ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
29 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 1/157-09-5588(916/2070/20)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевська, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.В. Іванов,
за участю представників сторін:
від ТОВ "БУДДЕТАЛЬ": І.А. Сніткіна
від відповідачів: Р.М. Попов (від ОСОБА_1)
від ПАТ «Одесагаз»: Ю.М. Забарна
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.07.2020 (суддя Найфлейш В.Д., м. Одеса) про забезпечення позову
у справі № 1/157-09-5588(916/2070/20)
за позовом ліквідатора ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" арбітражного керуючого Сніткіної Ірини Анатоліївни
до відповідачів:
- ОСОБА_2
- ОСОБА_1
- ОСОБА_3
- ТОВ "СХІД-А"
про витребування майна з чужого незаконного володіння по справі №1/157-09-5588,
за заявою ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" про визнання банкрутом,
Постановою Господарського суду Одеської області від 07.12.2009, зокрема, визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Буддеталь" (далі - ТОВ "Буддеталь", Товариство), відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сафронову С.В.
Ухвалою названого суду від 22.05.2018 припинено повноваження ліквідатора ТОВ „Буддеталь" Дєчевої Ольги Миколаївни, призначено ліквідатором ТОВ „Буддеталь" арбітражного керуючого Сніткіну Ірину Анатоліївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 521 від 21.03.2013.
16.07.2020 ліквідатор ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" арбітражний керуючий Сніткіна Ірина Анатоліївна звернулась до суду з позовом до відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ "СХІД-А" про витребування майна - нежитлових будівель та споруд загальною площею 6453,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності.
Вказана позовна заява обґрунтована наступним.
07.05.2008 між Фізичною особою - підприємцем Абрамович Л.О. (позикодавець) та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 400000грн., а Позичальник, в свою чергу, зобов'язується повернути суму позики, з урахуванням індексу інфляції, до 07.05.2009.
На виконання умов вказаного договору позики ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" уклали договір іпотеки, яким забезпечено виконання останнім як іпотекодавцем його обов'язків перед позикодавцем, Предметом іпотеки визначено нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1. а саме: адміністративну будівлю літ. "А", 8 гуртожитку літ. "В", складів літ. "Б", "Е", печей літ. "Жм, МК", трансформаторів літ. "Н", "М", "О", цехів літ. "Ц". "Р", "3", гаражу літ. "Г", вбиральні літ. С", які зареєстровані в ОМБТІ та РОН 28.04.01 в кн. 13 неж. стр. 5 реєстр. №2969.
Пунктом 1.5 договору іпотеки від 07.05.2008 встановлено, що сторони зобов'язуються протягом одного місяця з дати підписання договору з'явитися до нотаріальної контори та посвідчити договір іпотеки нотаріально, однак, нотаріальне посвідчення вказаного іпотечного договору від 07.05.2008 не відбулось.
У серпні 2009 року ФОП Абрамович Л.О. звернулась з позовом до суду про визнання договору іпотеки від 07.05.2008 дійсним та про визнання за нею права власності на спірне майно, яке є предметом іпотеки, який (позов) було задоволено рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 у справі № 15/131-09-4188.
У подальшому ФОП Абрамович Л.О. вказане нерухоме майно передала як внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул Плюс", якому Виконавчим комітетом Одеської міської ради було оформлено та видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 01.02.2010.
Проте, 06.07.2010 постановою Вищого господарського суду України у справі №15/131-09-4188 рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2014 у справі №26-15/131-09-4188 позовну заяву ФОП Абрамович Л.О. залишено без розгляду.
Як свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №113818255 від 13.02.2018, спірне нерухоме майно перебуває у володінні наступних осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Схід-А" і ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2020 прийнято позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю „БУДДЕТАЛЬ" арбітражного керуючого Сніткіної І.А. до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом сторін в межах справи №1/157-09-5588 про банкрутство ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" та присвоїти справі №1/157-09-5588(916/2070/20).
Разом з поданням позовної заяви від позивача ліквідатора ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив накласти арешт на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать відповідачам.
