Справа № 523/7295/20
Провадження №2/523/2947/20
"01" жовтня 2020 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Аліної С.С.,
за участю секретаря - Вовкович І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, про поділ спільного майна подружжя та про стягнення грошової компенсації,
До Суворовського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в якій просила:
1.Визнати договір дарування 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , укладений 16.05.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 5832, удаваним правочином, який вчинено для приховання договору купівлі-продажу 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
2.Визнати, що 16.05.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , замість договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №5832, укладено договір купівлі-продажу часток домоволодіння, за умовами якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив нерухоме майно 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 .
3.Нерухоме 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
4.Поділити спільне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним чином:-
-визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на 11/200 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з чотирьох житлових будинків, зазначених на схематичному плані літ. «А», «А1», Б,Б1», «В» житловою площею 185,9 кв.м. та господарських будівель та споруд зазначених літерами: М, Ы - вбиральні, Ъ,Е,Л,К,И - літні кухні, Р, Д, Г, - сараї, Ч, Ш, Щ - сараї, І- мостіння, № 1-7 огорожа, розташованих на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні дарувальника;
-визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на 11/200 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з чотирьох житлових будинків, зазначених на схематичному плані літ. «А», «А1», Б,Б1», «В» житловою площею 185,9 кв.м. та господарських будівель та споруд зазначених літерами: М, Ы - вбиральні, Ъ,Е,Л,К,И - літні кухні, Р, Д, Г, - сараї, Ч, Ш, Щ - сараї, І - мостіння, № 1-7 огорожа, розташованих на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні дарувальника;
5.Визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право особистої власності на Автомобіль марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 ;
6.Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 грошову компенсацію за Ѕ автомобіля марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 у розмірі 55273,00 грн.
7.Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 3568,53 грн.
Свій позов позивачка ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона 23 серпня 2016 року уклала із відповідачем ОСОБА_2 шлюб, який був зареєстрований у Приморському районному у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що було складено актовий запис № 1436.
З квітня 2020 року сторони припинили сімейні стосунки, у зв'язку з чим позивачка звернулася до Березанського районного суду Миколаївської області із позовною заявою про розірвання шлюбу.
ОСОБА_1 вказує, що за час шлюбу ними у спільну сумісну власність було набуто : 1) 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 ; 2) автомобіль марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску.
Право власності на частку у вказаному домоволодінні зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується Договором дарування частки домоволодіння 16.05.2017 року, посвідченого Назарчук Н.М., державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 5832.
Право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за позивачкою ОСОБА_1 . Однак автомобіль перебуває у користуванні та розпорядженні відповідача ОСОБА_2 . Згідно висновку оцінювача від 08.05.2020 року, ринкова вартість вказаного автомобілю становить 110 546,00 грн.
Позивачка ОСОБА_1 вважає, що договір дарування частки домоволодіння 16.05.2017 року, посвідченого Назарчук Н.М., державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 5832. є удаваним правочином.
Згідно пункту 1 договору вказаного дарування частки домоволодіння ОСОБА_3 , в подальшому «Дарувальник», з однієї сторони та ОСОБА_2 в подальшому «Обдарований», з другої сторони, уклали договір за яким ОСОБА_3 передала у власність безоплатно 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з чотирьох житлових будинків, зазначених на схематичному плані літ. «А», «А1», Б,Б1», «В» житловою площею 185,9 кв.м. та господарських будівель та споруд зазначених літерами: М, Ы - вбиральні, Ъ,Е,Л,К,И - літні кухні, Р, Д, Г, - сараї, Ч, Ш, Щ - сараї, І- мостіння, № 1-7 огорожа, розташованих на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні дарувальника.
Відчужувані 11/100 часток складають: у житловому будинку під. Літ. «А1»: 6-1 - коридор 7,3 кв.м., 6-1а-санвузол 3,7 кв.м., 6-2-житлова кімната 20,1 кв.м., загальною площею 31,1 кв.м.; 2/25 часток літ.. «М» - вбиральні.
Згідно пункту 3 договору дарування - дар оцінено у 98680,56 грн.
Згідно пункту 10 договору дарування дарувальник та обдарований засвідчили, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує інший правочин, а також засвідчили, що зміст цього договору та правові наслідки нотаріусом роз'яснено.
Разом з тим, вказаний правочин є удаваним та приховує інший правочин купівлі-продажу частки домоволодіння з урахуванням наступних обставин.
Як зазначає позивачка ОСОБА_1 , вони, як молода сім'я не мали власного достатнього заробітку, щоб придбати своє житло та тривалий час мешкали в орендованому житлі.
Батьки позивачки ОСОБА_1 передали позивачці грошові кошти у розмірі 15000 доларів США, які подружжя витратили на придбання вказаного нерухомого майна.
Також позивачка ОСОБА_1 вказує, що на час укладення спірного договору дарування вона була зареєстрована у своїх батьків за адресою АДРЕСА_2 . Вказане місто відноситься до непідконтрольних Україні населених пунктів зони АТО. У зв'язку із вказаними обставинами вона не могла вчасно переоформити всі свої документи, пов'язані із зміною післяшлюбного прізвища. Так, лише після реєстрації адреси свого останнього місця мешкання вона змогла оформити та отримати картку платника податків із післяшлюбним прізвищем « ОСОБА_4 » лише 20.09.2019 року. Станом на день укладення спірного договору дарування, у неї була картка платника податків із дошлюбним прізвищем « ОСОБА_5 ».
Одночасно із укладенням оспорюваного договору дарування, відповідач ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 гроші у розмірі 15000 доларів США, про що остання склала власноруч письмову розписку. Таким чином, дана розписка свідчить, що договір не є безоплатним.
