ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2020Справа № 910/6613/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Вільнянської районної ради Запорізької області
до Державної служби геології та надр України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний
комбінат"
про скасування спеціального дозволу на користування надрами,
За участю представників сторін:
від позивача: Никоненко О.О. за ордером серії АР № 1017901 від 22.06.2020;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Нестеренко О.А. за ордером серії ВЕ № 1019811 від 11.08.2020.
Вільнянська районна рада звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач) про скасування спеціального дозволу на користування надрами від 18.10.2006 № 4064, виданого на підставі наказу Державної служби геології та надр України від 30.09.2011 № 95.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував на те, що дозвіл на користування надрами від 18.10.2006 року № 4064 відповідачем переоформлено з порушенням положень чинного законодавства, а також безпідставно продовжено його дію, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2020 відкрито провадження у справі № 910/6613/20, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат", підготовче засідання призначено на 23.06.2020 року.
22.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подані письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, відповідно до змісту яких третя особа вважає заявлені позовні вимоги безпідставними.
Крім того, 22.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов № 8824/01/08-20 від 15.06.2020, у якому відповідач заперечив проти задоволення позову з огляду на те, що спеціальний дозвіл на видобування каоліну в якості сировини для виробництва збагаченого каоліну для застосування в керамічній та паперовій промисловості строком на 25 років ТОВ "Біляївський збагачувальний комбінат" не породжує, не змінює та не припиняє жодних прав та/або обов'язків саме для позивача, а тому в нього відсутнє право вимагати його скасування. Також відповідач зазначав, що позивачем не доведено наявності визначених частиною 7 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" підстав для скасування чи анулювання спеціального дозволу, тоді як протокол Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 21 від 21.09.2006, на підставі якого було видано оскаржуваний дозвіл, як і наказ Державної служби геології та надр України № 95 від 30.09.2011, у встановленому законом порядку не оскаржувалися та є чинними. Крім того, відповідач наголосив на відсутності будь-яких підстав для прийняття рішення про відмову ТОВ "Біляївський збагачувальний комбінат" у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами. Також Державна служба геології та надр України вказала про пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду, що відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є окремою підставою для відмови у задоволенні його вимог.
В означеному відзиві, крім іншого, відповідачем викладено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат".
У підготовчому засіданні 23.06.2020 судом було розглянуто клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" та вирішено відмовити у його задоволенні, оскільки ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2020 вказану юридичну особу вже було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2020 року підготовче засідання відкладено на 14.07.2020 року.
09.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подано письмові пояснення щодо відзиву на позовну заяву № 48-07 від 08.07.2020, в яких остання вказала на обґрунтованість заперечень відповідача, викладених у цій заяві по суті спору.
До початку призначеного підготовчого засідання 14.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року наведене клопотання представника позивача задоволено, підготовче засідання відкладено на 12.08.2020 року. Крім того, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - до 03.08.2020 року, відповідачу встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву - до 11.08.2020 року.
У підготовчому засіданні 12.08.2020 року з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення учасникам справи можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, судом, з урахуванням положень статей 177, 182 Господарського процесуального кодексу України, постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Водночас ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2020 року підготовче провадження у справі № 910/6613/20 закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 23.09.2020 року.
У судовому засіданні 23.09.2020 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представники третьої особи в цьому судовому засіданні зазначив про необґрунтованість вимог Вільнянської районної ради Запорізької області та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у судове засідання 23.09.2020 року не забезпечив.
Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Рішенням Запорізької обласної ради № 10 від 19.12.2003 "Про погодження клопотань щодо надання надр у користування" погоджено клопотання про надання надр у користування, зокрема, Закритому акціонерному товариству "Енергосоюз" з метою розробки Східної ділянки Біляївського родовища каолінів у с. Біляївка Вільнянського району (загальнодержавного значення).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Закрите акціонерне товариство "Енергосоюз" було припинено 17.02.2012 року, номер запису 14801120006011672.
18.10.2006 року Державною службою геології та надр України на підставі наказу № 95 від 30.09.2011 було видано Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4064 на видобування каоліну в якості сировини для виробництва збагаченого каоліну для застосування в керамічній та паперовій промисловості на Східній ділянці Біляївського родовища Вільнянського району Запорізької області, що знаходиться на 2,5 км. на північ від м. Вільнянськ, площею 382, 0 га (далі - Дозвіл).
26.10.2018 року було підписано звернення депутатів Вільнянської районної ради Запорізької області сьомого скликання до Державної служби геології та надр України щодо скасування вищевказаного Дозволу, з наступних підстав:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" ніколи не отримувало жодних позитивних рішень органів місцевого самоврядування Вільнянського району Запорізької області та обласних органів самоврядування на свою користь за зверненням про розробку Східної ділянки Біляївського родовища каолінів;
- дозвіл на користування надрами був виданий Закритому акціонерному товариству "Енергосоюз" 27.07.2003 року за № 3362 строком дії до 27.07.2013 року. Незрозуміло яким чином він був переоформлений, адже ЗАТ «Енергосоюз» ліквідовано 17.02.2012, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" не є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Енергосоюз";
- з моменту отримання вказаного дозволу й до теперішнього часу Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" не приступило до користування надрами. На сьогодні не ведеться жодних робіт на ділянці, запланованій під розміщення кар'єру та збагачувальної фабрики. Відсутні будь-які майнові комплекси тощо. Земля використовується за призначенням - для виробництва сільськогосподарської продукції.