Вказана заява обґрунтована тим, що стосовно спірного майна неодноразово здійснювалась перереєстрація часток у спільній частковій власності на це майно, а також склад власників спірного майна, що встановлено, зокрема постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 916/3314/15, та, на думку заявника, є достатньою підставою для можливого вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2020 заяву ліквідатора ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" арбітражного керуючого Сніткіної І.А. (вх. №2141/20 від 16.07.2020р.) про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраціїний номер нерухомого майна 592416151101. Ухвала суду мотивована тим, що рішення суду, на підставі якого було оформлено право власності, скасовано Вищим господарським судом України, а отже, не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; крім того, має місце постійна перереєстрація часток у спільній частковій власності на спірне майно, а також власників спірного майна, що встановлено рішенням суду зокрема, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 916/3314/15, тому суд дійшов висновку, що заява арбітражного керуючого Сніткіної І.А. підлягає задоволенню.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати дану ухвалу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Так, скаржник зазначив, що поза увагою суду залишилось те, що ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Сніткіної І.А. звернулось до суду першої інстанції з порушенням строку позовної давності, який визначено нормами ст. 267 ЦК України; висновок суду, що має місце постійна перереєстрація часток у спільній частковій власності на спірне майно, а також власників цього майна, є помилковим, адже керівникам позивача за одинадцять років було відомо, де й у кого перебуває майно. Також апелянт зауважив про те, що доводи позивача про недобросовісне набуття ОСОБА_1 права власності з огляду на незаконне набуття ТОВ «Стимул Плюс» права власності на нежитлові будівлі, є безпідставними, оскільки і в березні 2015 року, і зараз відсутні будь-які судові рішення, які б спростовували законність набуття ТОВ «Стимул Плюс» права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, скаржник вказав на невідповідність заяви про забезпечення позову вимогам п.п. 2, 6 ч.1 ст. 139 ГПК України, а тому ця заява, на думку апелянта, підлягала поверненню ліквідатору на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України. ОСОБА_1 також зауважив у скарзі, що арбітражний керуючий не надав жодних доказів необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише припущення позивача про потенційну можливість відчуження відповідачем спірного майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову. Також скаржник наголосив на тому, що, володіючи частиною вказаних вище нежитлових будівель та споруд, зазнає негативних наслідків від застосованих заходів забезпечення позову, оскільки зазначене майно здається в оренду, а наявність арешту відлякує потенційних орендарів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 17.07.2020 у справі № 1/157-09-5588(916/2070/20); відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; встановлено учасникам справи строк до 04.09.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 04.09.2020 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду; призначено розгляд апеляційної скарги на 15.09.2020 о 10:00 год.
У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор-арбітражний керуючий Сніткіна І.А. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Ухвалою від 15.09.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.09.2020 о 09:30 год. у зв'язку із відсутністю відомостей належного повідомлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "СХІД-А" про дату, час і місце судового засідання.
При цьому, колегія суддів врахувала, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи відсутність відомостей належного повідомлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "СХІД-А" про дату, час і місце судового засідання, необхідність повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, забезпечення права всіх учасників справи прийняти участь у розгляді вказаної апеляційної скарги, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає за необхідне розглянути вказану апеляційну скаргу у розумний строк.
22.09.2020 ПАТ «Одесагаз» ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", яке є учасником у справі про банкрутство ТОВ "БУДДЕТАЛЬ", за допомогою засобів поштового зв'язку звернулось до апеляційного господарського суду з поясненнями на апеляційну скаргу.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції залишив вказані пояснення без розгляду з огляду на пропуск названим товариством встановленого ухвалою від 19.08.2020 процесуального строку (до 04.09.2020) на подання процесуальних документів, а клопотання на поновлення відповідного строку ПАТ «Одесагаз» не заявляло.
25.09.2020 до суду апеляційної інстанції надійшли клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про розгляд даної справи без їх участі.
У судовому засіданні 29.09.2020 представники скаржника та ліквідатора ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваної ухвали суду. Представник ПАТ «Одесагаз» просила залишити апеляційну каргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. ТОВ "СХІД-А" не скористалось своїм правом на участь у засіданні суду апеляційної інстанції.
Заслухавши учасників справи, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, який набрав чинності 21.04.2019, відповідно до ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відтак, провадження у справі про банкрутство ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" здійснюється згідно вимог Кодексу України з процедур банкрутства.