Також позивачка вказує, що ОСОБА_3 є сторонньою людиною для відповідача і до укладення договору сторони між собою ніяких стосунків не підтримували. Тому очевидним є факт, неможливості здійснення з боку ОСОБА_3 дій щодо безоплатного відчуження єдиного житла на користь сторонньої людини без отримання за це достатньої оплати.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином. Від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
У судове засідання з'явився відповідач ОСОБА_2 , позовні вимоги визнав.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд вважає про те, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено про те, що 23.08.2016 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, який зареєстровано в Приморському районному у м. Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1436 (а.с.11). Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
За час шлюбу подружжям у спільну сумісну власність було набуто:
-11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 ;
-автомобіль марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску.
16.05.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування частки домоволодіння, який було посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н.М., зареєстровано в реєстрі за № 5832 (а.с.22-23).
Згідно вищевказаного Договору дарування ОСОБА_3 передає у власність безоплатно, а ОСОБА_2 приймає у власність безоплатно 11/100 (одинадцять сотих) часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з чотирьох житлових будинків, зазначених на схематичному плані літ.літ. «А», «А1», «Б,Б1», «В», житловою площею - 185,9 кв.м, та господарських будівель і споруд зазначених літерами: М,ЬІ-вбиральні. Ь,Е,Л,К,И- літні кухні,РД,Г-сараї. Ч,Ш,Щ-сараї, І-мостіння, №1-7-огорожа, розташованих на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні дарувальника.
Відчужувані 11/100 (одинадцять сотих) часток складають: у житловому будинку під літ. «А1»: 6-1 - коридор 7,3 кв.м, 6-1 а - санвузол 3,7 кв.м, 6-2 - житлова кімната 20,1 кв.м, житловою площею 20,1 кв.м, загальною площею 31,1 кв.м; 2/25 часток літ. «М» - вбиральні.
Дар сторонами оцінено - 98 680 /дев'яносто вісім тисяч шістсот вісімдесят/ гривень 56 копійок.
Крім того, право власності відповідача ОСОБА_2 на 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 87180369 від 16.05.2017р. (а.с.24-25).
Судом встановлено про те, що відповідач ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 гроші у розмірі 15000 доларів США, про що остання склала власноруч письмову розписку. Таким чином, дана розписка свідчить, що договір не є безоплатним.
Таким чином, сукупність досліджених доказів вказує про те, що 16.05.2017 року між ОСОБА_3 - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, був укладений відплатний правочин.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч.ч.1,2,3,4,5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Водночас, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як роз'яснено в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
В силу ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Враховуючи викладене, суд погоджується із обґрунтованістю визнання укладеного 16.05.2017 року між ОСОБА_3 - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, договору дарування 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 - удаваним та визнання його договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.4 ст. 65 СК України до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Отже виходячи з висновку про удаваність оформленого договору дарування та відплатністю відповідного правочину, суд приходить до висновку, що 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Разом з тим, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Й водночас, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 ч.1 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз'яснено в п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. При цьому, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим вимогу про поділ спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності на 11/200 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 ;
Крім того, судом встановлено про те, що в період шлюбу сторони придбали автомобіль MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, право власності на вищевказаний транспортний засіб зареєстровано за позивачкою ОСОБА_1 .
Частиною 1 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Обґрунтовуючи розмір грошової компенсації позивачка ОСОБА_1 надала суду звіт про оцінку транспортного засобу, який було виконано ТОВ «Оцінкова фірма «Абакус», відповідно до якого ринкова вартість автомобіля марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, становить 110 546,00 грн. (а.с.16-20).
Суд вважає, при таких обставинах, підлягає визнанню за відповідачем ОСОБА_2 , право особистої власності на Автомобіль марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 ; та стягненню з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за Ѕ автомобіля марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 у розмірі 55273,00 грн.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин по справі, роз'яснює їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним, про поділ спільного майна подружжя та про стягнення грошової компенсації підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43-44, 49, 76 - 1, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.11, 15, 16, 203, 207, 215, 216, 319, 321, 325, 328, 334, 361, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст. 57-59, 60-63, 69, 70, 71, 74 Сімейного кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним, про поділ спільного майна подружжя та про стягнення грошової компенсації - задовольнити.
Визнати договір дарування частки домоволодіння укладений 16.05.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 5832 удаваним правочином.
Визнати, що 16.05.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , замість договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №5832, укладено договір купівлі-продажу часток домоволодіння, за умовами якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив нерухоме майно 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 .
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: 11/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 .
Поділити спільне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним чином:
-визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на 11/200 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з чотирьох житлових будинків, зазначених на схематичному плані літ. «А», «А1», Б,Б1», «В» житловою площею 185,9 кв.м. та господарських будівель та споруд зазначених літерами: М, Ы - вбиральні, Ъ,Е,Л,К,И - літні кухні, Р, Д, Г, - сараї, Ч, Ш, Щ - сараї, І- мостіння, № 1-7 огорожа, розташованих на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні дарувальника;
-визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на 11/200 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з чотирьох житлових будинків, зазначених на схематичному плані літ. «А», «А1», Б,Б1», «В» житловою площею 185,9 кв.м. та господарських будівель та споруд зазначених літерами: М, Ы - вбиральні, Ъ,Е,Л,К,И - літні кухні, Р, Д, Г, - сараї, Ч, Ш, Щ - сараї, І - мостіння, № 1-7 огорожа, розташованих на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні дарувальника;
Визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право особистої власності на Автомобіль марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 ;
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 грошову компенсацію за Ѕ автомобіля марки MERCEDES-BENZ E 250 D, д/н НОМЕР_3 , 1995 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 у розмірі 55273,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 3568,53 грн.
Копію рішення направити сторонам по справі.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 01.10.2020 року.
Суддя: Аліна С.С.