Справа № 522/13722/20
Провадження № 2-з/522/544/20
01 жовтня 2020 року м.Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Кузнецової В.В.
за участю секретаря судового засідання - Довгань Ж.А.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м.Одесі за правилами загального позовного провадження заяву Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 (м.Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (м.Одеса, пл. Думська, 1) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (м.Одеса, вул. Старицького, 6) про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, визнання незаконним свідоцтва, звільнення земельної ділянки, -
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 (м.Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (м.Одеса, пл. Думська, 1) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (м.Одеса, вул. Старицького, 6) про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, визнання незаконним свідоцтва, звільнення земельної ділянки.
Ухвалою суду від 28.08.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
30.09.2020 року Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 звернувся до суду зі заявою про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
В обґрунтування заяви вказує, що державна реєстрація прав власності на машиномісце № НОМЕР_1 та подальше отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності проведені з порушенням вимог діючого законодавства України та мають бути скасовані, а також, що на даний час існує не скасована реєстрація права власності на машиномісце № НОМЕР_1 , яке розташоване на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м.Одеси, відповідач має можливість у будь-який час здійснити його нотаріальне відчуження, що призведе до подальшої реєстрації прав на інших осіб, а також що невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача.
Представник заявника надав суду заяву про розгляд справи згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи в межах заявленої заяви, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України.
Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, відповідно до вимог ст.153 ч.1 ЦПК України.
За змістом ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є заява учасника справи. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п.п. 1,3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та третьої особи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Також, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Також, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у якій зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов'язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.
Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.
Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Проаналізувавши зміст позовних вимог Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, виходячи із співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам і відповідності видів забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, може унеможливити виконання рішення суду.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 149, 151 153, 260 ЦПК України, та постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд,-
Заяву Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 (м.Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (м.Одеса, пл. Думська, 1) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (м.Одеса, вул. Старицького, 6) про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, визнання незаконним свідоцтва, звільнення земельної ділянки - задовольнити.
Накласти арешт на машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Копію ухвали направити до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (м.Одеса, вул. Черняховського, 6) та сторонам по справі, для відома та виконання.
Ухвала діє до вирішення справи по суті та набрання рішення по справі законної сили.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом 15 днів з дня її проголошення.
Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Оскарження ухвали суду про забезпечення позову не зупиняє її дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Суддя В.В. Кузнецова