З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство назване товариство перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.
Судова колегія зазначає, що у провадженні господарських судів перебувала справа №916/3314/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буддеталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимул Плюс», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Газ», Публічного акціонерного товариства «Одесагаз», про витребування майна.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №916/3314/15 (суддя Г.А. Лепеха) позовні вимоги задоволено повністю: витребувано від товариства з обмеженою відповідальністю «Стимул Плюс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Буддеталь» нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 6453,6 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 апеляційну скаргу ТОВ «Стимул Плюс» задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №916/3314/15 скасовано; у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У вказаній постанові викладені наступні обставини, встановлені апеляційним господарським судом.
07.05.2008 між Фізичною особою - підприємцем Абрамович Л.О. (позикодавець) та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 400000грн., а Позичальник, в свою чергу, зобов'язується повернути суму позики, з урахуванням індексу інфляції, до 07.05.2009.
На виконання умов вказаного договору позики ФОП Абрамович Л.О. та ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" уклали договір іпотеки, яким забезпечено виконання останнім як іпотекодавцем його обов'язків перед позикодавцем, Предметом іпотеки визначено нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6453,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1. а саме: адміністративну будівлю літ. "А", 8 гуртожитку літ. "В", складів літ. "Б", "Е", печей літ. "Жм, МК", трансформаторів літ. "Н", "М", "О", цехів літ. "Ц". "Р", "3", гаражу літ. "Г", вбиральні літ. С", які зареєстровані в ОМБТІ та РОН 28.04.01 в кн. 13 неж. стр. 5 реєстр. №2969.
Пунктом 1.5 договору іпотеки від 07.05.2008 встановлено, що сторони зобов'язуються протягом одного місяця з дати підписання договору з'явитися до нотаріальної контори та посвідчити договір іпотеки нотаріально, однак, нотаріальне посвідчення вказаного іпотечного договору від 07.05.2008 не відбулось.
У серпні 2009 року ФОП Абрамович Л.О. звернулась з позовом до суду про визнання договору іпотеки від 07.05.2008 дійсним та про визнання за нею права власності на спірне майно, яке є предметом іпотеки, який (позов) було задоволено рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 у справі № 15/131-09-4188.
У подальшому ФОП Абрамович Л.О. вказане нерухоме майно передала як внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул Плюс", якому Виконавчим комітетом Одеської міської ради було оформлено та видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 01.02.2010.
Проте, 06.07.2010 постановою Вищого господарського суду України у справі №15/131-09-4188 рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2014 у справі №26-15/131-09-4188 позовну заяву ФОП Абрамович Л.О. залишено без розгляду.
Враховуючи те, що підстави набуття права власності ТОВ «Стимул Плюс» на нежитлові будівлі та споруди площею 6463,6 кв.м, що розташовані в АДРЕСА_1 , відсутні, позивач звернувся з позовом про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння.
Скасовуючи рішення Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №916/3314/15, суд апеляційної інстанції послався на те, що із змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №65900399 від 16.08.2016 вбачається, що на момент подання позову - 10.08.2015 та на момент вирішення місцевим господарським судом спору по суті - 22.09.2015 спірне майно, розташоване по АДРЕСА_1 перебувало у володінні ОСОБА_4 (1/2 частки) та ОСОБА_1 (1/2 частки). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №78013546 від 12.01.2017 спірне нерухоме майно на даний час перебуває у володінні наступних осіб: ОСОБА_2 (1/6 частки), ОСОБА_5 (1/6 частки), ОСОБА_4 (1/6 частки) та ОСОБА_1 (1/2 частки).
Враховуючи викладене, а також те, що позов про витребування спірного майна пред'явлений до особи, у володінні якої це майно перебувало, проте на момент розгляду справи в суді першої інстанції було відсутнє, суд апеляційної інстанції вказав, що у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Буддеталь» до ТОВ «Стимул Плюс» та скасував вказане судове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог ТОВ "БУДДЕТАЛЬ".
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №113818255 від 13.02.2018, спірне нерухоме майно перебуває у володінні наступних осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Схід-А" і ОСОБА_1 .
