Провадження № 2/522/3268/20
Справа № 522/16587/19
29 вересня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
за участю секретаря Соболевої О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в зв'язку з не виконанням останнім грошового зобов'язання.
Позивач просить суд стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_2 : суму боргу за Договором позики від 05.04.2018 р. у розмірі 672 000,00 гривень; суму боргу за користування грошовими коштами у вигляді відсотків у розмірі 119082,08 гривні; втрати від інфляції у розмірі 1948,80 гривень; пеню у розмірі 116928,00 гривень; три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 9610,52 гривень, а всього загальну суму 919569,40 гривень та кошти витрачені на сплату судового збору у сумі 9195,69 гривень.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 05.04.2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 672 000 (шістсот сімдесят дві тисячі) гривень 00 коп., зі сплатою відсотків за користування коштами в розмірі 12% річних, в строк до 05.04.2019 року.
На даний час, відповідачем отримані грошові кошти не повернуті, у зв'язку з чим у ОСОБА_2 перед ним - ОСОБА_1 , виникла заборгованість за договором позики від 05.04.2018 року у розмірі 672 000,00 гривень. Також позивач зазначає, що за весь період користування коштами, з урахуванням умов договору, відповідач повинен був сплатити відсотки в загальному розмірі 119082,08 гривні.
Позивачка також зазначає, що має право на стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 1948,80 гривень та трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України, які від простроченої суми боргу за період з 05.04.2019 року по 27.09.2019 року складають в сумі 9610,52 гривень.
Також, позивачем зазначено, що відповідно до умов п.4.3 Договору позики, за несвоєчасне повернення суми позики, передбаченої цим договором, відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1% суми позики за кожен день прострочення, яка за період з 05.04.2019 року по 27.09.2019 року складає 116928,00 гривень.
Оскільки відповідачем належним чином не виконуються умови договору позики, внаслідок чого виникла вищевказана заборгованість, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Шенцевій О.П.
Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 23.10.2019 року відкрито провадження по справі на підставі вказаної позовної заяви за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просила слухати справу без фіксації судового процесу, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце судового засідання був повідомлений у встановленому порядку, поважних причин неявки суду не представив, чим позбавив суд можливості вислухати його пояснення та думку по суті. Заяви про розгляд справи за відсутністю відповідача до суду не надано.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України
Суд, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що правовідносини по справі є цивільно-правовими та врегульовані Цивільним Кодексом України.
Як встановлено судовим розглядом, 05.04.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 672 000 (шістсот сімдесят дві тисячі) гривень 00 коп., зі сплатою відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 12 % річних, строком до 05.04.2019 р.
Відповідно до п.п.3.1-3.3. Договору позики від 05.04.2018 р., Позикодавець надає Позичальнику всю суму позики в момент підписання цього договору. Передача грошей здійснюється готівкою. Позичальник підписанням цього Договору свідчить про отримання від Позикодавця всієї суми грошових коштів в повному обсязі відповідно до п.1.1. цього Договору.
Отже, факт передачі грошових коштів підтверджується підписанням відповідачем Договору позику від 05.04.2018 р.
З урахуванням умов Договору позики, на підставі викладеного, суд приймає вказаний Договір, в якості належного та допустимого доказу виникнення боргового зобов'язання у відповідача перед позивачем.
Згідно до п. 2.2.3 Договору позики, Позичальник зобов'язується своєчасно повернути позику у такій сумі у строк та в порядку, що встановлений цим договором.
Пунктом 3.6. цього Договору визначено, що позика вважається належним чином повернутою в момент отримання Позикодавцем всієї грошової суми, що позичалася, готівкою або зарахування її на банківський рахунок Позикодавця, про що свідчить розписка Позикодавця, або задоволена в іншій спосіб, прийнятний для Позикодавця.
Відповідно до п.3.7. цього Договору сторони домовилися, що виконання цього договору відбувається в АДРЕСА_1 .