За таких обставин, депутати Вільнянської районної ради Запорізької області просили відповідача скасувати Дозвіл у встановленому законом порядку.
Рішенням Вільнянської районної ради Запорізької області № 25 від 26.10.2018 було прийнято звернення депутатів Вільнянської районної ради Запорізької області сьомого скликання до Державної служби геології та надр України щодо скасування спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами від 18.10.2006 № 4064, виданого з метою розробки Біляївського родовища первинних каолінів на території Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.
Листами № 02-41/219 від 10.10.2018, № 02-41/224 від 16.10.2018, № 02-41/234 від 26.10.2018 позивач звертався до відповідача з вимогою про скасування Дозволу із зазначених вище підстав.
У той же час відповідач листом № 23266/03/12-18 від 16.11.2018 повідомив позивача про відсутність правових підстав для припинення права на користування надрами Товариством з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" на підставі оскаржуваного Дозволу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" Дозвіл необхідно скасувати, оскільки він був наданий строком на 10 років, а не на 20 років, як передбачено пунктом 7 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011 (далі - Порядок).
Також позивач вказував, що Дозвіл було переоформлено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" з порушенням пункту 16 Порядку, оскільки згідно з інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Закрите акціонерне товариство "Енергосоюз" було припинено 17.02.2012 року.
Крім того, у порушення вимог пункту 14 Порядку спеціальний дозвіл, що переоформлявся, було надано на 10 років з 27.07.2003 року по 27.07.2013 року, а переоформлений дозвіл, який згодом було продовжено, надано з 18.10.2006 року по 18.10.2026 року.
Одночасно позивач зазначав, що відповідно до пункту 18 Порядку угода про користування надрами є невід'ємною частиною дозволу, яка укладається між органом з питань надання дозволу і надрокористувачем та містить програму робіт, яка оформляється як додаток, а також особливі умови надрокористування. Без зазначеної угоди, на думку позивача, неможливим стає отримання дозволу на користування надрами взагалі.
Таким чином, щодо видачі дозвільних документів та погоджень, виданих Товариству з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" для розробки, користування надр, родовища первинного каоліну Східної ділянки Біляївського родовища, розташованої в 2,5 км. на північ від м. Вільнянськ Запорізької області, позивач зауважив, що не було жодних підстав відповідно до пункту 16 Порядку для переоформлення спеціального дозволу № 3362 від 27.07.2003, наданого Закритому акціонерному товариству "Енергосоюз".
Ще однією підставою для скасування Дозволу, на думку позивача, є те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат" не приступило до користування надрами з моменту отримання вказаного дозволу, жодних робіт (ні підготовчих, ні робіт по видобутку каоліну) не виконується, що в силу пункту 6 статті 26 Кодексу України про надра є підставою для припинення права користування надрами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) цього права відповідачем, з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
Водночас, у Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Крім того, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Водночас, позивачем не зазначено, у чому саме полягає порушення оскаржуваним спеціальним дозволом його прав чи інтересів та/або інтересів територіальної громади Вільнянського району Запорізької області, у той час як спірний Дозвіл не породжує, не змінює та не припиняє жодних прав чи обов'язків для позивача.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів врегульовані Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" визначено, що документом дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Основні вимоги до порядку видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру визначені у статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", частиною 7 якої передбачено, що дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав:
звернення суб'єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру;
наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом;
наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації;
2) здійснення суб'єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.
Законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.
Водночас, позивачем у встановленому законом порядку не доведено наявності жодної із зазначених вище підстав для анулювання спірного спеціального дозволу.
При цьому, суд зазначає, що оскаржуваний дозвіл було видано 18.10.2006 року, тоді як Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, на який посилається позивач, було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 615 лише 30.05.2011.
Таким чином, на момент видачі оскаржуваного Дозволу вищезазначений Порядок не був чинним та не підлягав застосуванню.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача, викладених у позовній заяві, а також про відсутність у Вільнянської районної ради Запорізької області порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні її вимог.
При цьому, суд заважує учасникам судового процесу, що, з огляду на підстави відмови у позові, судом не досліджується та не встановлюється наявність правових підстав та законність переоформлення та продовження відповідачем строку дії Дозволу, а відтак, всі доводи учасників судового процесу щодо вказаних обставин судом не розглядаються.
Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до пред'явлених позивачем вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статей 256 та 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності за змістом статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, за приписами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстави для застосування строку позовної давності у даній справі відсутні.
Аналогічна правова позиція міститься у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні позову Вільнянської районної ради Запорізької області до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Біляївський збагачувальний комбінат", про скасування спеціального дозволу на користування надрами.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 02.10.2020 року.
Суддя В.С. Ломака