Справа № 520/13279/18
Провадження № 2/947/2112/20
30.09.2020 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Нефедової Г.В.,
представника позивача адвоката Малишевої М.В.
представника відповідача адвоката Байрамова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства « Альфа-Банк» про стягнення суми сплаченої комісії за нікчемною умовою кредитного договору,-
1.Стислий виклад вимог і заперечень (аргументів) учасників справи
Позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченої комісії за нікчемної умовою п.п. 2.8.1, 2.8.2,2.8.3, 2.8.4, пункту 2.8 кредитного договору №500497581 від 02.07.2014 року в розмірі 28 366,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови п. 2.8 щодо комісійної винагороди Банку за управління кредитом, за операції з прийняття і переказом коштів, є нікчемними, так як не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», а кошті які були сплачені по даної нікчемної угоді підлягають поверненню у відповідності до вимог законодавства України.
Відповідач позовні вимоги не визнає, вважаючи що умови договору були погоджені між сторонами та крім того просить застосувати строки позовної давності до даних вимог, враховуючи що угода було укладена у 2014 році а позивач звернувся до суду у 2018 році.
2. Процесуальні дії у справі
Позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ « Альфа-Банк» про визнання умови кредитного договору №500497581 від 02.07.2014 року щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за (п.п. 2.8.1, 2.8.2,2.8.3, 2.8.4 ) пункту 2.8 договору недійсною з моменту укладення та стягнення суми сплаченої комісії за нікчемною умовою , в розмірі згідно наданого відповідачем розрахунку, надійшла до Київського районного суду м. Одеси 25.09.2018 року ( а/с 1 ).
Ухвалою від 04.10.2018 року судом відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження (а/с 13).
07.11.2018 року від відповідача подано відзив на позовну заяву в якої зазначено також про порушення строків позовної давності до заявлених вимог ( а/с 22).
Рішенням суду від 13.12.2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання пункту кредитного договору недійсним (а/с 45).
Постановою Одеського апеляційного суду від 02.07.2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення першої інстанції скасовано в мотивувальної частині а в іншій частині залишено без змін ( а/с 96).
Постановою Верховного Суду від 12.02.2020 року рішення першої та апеляційної інстанцій були змінені в мотивувальної частині вирішення позовних вимог про визнання пункту кредитного договору недійсним, а рішення попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення суми сплаченої комісії за нікчемною умовою кредитного договору скасовані , і справа, в цієї частині, направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (а/с 122).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2020 року головуючим визначено Луняченко В.О. (а/с 130).
Ухвалою суду від 03.03 .2020 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін ( а/с 131 ).
У зв'язку із тим що позивача було включено до колу присяжних Київського районного суду м. Одеса, однак їм було подана заява про виключення його з даного списку, суд відкладав розгляд справи для вирішення цього питання і після рішення Одеської міської ради № 6210-VII від 22.07.2020 року про внесення зміни до списку присяжних для Київського районного суду м. Одеси з виключенням ОСОБА_1 з кола присяжних (а/с 148) продовжив розгляд справи.
У судовому засіданні 30.10.2020 року представником відповідача наданий повний розрахунок виплати по спірному кредитному договору, представником позивача було уточнена сума яка, на думку позивача, підлягає стягненню з відповідача згідно наданого розрахунку у розмірі 28 366,92 грн., а також судом за згодою учасників справи визначено, що належним найменуванням відповідача є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» а не Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», яка зазначалось раніше.
3. Фактичні обставини, встановлені судом та оцінка доказів
Як встановлено у судовому засіданні 02 липня 2014 року між ПАТ «Альфа- Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого він отримав кредит в розмірі 32 832 грн зі сплатою 17,99 процентів річних на строк до 03 липня 2017 року.
Пунктом 2.6 кредитного договору передбачено порядок повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором. Платежі в повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором здійснюється щомісячно, рівними частинами у сумах, терміни і в порядку та на умовах, визначених договором та відповідно до графіку платежів, який є додатком № 1 до цього договору та його невід'ємною частиною.
Разом з підписанням кредитного договору, сторонами був підписаний додаток № 1 до кредитного договору «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», в зазначеному додатку наявна уся інформація стосовно: суми кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, термін користування кредитом та інша інформація передбачена частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 2.8 кредитного договору, комісійна винагорода банку складається із сум: за управління кредитом - 2,40 проценти, яка повинна сплачуватися позичальником щомісячно та розраховується із загальної суми кредиту, вказаного в пункті 2.1 кредитного договору; за операцію з переказу коштів, в розмірі - 1,8 проценти від суми переказу; за прийняття коштів до 1 500 грн., з перерахунком для зарахування на рахунок банку - в розмірі 35 грн.; 2.8.4 за переказ коштів до 1 500 грн., за допомогою програмно-технічного самообслуговування банку - 10 грн.
Факт укладання вказаного кредитного договору та отримання кредитних грошових коштів у розмірі 32 832 грн., позивачем не заперечувався.
Дані обставини були встановлені судами при розгляді позовних вимог про визнання недійсним п.2.8 кредитного договору, та не заперечується сторонами, а тому не підлягає додатковому доказуванню.
Згідно наданого розрахунку виплат по кредитному договору №500497581 від 02.07.2014 року, на виконання умов п.2.8 Договору позичальником щомісячно сплачувалось по 787.97 гривень починаючи з 02.07.2014 року і до останнього по даному пункту платежу 03.07.2117 року у зв'язку із чим всього було сплачено за послуги визначені у п. 2.8 Договору 28 366,92 грн.