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами арбітражного керуючого про те, що в даному випадку має місце систематична зміна як власників спірного нерухомого майна, так і їх часток у спільній частковій власності, що унеможливлює захист прав ТОВ «Буддеталь», про що свідчать вищевикладені обставини.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на вищезгадані нежитлові будівлі та споруди у даному випадку відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, адекватності та співмірності, даний захід забезпечить ефективний захист оспорюваних прав заявника у разі задоволення судом вищезгаданого позову.
Крім того, судова колегія вважає, що при застосуванні даного заходу забезпечення позову місцевим господарським судом враховано співвідношення прав та інтересів учасників справи.
Таким чином, накладення арешту в даному випадку спрямовано на попередження ймовірного з огляду на вищевикладене вчинення відповідачами дій, спрямованих на перерозподіл часток, або ж зміну власників, що фактично буде ухиленням від виконання рішення суду та унеможливить поновлення права власності на об'єкт нерухомого майна ТОВ «БУДДЕТАЛЬ» шляхом його витребування у відповідачів у разі задоволення позову.
Відтак, господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву ліквідатора ТОВ "БУДДЕТАЛЬ" про забезпечення позову.
Твердження апелянта стосовно пропуску строку позовної давності не мають відношення до правомірності вжиття судом заходів забезпечення позову за заявою позивача, оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України), а не для відмови у вжитті заходів забезпечення позову. Відтак, дане твердження скаржника не заслуговує на увагу.
Щодо доводів ОСОБА_1 про безпідставність вимог про витребування майна у добросовісних набувачів, то по суті це є запереченням щодо предмету позову, однак наразі спір по суті не розглядався.
Стосовно посилання скаржника на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, обов'язку повернути заяву про забезпечення позову на підставі п. 7 ст. 140 ГПК України заявнику у зв'язку із не зазначенням в порушення вимог п. 2 ст. 139 ГПК повного найменування заявника, його місцезнаходження тощо, то подана заява є додатком до позовної заяви про витребування майна боржника з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство, а остання містить усі необхідні відомості про сторін, тому такі посилання апелянта не можуть бути підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
Стосовно посилань скаржника на те, що, володіючи частиною вказаних вище нежитлових будівель та споруд, зазнає негативних наслідків від застосованих заходів забезпечення позову, оскільки зазначене майно здається в оренду, а наявність арешту відлякує потенційних орендарів, то колегія суддів зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення позову не обмежують права скаржника володіти та користуватися спірним майном. Натомість скаржником не надано доказів того, яким чином накладений арешт обмежує його можливість здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом здачі в оренду спірних приміщень, користування спірним об'єктом нерухомості орендарями тощо. Накладений оскаржуваною ухвалою арешт майна, як механізм забезпечення ефективного юридичного захисту, обмежує можливість саме розпорядження спірним майном з метою запобігти ускладненню чи унеможливленню виконання рішення господарського суду, яким може бути задоволено позов у даній справі, а тому такий захід цілком відповідає меті його застосування.
Посилання скаржника на те, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси у справі №523/17179/17 вже був накладений арешт на вищевказане нерухоме майно, а тому не було підстав у суду першої інстанції 17.07.2020 накладати арешт у даній справі, апеляційна інстанція відхиляє з огляду на те, що ухвалою від 15.07.2020 Суворовський районний суд м. Одеси залишив без розгляду позовну заяву ТОВ "Буддеталь" до відповідачів, а тому відпали підстави для арешту майна у тій справі. За таких обставин місцевий господарський суд обґрунтовано застосував заходи забезпечення позову, оскільки не застосування вказаних заходів з урахуванням неодноразової зміни власників майна може призвести до ускладнення в подальшому виконання рішення у випадку задоволення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Більш того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Положеннями ст. 136 ГПК України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
По суті забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача та інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача та інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення у випадку задоволення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання стосовно необхідності у забезпеченні позову, суд виходить з того, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Але, у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного способу захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведені висновки місцевого господарського суду про наявність у даному випадку підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд ухвали в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269-271, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.07.2020 про забезпечення позову у справі № 1/157-09-5588(916/2070/20) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 01.10.2020.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран