01.10.20
22-ц/812/1421/20
Справа №490/3241/20 Головуючий суду першої інстанції - Чулуп О.С.
Провадження №22-ц/812/1421/20 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О.В.
30 вересня 2020 року м.Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О.В.,
суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,
за участі:
представника позивача - Бєлової Р.В.,
представника особи, яка подала апеляційну скаргу - Сабанова В.М.,
представника органу опіки та піклування - Батовської Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2020 року, постановлену за заявою ОСОБА_3 про забезпечення її позову до ОСОБА_4 , Державного підприємства «Сетам», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори Миколаївської області Ткаченко Юлія Геннадіївна, публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», Виконком Миколаївської міської ради про визнання недійсними електронних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про право власності,
У червні 2020 року ОСОБА_3 подала до суду позов до ОСОБА_4 та Державного підприємства «Сетам» про визнання недійсними: 1) електронних торгів, проведених ДП «Сетам» 20 січня 2020 року щодо відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 , які оформлені протоколом №461514 від 20 січня 2020 року та затверджені актом про реалізацію предмета іпотеки; 2) акту про реалізацію предмета іпотеки; 3) свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_4 №3-106, виданого 27 лютого 2020 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Миколаївської області Ткаченко Ю.Г.
Того ж дня, ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення її позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій, пов'язаних із подальшою реєстрацією та перереєстрацією права власності на дане нерухоме майно.
Обґрунтовуючи свою заяву, позивач вказувала, що вона не згодна з проведеними електронними торгами по реалізації вказаного житлового будинку, оскільки їй невідома причина звернення стягнення на майно.
11 травня 2020 року ОСОБА_4 , яка придбала будинок на торгах, розмістила в мережі інтернет оголошення про реалізацію цього житлового будинку, що є підставою для забезпечення позову, враховуючи заявлені позовні вимоги.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2020 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір, є докази намагання реалізувати спірне майно, а тому невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу суду скасувати.
Апелянт вказував, що вказана ухвала порушує його права, оскільки з 30 травня 2020 року він є власником будинку на підставі договору дарування. ОСОБА_1 зазначав, що обраний судом першої інстанції спосіб забезпечення позову може призвести до необґрунтованого обмеження його прав на володіння та користування майном та незабезпечення балансу інтересів та рівності сторін у цивільному судочинстві. Спірний будинок з 06 квітня 2006 року не належить на праві власності ОСОБА_3 , оскільки його власником на підставі договору дарування була ОСОБА_5 . Якщо судом у майбутньому буде прийнято рішення про визнання недійсними електронних торгів, то це не вплине на права позивача, оскільки вона не стане власником житлового будинку.
Позивач через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошувала на тому, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2006 року між ОСОБА_3 - дарувальником та ОСОБА_5 - обдаровуваною було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 .
21 листопада 2007 року ОСОБА_5 передала вказаний будинок у іпотеку АКІБ «Укрсоцбанк» з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_6
ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом про визнання вказаного договору дарування недійсним та визнання за нею права власності.
Проте, у задоволенні її позову рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2012 року відмовлено.
Отже, власником спірного будинку залишилася ОСОБА_5
20 січня 2020 року відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки - житлового будинку по АДРЕСА_1 .
27 лютого 2020 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
30 травня 2020 року власником спірного будинку став ОСОБА_1 на підставі договору дарування.
На підтвердження можливості реалізації житлового будинку позивачем надано суду скріншот оголошення з мережі Інтернет за травень 2020 року. Зміст оголошення, на якому розташоване зображення будинку, не дає підстав вважати, що мова йде саме про спірний будинок, бо у змісті відсутня його ідентифікація. Позивач доказів на підтвердження, що мова йде саме про вказаний будинок, не надав.
Відповідно до ст.ст.149, 150 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Серед іншого, позов може бути забезпечено шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що зважаючи на обставини справи, позовні вимоги та надані докази, суд першої інстанції дійшов помилков ого висновку про необхідність забезпечення позовної заяви.
Позивачем на час розгляду її заяви про забезпечення позову не було надано суду доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості у майбутньому ефективно захистити її порушені права, а також факту намагання нового власника реалізувати саме спірне майно, оскільки надані докази не дають підстав стверджувати, що у оголошенні про продаж майна йде мова саме про спірний житловий будинок.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №490/3925/19.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення її позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2020 року скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення її позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О.В. Локтіонова
Судді С.Ю. Колосовський
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2020 року.