п'ятдесят п'ять копійок) 3% річних;
23 609,70 грн. (двадцять три тисячі шістсот дев'ять гривень сімдесят копійок) інфляційних втрат;
2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні нуль копійок) судового збору;
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. У задоволенні решти вимог відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 02.10.2020.
Суддя О.В. Конюх