01.10.20
22-ц/812/1601/20
Справа №476/827/19
Провадження № 22-ц/812/1601/20
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
29 вересня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання - Цуркан І.І.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів
апеляційну скаргу
представника позивача фізичної особи- підприємця
ОСОБА_3 - ОСОБА_1
на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 липня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Черняковою Н.В., резолютивна частина проголошена цього ж дня, повний текст складено 10 липня 2020 року у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором поставки обладнання,-
10 вересня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) через свого представника ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором поставки обладнання.
У обґрунтування позову зазначав, що 10 липня 2014 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поставки обладнання, за умовами якого ФОП ОСОБА_3 зобов'язувався продати та доставити покупцеві ОСОБА_4 широкоформатний принтер Epson SC-S30610 на суму 17000 доларів США, що відповідно до комерційного курсу станом на 10 липня 2014 року склало 204000 грн., а ОСОБА_4 зобов'язувався прийняти та оплатити товар трьома частинами: передоплату в розмірі 60% від вартості обладнання, 20% вартості після надходження обладнання на територію України і 20% після проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання на виробничій площадці.
ФОП ОСОБА_3 виконав умови вищевказаного договору, поставивши ОСОБА_4 замовлене обладнання.
10 червня 2014 року водієм відповідача ОСОБА_5 передано позивачу ФОП ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 11000 доларів США в рахунок передплати за принтер Mutoh 1638, які останній помилково вважав передплатою на виконання умов договору поставки обладнання від 10.07.2014 року, укладеного між ним та ОСОБА_4
Залишок вартості поставленого обладнання (20% вартості поставленого товару після надходження обладнання на територію України і 20% після проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання на виробничій площадці) відповідач у добровільному порядку не сплатив, тому вказану заборгованість в розмірі 72000 грн. стягнуто з відповідача рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2015 року.
Між тим, у червні 2016 року водій відповідача ОСОБА_5 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки принтера Mutoh 1638 від 10 червня 2014 року у розмірі 11000 доларів США.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2016 року вказаний позов залишено без задоволення. Однак, рішенням апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 стягнуто 276558 грн.01 коп. в рахунок суми попередньої оплати за договором поставки від 10 червня 2014 року та 15729грн.71 коп. 3% річних.
Вказане свідчить, що відповідачем введено в оману позивача щодо передплати вартості принтера Epson SC-S30610 у розмірі 11000 доларів США за договором поставки обладнання від 10 липня 2014 року. Наразі вказана сума залишається не сплаченою. Вирішити дане питання у позасудовому порядку не вдалося, а тому представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача вищевказану заборгованість за договором поставки обладнання від 10 липня 2014 року та 3% річних, а всього - 318073 грн. та судові витрати по справі у розмірі 3180 грн.73 коп.
Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 липня 2020 року у задоволенні позову відмолено.
Мотивуючи відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини здійснення відповідачем передплати за договором поставки обладнання від 10 липня 2014 року, встановлені рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2015 року, є преюдиційними та не повинні повторно доказуватись під час розгляду цієї цивільної справи.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представника ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та посилаючись на те, що суд визнав встановленими обставини, які не були доведені у суді, просив про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову.
Так, зокрема зазначав, що єдиним аргументом для відмови у задоволені позову є преюдиційні обставини, які нібито були встановлені судом при розгляді іншої справи.
Проте він не погоджується з таким висновком з огляду на те, що згідно рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2016 року( на яке посилається суд) предметом позову було стягнення грошових коштів у розмірі 72 000 грн, які відповідач повинен був сплатити після поставки обладнання.
Дійсно позивач зазначав, що отримав грошові кошти у сумі 11000 доларів США як передоплата за поставлений товар, однак це твердження гуртувалося на тому, що на час подання позову позивач помилково вважав, що грошові кошти, які йому передав ОСОБА_5 були передані від ОСОБА_4 , а тому позивач не ставив під сумнів проведення передоплати. А тому він не ініціював жодного питання проведення передплати у сумі 11000 доларів США, і ця сума не була предметом розгляду суду. В подальшому було з'ясовано, що відповідач свідомо ввів в оману позивача та не робив передплати за поставлений товар, а сума у розмірі 11000 доларів США була внесена ОСОБА_5 особисто, а не від ОСОБА_4 .
Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив про її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судове засідання позивач та відповідач не з'явилися про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.
Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Отже, суб'єктом підприємницької діяльності за договором поставки має бути продавець (постачальник). Вимоги наявності такого статусу для покупця немає. Покупець має право використовувати товар, отриманий за договором поставки, у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Однак, виникнення таких правовідносин має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір купівлі-продажу повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість), без яких договір не вважається дійсним.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 10 липня 2014 року між ФОП ОСОБА_3 ( продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір поставки обладнання, за умовами якого продавець зобов'язувався продати, а покупець купити обладнання, вказане в Специфікації. Позивач зобов'язувався, згідно з умовами даного договору, доставити відповідачеві обладнання, зазначене в Специфікації, а також надати комплекс послуг, пов'язаних з його налаштуванням, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити обладнання.
Згідно специфікації №1 до цього договору, предметом є широкоформатний принтер Epson SC-S30610 вартістю 17000 доларів США, що відповідно до комерційного курсу станом на цю дату року склало 204 000 грн.( т.1 а.с.11)
Відповідно до п.2.2 Договору оплата за товар відбувається трьома частинами: покупець сплачує передоплату в розмірі 60% від вартості обладнання, 20% вартості після надходження обладнання на територію України і 20% після проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання на виробничій площадці. Розрахунки, по домовленості сторін, проводяться готівкою в доларах США ( п.2.3 Договору) (т.1 а.с. 8-10).
Сторони дійшли згоди (п.3.1 Договору) про те, що поставка обладнання покупцеві за цим договором здійснюється у строки: 30 робочих днів, з моменту отримання 60% передоплати на розрахунковий рахунок продавця.
05 серпня 2014 року сторонами підписано акт прийому-передачі вищевказаного товару (т.1 а.с.12).
З пояснень представника позивача вбачається, що кошти у сумі 11000 доларів США, передані йому ОСОБА_5 , згідно розписки від 10 червня 2014 року, позивач вважав передплатою за договором поставки обладнання від 10 липня 2014 року.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовився сплачувати залишок вартості обладнання у вигляді 20% вартості поставленого товару після надходження обладнання на територію України та 20% вартості поставленого товару після проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання на виробничій площадці, що становило 6000 доларів США, у березні 2015 року позивач звернувся до Єланецького районного суду Миколаївської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у сумі 72000 грн. (т.1 а. с.15-19).
Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2015 року (справа №476/311/15ц), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2015 року, з ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором поставки обладнання від 10 липня 2014 року в розмірі 72000 грн. (т.1 а.с.15-17, 18-19).
У червні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки принтера Mutoh 1638 від 10 червня 2014 року у розмірі 11000 доларів США (т.1 а. с. 20-28).
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2016 року ( справа №367/5013/16ц) вказаний позов залишено без задоволення. Однак рішенням апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 стягнуто 276 558 грн.01 коп. в рахунок суми попередньої оплати за договором поставки від 10 червня 2014 року та 15729 грн.71 коп. 3% річних (т.1 а.с. 20-21,22-23,24-28).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суди виходили з того, що на виконання договору поставки між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , останній відповідно до розписки від 10 червня 2014 року сплатив у якості переоплати суму в розмірі 11000 доларів США, а отже цей договір є укладеним. З врахуванням обставин справи, суди дійшли висновку, що правовідносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 й ОСОБА_4 виникли на підставі окремих договорів поставки.
Вказані обставини у своїй сукупності, на думку представника позивача, свідчать, що відповідач ввів позивача в оману щодо проведення передплати у розмірі 11000 доларів США за договором поставки обладнання від 10 липня 2014 року, а тому нині захист порушених прав та законних інтересів позивача можливий лише у судовому порядку шляхом стягнення з відповідача вказаної суми та 3% річних, що становить 318 073 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході розгляду справи по суті, згідно розписки про отримання грошових коштів від 10.06.2014 року ОСОБА_3 прийнято від ОСОБА_5 11 000 доларів США, які внесені як передоплата за принтер Mutoh 1638 загальною вартістю 18500 доларів США (т.1 а. с.13).
