01.10.20
22-ц/812/1594/20
Провадження № 22-ц/812/1594/20
іменем України
29 вересня 2020 року м. Миколаїв
справа № 489/3491/20
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Шаманської Н.О., Коломієць В.В.,
за участю секретаря судового засідання Лівшенко О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ»
на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлену 03 серпня 2020 року під головуванням судді Кирильчука О.І. в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складено того ж дня,
за заявою
ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась через свого представника до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , та належить її на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2535.
Заяву мотивувала тим, що в найближчий час має намір звернутися до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» (далі- ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ») про визнання недійсним іпотечного договору та скасування запису про іпотеку.
Заявник зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . В квітні 2020 року її стало відомо про наявність конфлікту між ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» та ТОВ «КАПІТОЛІЙ», щодо погашення заборгованості за кредитним договором на відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії №22/КВ-07 від 29 жовтня 2007 року, а саме на адреси власників квартир в будинку АДРЕСА_2 надійшли повідомлення-вимоги від ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» до ТОВ «КАПІТОЛІЙ» в яких міститься вимога до останнього погасити заборгованість за кредитним договором на відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії №22/КВ-07 від 29 жовтня 2007 року, в порядку статей 35,37,38 Закону України «Про іпотеку», якими ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» вимагає від ТОВ «КАПІТОЛІЙ» у не менш ніж тридцятиденний строк усунути порушення шляхом виконання порушеного зобов'язання, а саме шляхом погашення заборгованості за зазначеним кредитним договором в загальній сумі 114 125 626 грн. 19 коп. Також зазначає, що у разі невиконання ТОВ «КАПІТОЛІЙ» вимог, несплати суми заборгованості за вищевказаним кредитним договором, ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» буде змушене скористатись своїм правом іпотекодержателя та звернути стягнення на предмет іпотеки, до складу якого крім інших, входить і квартира АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить заявнику.
Посилаючись на те, що ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» заявляються майнові вимоги на нерухому власність, що належить їй на праві приватної власності та на момент придбання якої в державних реєстрах була відсутня інформація щодо наявності обтяжень на відповідне майно, ОСОБА_1 квартиру в іпотеку не передавала та згоди на її передачу в іпотеку не надавала, ніякого відношення до боргових зобов'язань ТОВ «КАПІТОЛІЙ» немає, з ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» в договірних відносинах не перебуває та не перебувала, а тому вимога ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» щодо звернення стягнення на нерухоме майно є протизаконною та такою що порушує її права, просила вжити заходів забезпечення позову.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 серпня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1140703048101, державним реєстраторам заборонено вчиняти реєстраційні дії щодо вказаної квартири.
Ухвала суду мотивована тим, що між сторонами дійсно виник спір та з урахуванням пред'явлення позовних вимог про визнання недійсним іпотечного договору від 29 жовтня 2007 року та скасування запису про іпотеку, існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки квартира може бути реалізована до ухвалення рішення по справі, тому заявлений вид забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами.
В апеляційній скарзі ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просило ухвалу суду скасувати, постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд вирішуючи питання про забезпечення позову, не взяв до уваги інтереси відповідача, які можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів забезпечення позову, та в порушення приписів частини 8 статті 153 ЦПК України не вирішив питання щодо зустрічного забезпечення.
Крім того, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали обмежився лише одним абзацом, в якому зазначив, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню та не вказує при цьому жодної підстави, чому суд дійшов такого висновку та не зазначає, в чому полягає розумність, обґрунтованість та адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову. Отже, за думкою скаржника, в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції взагалі не вказано підстав та висновків суду, чому суд прийняв рішення про задоволення заяви про забезпечення позову заявника та жодним чином не дослідив необхідність забезпечення позову, не встановив підстав, які унеможливлять виконання рішення суду у випадку не вжиття заходів забезпечення позову.
Суд в оскаржуваній ухвалі не навів доводів заявника (позивача) щодо необхідності застосування декількох заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту та заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаної квартири, послався на норми процесуального права, які передбачають забезпечення позову, однак, не перевірив та не навів в оскаржуваній ухвалі мотивів щодо співмірності із заявленими вимогами та необхідності застосування вказаних заходів забезпечення позову.
На вказану апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що доводи апелянта не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать положенням чинного законодавства, оскільки апелянт не зазначає, які саме його інтереси можуть бути порушені оскаржуваною ухвалою.
Задоволені судом першої інстанції заходи забезпечення позову є співмірними та прийняті з урахуванням інтересів всіх сторін спору. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру не позбавляє ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» можливості, як кредитора, вимагати виконання кредитних зобов'язань, але не може звернути стягнення на предмет іпотеки до вирішення спору.
Також у відзиві представник заявника зазначає, що судом першої інстанції достатньо мотивовано та обґрунтовано винесено оскаржувану ухвалу, адже дії апелянта дійсно направлені на заволодіння майном заявника, яке вона в іпотеку не передавала. Оскаржена апелянтом ухвала суду про забезпечення позову в черговий раз підтверджує, що апелянт намагається скасувати арешт на майно для можливості вчинення дій спрямованих на заволодіння майном позивача до завершення розгляду по даній справі.