Зазначена сума, як сума сплачена позичальником на виконання умов п.2.8 кредитного договору №500497581 від 02.07.2014 року, визнається сторонами і не підлягає додатковому доказуванню. Також сторонами визнається факт повного погашення кредитного договору позичальником.
4. Норми права , якими врегульовані спірні правовідносини
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Правовідносини щодо застосування наслідків нікчемності правочину врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК).
Частинами першою та другою статті 16 ЦК визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ч.2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (ч.3 ст. 261 ЦК).
За змістом ч.2 ст. 264 ЦК позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, однак, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності ( ч.1 ст. 265 ЦК).
Частинами четвертої та п'ятою ст. 268 ЦК визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
5. Обґрунтування мотивів рішення суду с оцінкою аргументів сторін
Предметом розгляду даної справи є вимоги про стягнення з відповідача коштів отриманих за нікчемною умовою пункту кредитного договору , який встановлював обов'язок сплачувати позичальника додатково до погашення кредиту та відсотків за користування кредитом послуг банку у вигляді комісійної винагороди Банку за управління кредитом, та за операції з прийняття і переказом коштів.
При розгляді позовних вимог про визнання недійною зазначених пунктів, задля виконання яких і було здійснено спірна оплата, Верховний суд у постанові від 12.02.2020 року, зазначив наступне:
За змістом частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (була чинна на час виникнення спірних правовідносин), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За таких обставин Верховний Суд не погоджується з висновками апеляційного суду щодо обґрунтованості позивачем його вимог про недійсність окремих частин кредитного договору, так як такі умови договору є нікчемними з моменту укладення кредитного договору, що дає підстави констатувати неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, Верховний Суд визначив, що пункт 2.8 кредитного договору №500497581 від 02.07.2014 року в частині обов'язку сплачувати позичальником додатково до погашення кредиту та відсотків за користування кредитом послуг банку у вигляді комісійної винагороди Банку за управління кредитом, та за операції з прийняття і переказом коштів, є нікчемними та такими що не підлягають окремого визнання їх недійсними.
Враховуючи що по даної справі Верховним Судом вже визначено нікчемність умов договору на виконання яких позивачем були сплачені 28 366,92 грн., дані кошти підлягають поверненню позичальнику із застосуванням вимог ст. 216 ЦК про обов'язковість повернення отриманих коштів по нікчемному правочину.
Що стосується строків позовної давності про сплив якої заявлено представником позивача суд приходить до наступного висновку.
Посилання позивача та його представника про наявність іншого звернення із позовом до суду як підстави для поновлення пропущеного строку судом не приймаються, так як зазначений позов було залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача, що не може бути визначено фактом переривання строку. Одночасно судом роз'яснюється що посилання позивача на недобросовісність представника в вищевказаної справі може бути підставою для звернення до такого представника із відповідним позовом про відшкодування заподіяної шкоди а не підставою для визнання поважності пропуску строку.
Одночасно із цим суд застосовує аналогію закону до даним правовідносин між банківською установою та позичальником визначених у правових висновках Верховного Суду стосовно перебігу строку позовної давності по правовідносинам у «кредитних справах», згідно якою Верховний Суд у постанові від 01.07.2015 року по справі 36-331цс15 зазначив, що, що поряд зі встановленням строку дії договору сторони (банк та клієнт)встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів згідно графіку платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Таким чином, графік платежів є складовою частиною договору, в ньому зазначено умови погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів, що визначено місяцями.
Також Верховний суд України прийшов до висновку, що у разі якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлюються окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
В даному випадку суд застосовуючи дану аналогію закону вважає , що строк позовної давності по кожному платежу, здійсненому позичальником згідно виконання нікчемного пункту Договору починається саме з моменту такої оплати.
Приймаючи до уваги, що позов подано до суду 25.09.2018 року судом враховується сума платежів здійснених протягом трьох останніх років до моменту звернення до суду ( у межах позовної давності ) а тому розраховує суму платежів сплачену у період з 03.10.2015 року до 03.07.2017 року ( останній платіж по даному пункту ) і визначає розмір суми яка підлягає поверненню у 17 335, 34 грн.
В частині сплачених сум поза межами даного періоду судом застосовується строки позовної давності , сплив яких є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.
6.Розподіл судових витрат
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Так як позивача звільнений від сплати судового збору у відповідності до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» судовий збір підлягає стягненню на користь держави.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволення позовних вимог, а тому враховуючи розмір задоволених вимог, розмір судових витрат які підлягають стягненню складає 173,35 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства « Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місце знаходження: м. Київ, вул. Десятинна 4/6 ) про стягнення суми сплаченої комісії за нікчемною умовою п.п. 2.8.1, 2.8.2,2.8.3, 2.8.4, пункту 2.8 кредитного договору №500497581 від 02.07.2014 року.
Стягнути з Акціонерного товариства « Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену у період з 03.10.2015 року до 03.07.2017 року комісію за нікчемною умовою кредитного договору у розмірі 17 335 ( сімнадцять тисяч триста тридцять п'ять ) гривень 34 копійки.
В іншої частині позовних вимог відмовити у зв'язку із спливу строку позовної давності.
Стягнути з Акціонерного товариства « Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714 ) на користь держави судові витрати у розмірі судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 173,35 гривень.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 01.10.2020.
Суддя Луняченко В. О.