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини здійснення відповідачем передплати за договором поставки обладнання від 10 липня 2014 року, встановлені рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 серпня 2015 року (справа 476/311/15ц), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2015 року, є преюдиційними та не повинні повторно доказуватись під час розгляду цієї цивільної справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з такого.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.4.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц вказано, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.
Суд керується тим, що преюдиція може стосуватися виключно встановлення певних обставин, та не передбачає обов'язковості правової оцінки таких обставин іншим судом.
Аналіз змісту судових рішень суду першої та апеляційної інстанції у цивільній справі №_(справа 476/311/15ц) свідчить, що предмет позову у цій справі є виконання відповідачем умов договору поставки, який був укладений між сторонами 10 липня 2014 року. А відтак у ході судового розгляду справи підлягали дослідженню докази та встановлення фактичних обставини, а саме виконання відповідачем умов договору поставки.
Судовими рішеннями встановлено, що зобов'язання ФОП ОСОБА_3 за цим договором виконано у повному обсязі, а ОСОБА_4 сплативши передоплату у сумі 11 000 доларів США, що відповідно до комерційного курсу на 10 липня 2014 року складало 132 000 грн., в той же час, свої зобов'язання по сплаті решти суми за придбане обладнання 6000 доларів США, що в еквіваленті становить 72 000 грн., не виконав.
Зважаючи на те, що судовим рішенням досліджені та встановлені обставини здійснення ОСОБА_4 передоплати за поставку йому широкоформатного принтера Epson SC-S30610, який є предметом договору поставки, укладеного між сторонами 10 липня 2014 року, такі обставини знайшли відображення у мотивувальній частині судового рішення, то ці обставини є преюдиційними у цій справі та не підлягають доказуванню в силу вимог ст.82 ЦПК України.
Більш того, учасниками справи № 476/311/15цбули позивач - ФОП ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову ФОП ОСОБА_3 у задоволені позову.
За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності у ОСОБА_4 заборгованості за договором поставки від 10 липня 2014 року у розмірі 11 000 доларів США перед ФОП ОСОБА_3 , оскільки дані доводи були предметом розгляду у межах справи № 476/311/15ц, та було встановлено відсутність відповідної заборгованості.
Згідно розписки про отримання грошових коштів від 10 червня 2014 року, наявної в матеріалах справи, ОСОБА_3 прийнято від ОСОБА_5 11 000 доларів США, які внесені як передоплата за принтер Mutoh 1638 загальною вартістю 18500 доларів США (т.1 а. с.13).
Зважаючи на те, що рішенням апеляційного суду Київської області від апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року (справа №367/5013/16ц)встановлено, що правовідносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 й ОСОБА_4 виникли на підставі окремих договорів поставки, то аргументи апеляційної скарги про те, що на час подання позову у справі 476/311/15ц, позивачпомилково вважав, що грошові кошти йому передав відповідач через ОСОБА_5 відповідно до розписки від 10 червня 2014 року, а тому він не ставив під сумнів проведення переплати, не заслуговують на увагу.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача зазначав, що спочатку між позивачем та відповідачем була усна домовленість на поставку та придбання останнім принтеру Mutoh 1638 загальною вартістю 18500 доларів США. Проте, згодом з'ясувалося неможливість доставки такого обладнання, після чого вони уклали договір 10 липня 2014 року на поставку принтеру Epson SC-S30610. Такі твердження суд розцінює критично, оскільки таке не доводить факту вчинення договору за вказаних вище умовах, а у договорі поставки обладнання від 10 липня 2014 року, укладеного між сторонами, відсутні будь-які посилання на існування попередніх домовленостей та зарахування їх при виконанні цього договору.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,380,381 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу представника позивача фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - Тіньковського Олександра Геннадійовича залишити без задоволення, рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 07 липня 2020 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2020 року.