В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились. Вони повідомлені про час і місце судового розгляду, що підтверджується рекомендованими поштовими відправленнями. За такого, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання, тощо.
Частина 8 статті 153 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову.
Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зобов'язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 зазначеної Постанови № 9).
Виходячи з вказаних норм, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення позивача, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Із матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н.В. за реєстраційним № 2535 (а.с. 28-29).
Обґрунтовуючи наявність спору між сторонами ОСОБА_1 зазначала, що про наявність конфлікту між ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» та ТОВ «КАПІТОЛІЙ», вона дізналась з повідомлення-вимоги № 30/03-20 від 30 березня 2020 року ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ», яке було направлено на ім'я власників квартир з вимогою про усунення порушення шляхом виконання порушеного грошового зобов'язання, а саме шляхом погашення заборгованості за кредитним договором на відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії № 22/КВ-07 від 29 жовтня 2007 року. У зазначеному повідомленні-вимозі наявна інформація стосувалась багатьох квартир будинку АДРЕСА_2 , в тому числі і квартири заявника, що є предметом спору.
Зазначена вимога містить посилання на наявність у ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» повноважень щодо звернення стягнення на майно у вигляді квартир у будинку АДРЕСА_2 , у зв'язку з відступленням права вимоги до ТОВ «КАПІТОЛІЙ» за кредитним договором № 22/КВ-07 від 29 жовтня 2007 року, в тому числі за іпотечним договором від 29 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. зареєстрованим за реєстровим № 2893 (а.с.17-23).
В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 28 липня 2020 року щодо квартири АДРЕСА_1 є відомості про державну реєстрацію іпотеки від 29 жовтня 2007 року, підставами виникнення якої є: Договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору, серія та номер: 4006 виданий 13 грудня 2012 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є.; Договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 29 жовтня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 2893, серія та номер 3094, виданий 10 квітня 2014 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є.; Договір № 2096/К/1 про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, серія та номер 945 виданий 06 грудня 2019 року ПН КМНО Юдін М.А.; Договір № 07/17/03/2020/1 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором та договорами забезпечення, серія та номер 204, виданий 17 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.; Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» серія та номер 771, виданий 11 вересня 2015 року Миколаївська міська рада. Іпотекодавець - ТОВ «КАПІТОЛІЙ»; Іпотекодержатель - ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» (а.с.14,15).
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену у заяві про забезпечення позову квартиру, заявник зазначав, що зазначені вище дії відповідача підтверджують факт існування ризику того, що до моменту ухвалення рішення у даній справі ним можуть вчинятися дії спрямовані на унеможливлення його виконання.
Зокрема, ОСОБА_1 посилалась на те, що ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» може до ухвалення рішення по справі звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку». В зв'язку з цим вона має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним іпотечного договору та скасування запису про іпотеку, тому до винесення судового рішення слід заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної квартири.
Аналіз обставин, викладених в заяві ОСОБА_1 про забезпечення позову, свідчить про те, що фактично майбутній спір між ОСОБА_1 і ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» стосується спірної квартири, оскільки вона є предметом іпотечного договору, який має намір оспорити заявник.
Як видно зі змісту апеляційної скарги, ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» визнає факт направлення власникам квартир повідомлення-вимоги про усунення порушень шляхом виконання порушеного зобов'язання.
Отже, між сторонами дійсно існує спір, зокрема, щодо законності накладення обтяження на належну позивачці на праві власності квартиру, що позбавляє її права вільно користуватися та розпоряджатися належним їй нерухомим майном.
Слід також зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 вказувала, що ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» має можливість розпорядитися належною їй квартирою в позасудовому порядку, наміри про що підтверджуються змістом повідомлення-вимоги про усунення порушення шляхом виконання порушеного зобов'язання, а саме шляхом погашення заборгованості за кредитним договором, в якому, зокрема, зазначено, що у разі невиконання ТОВ «КАПІТОЛІЙ» цієї вимоги, ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» буде змушене скористатись своїм правом іпотекодержателя звернути стягнення на 64 квартири, в тому числі квартиру заявниці, шляхом, визначеним іпотекодержателем на підставі положень статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 7.1, 7.6 іпотечного договору, що передбачає в тому числі і процедуру передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а у такому випадку виконання судового рішення буде неможливим і порушені права та інтереси заявниці не зможуть бути ефективно захищені та поновлені, тому вона просила забезпечити позов шляхом заборони державним реєстраторам та органам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної квартири.
Згідно змісту зазначеного повідомлення-вимоги, надісланої власникам квартир, ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» посилається на пункт 7.2 іпотечного договору, за яким звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а також продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, у встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» порядку.
Також в цих повідомленнях зазначено, що відповідно до пункту 7.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 7.2 цього договору.
