29 вересня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2020 року, якою
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Таборівка Вознесенського району Миколаївської області, українця, громадянина України, раніше судимого,
- відмовлено в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_6
засуджений ОСОБА_5 ( в режимі відеоконференції з
ДУ «Снігурівська ВК №5),
захисник ОСОБА_7
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Засуджений ОСОБА_5 просить ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2020 року скасувати та постановити нову, якою його клопотання про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання, задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції. В задоволені клопотання засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі - відмовлено.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Засуджений не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, вважає її необґрунтованою.
Апелянт вказує, що приймає участь в програмі диференційованого виховного впливу, приймає участь у благоустрої установи, виконує доручення покладені на нього адміністрацією установи.
Вказує, що має 3 заохочення, а стягнення які до нього застосовувались погашені у встановленому законом порядку.
Зазначає, що відбув більше ніж частини строку призначеного покарання та своєю поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, за такого, заслуговує на застосування відносно нього положень ст. 81 КК України.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
23 червня 2020 року до суду надійшло клопотання засудженого ОСОБА_5 , в якому він просив звільнити його від відбування покарання умовно-достроково за наявності пільги.
ОСОБА_5 засуджений вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 вересня 2015 року, за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 78 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі. Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань за вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2015 року та вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 вересня 2015 року, засудженому остаточно призначено покарання у вигляді 5 років 11 місяців позбавлення волі. Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2018 року, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26.11.2015 року), засудженому зараховано у строк відбування покарання час попереднього ув'язнення з 30 липня 2015 року по 30 жовтня 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відмовляючи в задоволенні клопотання суд прийшов до висновку, що засуджений ОСОБА_5 потребує подальшого виховного впливу в умовах ізоляції від суспільства, оскільки своєю поведінкою і ставленням до праці не довів свого виправлення, крім того ОСОБА_5 раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких злочинів, які продовжував вчиняти в період непогашеної судимості, що свідчить про його стійку антисоціальну спрямованість.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідача про зміст оскаржуваної ухвали, доводи, викладені в апеляційній скарзі, засудженого та його захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який просив залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали судового провадження та особової справи засудженого, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до осіб, що відбувають покарання, зокрема, і у виді позбавлення волі, може бути застосоване , якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до положень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого, при цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно до вимог ст. 6 КВК України, виправлення засудженого це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Системний аналіз Кримінального та Кримінально-виконавчого законодавства України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким», свідчить про те, що висновок про можливість застосування умовно-дострокового звільнення засудженого повинен ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь час відбуття покарання, в тому числі й даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому. При цьому основним, вирішальним є не факт відбуття певної частини покарання, а виправлення засудженого. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є заохочувальною нормою кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, оскільки має на меті стимулювання засуджених до чіткого виконання правил внутрішнього розпорядку, дотримання вимог режиму відбування покарання, прагнення до продуктивної праці, відшкодування матеріальних збитків, нанесених злочином, каяття у скоєному злочині. Доцільність умовно-дострокового звільнення визначається тим, що засуджений за певний час перебування у місцях позбавлення або обмеження волі виправився, змінив поведінку, з огляду на що відсутня необхідність повного відбування призначеного судом строку покарання. Отже, виправлення засудженого передбачає такі зміни у його поведінці та особистості, які дають підстави вважати, що він у разі застосування цієї пільги спроможний свідомо дотримуватись соціальних норм життя та не має установок на повернення до злочинної діяльності. Оцінка ступеню виправлення повинна ґрунтуватися не лише на юридичних критеріях, але й враховувати весь комплекс педагогічних га психологічних аспектів оцінки особистості, які мають підстави вважати, що у засудженого сформувалась соціально визначена самоврегульована поведінка. Сумлінна поведінка засудженого передбачає не тільки наявність у останнього заохочень, застосованих у порядку, визначеними статтями 67, 130 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі КВК України), але й те, що засуджений подає позитивний приклад для поведінки інших засуджених. При цьому, під сумлінною поведінкою слід розуміти зразкове додержання засудженим вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях, безперечне виконання законних вказівок та розпоряджень адміністрації установи виконання покарань, корисну ініціативу, соціальну активність, участь у вирішенні питань організації навчання, відпочинку, побуту, вплив на виправлення інших засуджених, розвиток корисних соціальних зв'язків, відсутність порушень дисципліни. Сумлінне ставлення до праці це чесне та повне виконання засудженим своїх трудових обов'язків відповідно до статей 59, 60, 118 КВК України, покращення кількісних та якісних показників роботи, підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе дотримання правил техніки безпеки тощо. Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, участь у вирішенні питань організації праці, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та надання матеріальної допомоги сім'ї або виплати аліментів.
