вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1240/20
Розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця Белень Ганни Миколаївни
до Фізичної особи-підприємця Пурденко Яна Сергійовича
прo стягнення 49 639,00 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
При секретарі судового засідання: Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Фізичної особи-підприємця Белень Ганни Миколаївни (надалі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Пурденко Яна Сергійовича (надалі - відповідач) прo стягнення 49 639,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.06.2020 року відкрито провадження у справі № 911/1240/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.06.2020 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 19.06.2020 року надійшло клопотання позивача б/н від 10.06.2020 року про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке відхилено судом у зв'язку з відсутністю у суду технічної можливість для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.06.2020 року підготовче засідання відкладено на 07.07.2020 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 23.06.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання б/н б/д про відкладення розгляду справи.
До канцелярії Господарського суду Київської області 06.07.2020 року від представника позивача надійшла заява б/н від 06.07.2020 року про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.07.2020 року підготовче засідання відкладено на 21.07.2020 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 911/1240/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.08.2020 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 21.07.2020 року від представника позивача надійшло клопотання б/н від 21.07.2020 року про долучення доказів.
Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 04.08.2020 року не з'явилися. Розгляд справи відкладався на 27.08.2020 року.
В судовому засіданні 28.07.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач в судове засідання не з'явився. Розгляд справи відкладався на 10.09.2020 року.
В судове засідання 10.09.2020 року представники сторін не з'явились. Від позивача надходило клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Відповідач жодного разу в судові засідання не з'являвся, неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи, відзиву на позов не надав. Враховуючи закінчення строків розгляду спору та оскільки подане відповідачем 10.09.2020 року клопотання про відкладення розгляду справи не обґрунтоване належними доказами, відповідне клопотання відхилено судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 10.09.2020 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, 23.10.2019 року між позивачем та відповідачем укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 26 від 23.10.2019 року (надалі - Договір) відповідно до п. 1 якого у порядку та на умовах, передбачених цим договором, Експедитор (відповідач), в інтересах свого клієнта, доручає Виконавцю організовувати та перевезти вантаж, а Виконавець (позивач) зобов'язується за плату (винагороду) вчинити одне або декілька перевезень у міжнародному та міжміському сполучені.
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що на кожне окреме перевезення оформлюється транспортне замовлення (заявка), що є невід'ємною частиною договору. Заявка передається факсимільним зв'язком або електронною поштою. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов даного договору, пріоритетними є умови вказані у заявці.
Відповідно до заявки № 26 від 23.10.2019 року на транспортування вантажу в міжнародному сполученні до Договору № 26 від 23.10.2019 року перевізник ФОП Белень Ганна Миколаївна надала транспортно-експедиційні послуги з перевезення власним автотранспортом вантажу за маршрутом Тореглія, Республіка Італія - Україна.
Загальна вартість робіт складала 97814,00 грн., з яких замовником (боржником) було сплачено перевізнику половину суми, іншу половину суми боржник зобов'язався погасити після прибуття вантажного автомобіля перевізника на склад у місто Київ, вул. Траншейна, 1.
Так, 31.10.2019 року відповідачем сплачено позивачу грошові кошти у сумі 48907,00 грн., що підтверджується заключною випискою за період з 31.10.2019 року по 31.10.2019 року.
Відповідний вантаж був доставлений перевізником до пункту призначення, що підтверджується відповідним товарно-розпорядчим документом (СМR) та відміткою у ньому.
Перевізником було направлено Експедитору всі необхідні для оплати за договором перевезення оригінали документів, проте експедитор, з невідомих для заявника причин не підписав на не відправив замовнику акт № 30/10/19-01 від 30.10.2019 року здачі-прийняття робіт, не висловив у встановленому законом порядку претензій стосовно наданих послуг за договором перевезення, а також не виконав свої зобов'язання в частині здійснення оплати за наданні перевізником послуги за договором перевезення.
В той же час, про факт існування між позивачем та відповідачем правовідносин щодо перевезення вантажу свідчить факт часткової оплати відповідачем наданих транспортних послуг за заявкою № 26 від 23.10.2019 року на транспортування вантажу в міжнародному сполученні у сумі 48907,00 грн.
Оскільки, позивачем були надані відповідачу транспортні послуги за заявкою № 26 від 23.10.2019 року на транспортування вантажу в міжнародному сполученні на загальну суму 97814,00 грн., з яких відповідачем оплачено 48907,00 грн., позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача решту вартості наданих послуг в сумі 48907,00 грн.
Також, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 732,00 грн. за період з 01.11.2019 року по 01.01.2020 року.
Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не подав, позовні вимоги не заперечив, доказів в спростування позовних вимог не надав.
Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14- 612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.
Відповідно до статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.
Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами СМR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання послуг з міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній СМR, дають підстави стверджувати про виконання перевезення вантажу.
Укладений між сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти зшйснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Положення ст. 909 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відповідач отримав надані позивачем послуги щодо доставки вантажу, однак у порушення взятих на себе зобов'язань не у повному обсязі розрахувався за них. Відповідні обставини відповідачем не заперечені та не спростовані.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочена заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 48907,00 грн. основного боргу, що відповідачем не заперечено та не спростовано. Відтак, позовні вимоги у відповідній частині є правомірними, доведеними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи встановлений в ході розгляду спору факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача 732,00 грн. 3% річних правомірні і обґрунтовані, доданий до позову розрахунок є арифметично вірним і відповідає фактичним обставинам справи. Таким чином, позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сумі 2102,00 грн.
Також, позивачем надано докази понесення витрат на оплату послуг адвоката в сумі 3750,00 грн. та подано клопотання про їх відшкодування.
Враховуючи, що позивачем надано докази отримання правової допомоги адвоката та її оплати, обсяг наданих адвокатських послуг та витрати на оплату послуг адвоката є співмірними зі складністю справи, відповідні адвокатські витрати згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 126, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Белень Ганни Миколаївни до Фізичної особи-підприємця Пурденко Яна Сергійовича прo стягнення 49 639,00 грн. задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пурденко Яна Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Белень Ганни Миколаївни ( АДРЕСА_2 , код ІПН: НОМЕР_2 ) 48907,00 грн. основного боргу, 732,00 грн. 3%, 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 3750,00 грн. адвокатських витрат.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Ю. Кошик
повний текст рішення складено 02.10.2020 року