Пунктом 7.4 іпотечного договору визначено, що сторони домовилися про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Проаналізувавши всі зазначені вище обставини у справі, зокрема, підстави заяви про забезпечення позову, які свідчать про наміри заявниці звернутись з вимогами про визнання недійсним вказаного договору іпотеки, положення пунктів 7.2, 7.3, 7.4 іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку», наслідком виконання яких може бути перехід права власності на належну заявниці квартиру до відповідача ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» без волевиявлення заявниці, що в своїй сукупності свідчить про існування реального спору між сторонами щодо нерухомого майна, що є предметом іпотечного договору, та реальної загрози втрати заявницею права власності на квартиру до вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а також про те, що заява про забезпечення позову з урахуванням зазначених вище ризиків підлягає задоволенню шляхом накладення арешту на вищезазначену спірну квартиру та заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вищевказаної квартири.
При цьому колегія суддів враховує, що згідно частини 2 статті 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Приймаючи остаточне судове рішення у справі, колегія суддів враховує також те, що положення статті 149 діючого ЦПК України на відміну від положень статті 151 ЦПК України в попередній редакції передбачають, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити не тільки виконання рішення суду, але й ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Матеріали справи свідчать, що застосований судом першої інстанції спосіб забезпечення позову відповідає також вимогам співмірності, а невжиття заходів забезпечення позову, може ускладнити виконання у подальшому рішення суду у разі задоволення позову, а також ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявниці, за захистом яких вона звернеться до суду.
Крім того, слід зазначити, що закон не містить застережень щодо неможливості застосування такого способу забезпечення позову, як арешт майна, до позовів не майнового характеру. Тобто, такий спосіб забезпечення з урахуванням конкретних обставин по справі може застосовуватися для забезпечення позовів як майнового, так і не майнового характеру у випадках, якщо потрібно обмежити право особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються нерухомого майна, з приводу якого заявлено позов.
В даному випадку із змісту заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову вбачається, що вона фактично просила застосувати такий спосіб забезпечення позову, який буде перешкоджати іншим особам, зокрема, вчиняти дії щодо предмета спору або передавати майно ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» чи виконувати щодо нього інші зобов'язання, що з урахуванням конкретних обставин справи можливо найбільш ефективно досягти шляхом накладення арешту на спірну квартиру, тому суд правомірно задовольняючи заяву про забезпечення позову не тільки заборонив державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної квартири, а й наклав арешт на вищезазначену спірну квартиру.
Посилаючись на неврахування судом інтересів ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» які можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів забезпечення позову, апелянт не зазначає, які саме його інтереси порушуються вжитими судом засобами забезпечення позову, враховуючи, що арешт накладено на квартиру, яка належить заявниці з метою її збереження до закінчення розгляду справи по суті заявлених вимог. Не посилається скаржник також на те, що вжиті судом заходи забезпечення позову перешкоджають господарській діяльності ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ».
Посилання апеляційної скарги на ненадання заявником доказів наявності у ТОВ «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» на даний час намірів застосовувати положення пунктів 7.2, 7.3, 7.4 іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у такому випадку відсутні підстави для заперечення проти забезпечення позову.
Не є підставою для скасування ухвали суду також доводи апеляційної скарги щодо невжиття судом заходів зустрічного позову.
Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів. Так, згідно з частиною 1 статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
У принципі 7 доповіді Асоціації міжнародного права «Про забезпечувальні і запобіжні заходи в міжнародному цивільному процесі» (ILA,1996) зазначається, що суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті застосування забезпечувальних заходів.
Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично це є збереженням існуючого стану status-quo між сторонами до ухвалення кінцевого рішення суду.
Вимагати зустрічне забезпечення від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, за загальним правилом згідно частини 1 статті 154 ЦПК України є правом суду.
Застосовування зустрічного забезпечення є обов'язковим тільки, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові ( ч.3 ст. 154 ЦПК України).
Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом( ч.4 ст. 154 ЦПК України).
При цьому згідно частини 6 статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, у суду не було підстав для застосування частини 3 статті 154 ЦПК України. Клопотання про зустрічне забезпечення на час винесення судом ухвали про забезпечення позову до суду не надходило.
Таке клопотання може бути подане та вирішене судом і після застосування судом заходів забезпечення позову.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення в даному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.
Посилання апеляційної скарги на недостатнє обґрунтування оскаржуваної ухвали, не може бути підставою для скасування ухвали суду в розумінні абзацу 2 частини 2 статті 376 ЦПК України, оскільки це не призвело до прийняття неправильного судового рішення.
При цьому колегія вважає, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року по справі № 752/6255/18, на яку посилається апелянт, оскільки у справі, яка переглядалась Верховним Судом, порівняно з даною справою, наявні різні фактичні обставини.
Зокрема, по справі № 752/6255/18 вирішувалось питання про забезпечення позову про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження спірним приміщенням.
У даній же справі клопотання про накладення арешту на спірну квартиру пред'явлено до подачі позову, предметом якого, як зазначила заявниця в своєму клопотанні, мало бути визнання недійсним іпотечного договору, який містить застереження щодо можливості іпотекодержателя - відповідача по справі, звернути стягнення на спірну квартиру в позасудовому порядку.
Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому ухвала підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРУМ КАПІТАЛ» залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
Судді В.В. Коломієць Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2020 року.