Згідно наявних в матеріалах справи доказів, позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме передав відповідачу гроші кошти вказані в договорі, а відповідач зобов'язався повернути гроші в строк, зазначений в договорі, однак свої зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув.
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що дійсно ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 за договорами позики від 05.04.2018 року грошові кошти в загальній сумі 672 000,00 гривень, строком до 05.04.2019 року, які в обумовлений термін не повернув, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за вказаним договором позики в загальній сумі 672 000,00 гривень є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як встановлено судом, відповідно до пп.1.1.1. п.1.1 Договору позику від 05.04.2018 року, за користування позикою Позичальник сплачує на користь Позикодавця відсотки в розмірі 12% річних. При цьому відсотки за користування коштами сплачуються щомісячно, окремо від основної суми позики. Сума відсотків сплачується Позичальником Позикодавцю готівкою в строк до 10 числа за минулий місяць.
На підставі викладеного, суд вважає встановленим, що позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами.
Судом перевірений розрахунок нарахування відсотків за користування грошовими коштами, наданий до суду позивачем, та встановлено його відповідність умовам договору позики, а тому судом задовольняються вимоги позивача щодо стягнення відсотків за користування позикою у заявленому розмірі 119082,08 гривні.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, ст. 625 ЦК України може застосовуватись лише до порушених зобов'язань.
Пунктом 4.2 Договору позики встановлено, що у разі порушення Позичальником строку повернення позики, він зобов'язаний сплатити суму позики з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми позики.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, починаючи з дня порушення відповідачем свого зобов'язання.
Позивачем заявлено до стягнення інфляційні нарахування за період з квітня 2019 року по серпень 2019 року в сумі 1948,80 гривень, розрахунок яких перевірений судом та встановлено його відповідність.
Також, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три відсотки річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 05.04.2019 року по 27.09.2019 року у розмірі 9610,52 гривень.
Положеннями ст. ст. 610-612 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно п.4.3 Договору позики, за несвоєчасне повернення суми позики, передбаченої цим Договором, Позичальник сплачує Позикодавцю пеню у розмірі 0,1 % суми позики за кожен день прострочки.
Отже, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, у позивача викникло право на стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1 % річних у сумі 116928,00 гривень, а тому така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Одночасно під час ухвалення рішення, судом враховується, що приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Згідно ч. ч. 1-2ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача виникли боргові зобов'язання перед позивачем. Між сторонами укладено договір позики у письмовій формі, зміст якого підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, яку позичальник зобов'язується повернути та підтверджує факт отримання останнім цих коштів, тобто між сторонами було укладено договір позики.
Суд, вивчивши матеріали справи, доходить до висновку, що в справі мається достатньо доказів для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики від 05.04.2018 року у розмірі 672 000,00 гривень, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1948,80 гривень, 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 9610,52 гривень, процентів за користування грошовими коштами у розмірі 119082,08 гривень, та пені за прострочку виконання зобов'язання у розмірі 116928,00 гривень, а всього у загальному розмірі 919569,40 гривень.
Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати з оплати судового збору у розмірі 9 195,69 гривень.
Керуючись ст. ст. 16, 218, 524 - 526, 530, 533, 536, 545, 611, 612,1046-1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 141, 263 - 265, 268, 272, 280, 284, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 05.04.2018 р. у розмірі 672 000 (шістсот сімдесят дві тисячі) гривень 00 коп., суму боргу за користування грошовими коштами у вигляді відсотків у розмірі 119082 (сто дев'ятнадцять тисяч вісімдесят дві) гривні 08 копійок, втрати від інфляції у розмірі 1948 (одна тисяча дев'ятсот сорок вісім) гривень 80 копійок, пеню в розмірі 0,1% річних за несвоєчасне повернення суми позики у розмірі 116928 (сто шістнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 00 копійок та 3% річних у сумі 9610 (дев'ять тисяч шістсот десять) гривень 52 копійки, а всього на загальну суму 919 569 (дев'ятсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9195,69 (дев'ять тисяч сто дев'яносто п'ять) гривень 69 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя
29.09.2020