Висновок про виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передує розгляду питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від покарання.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відповідності з вимогами ст. 81 КК України та статей 537, 539 КПК України.
Так, ОСОБА_5 засуджений вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 вересня 2015 року, за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 78 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі. Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань за вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2015 року та вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 вересня 2015 року, засудженому остаточно призначено покарання у вигляді 5 років 11 місяців позбавлення волі. Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2018 року, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26.11.2015 року), засудженому зараховано у строк відбування покарання час попереднього ув'язнення з 30 липня 2015 року по 30 жовтня 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Початок строку: 30 липня 2015 року, кінець строку: 30 березня 2021 року.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що засуджений ОСОБА_5 потребує подальшого виховного впливу в умовах ізоляції від суспільства, оскільки своєю поведінкою і ставленням до праці не довів свого виправлення, крім того ОСОБА_5 раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких злочинів, які продовжував вчиняти в період непогашеної судимості, що свідчить про його стійку антисоціальну спрямованість.
Як слідує із характеристики на засудженого ОСОБА_5 від 15 липня 2020 року (а.с.п. 13,14), характеризується посередньо, на виробництві установи не працевлаштований за станом здоров'я, намагається дотримувати норм, які визначають порядок, умови відбування покарання та розпорядок дня установи. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, намагається дотримуватися правомірних відносин та ввічливого ставлення з персоналом установи, спальне місце та при ліжкову тумбочку намагається утримувати в чистоті та порядку, має охайний зовнішній вигляд, намагається дбайливо ставитись до майна установи і предметів, якими користується.
Згідно матеріалів судового провадження, 20 липня 2017 року засудженому ОСОБА_5 було відмовлено в застосуванні зміни умов тримання відповідно до ст. 100, 101 КВК України. 24 липня 2017 року відмовлено в застосуванні відносно останнього положень ст. 82 КК України, а також 11 квітня 2019 року розглядалося питання про застосування умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання та було відмовлено як такому, що не довів свого виправлення.
Як слідує з довідки про заохочення та стягнення на засудженого ОСОБА_5 від 15 липня 2020 року (а.с.п. 15), він має 2 заохочення в 2019 та 2020 роках, а також 6 стягнень, які погашені в установленому законом порядку.
Посилання засудженого на погашення стягнень, як безумовну підставу для задоволення клопотання, є такими, що не заслуговують на увагу.
Доводи апелянта, щодо його участі в програмі диференційованого виховного впливу та участі у благоустрої установи, а також на те, що він виконує доручення покладені на нього адміністрацією установи, як на підставу для його умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, є неприйнятними, оскільки процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним. А його посередня характеристика за місцем відбування покарання, наявність в минулому стягнень свідчать про те, що засуджений не став на шлях виправлення.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що засуджений ОСОБА_5 своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення, що виключає можливість його умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах особової справи засудженого, даних щодо його особи та поведінки під час відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства, також рішення суду постановлене з урахуванням вимог кримінального матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його скасування немає.
Окрім того, апелянт не навів жодної достатньо переконливої підстави для скасування ухвали суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, оскільки дані про особу засудженого не доводять того, що він сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2020 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: