30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.001517
адміністративне провадження № К/9901/32966/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Тювик» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (суддя: Клименко О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (судді: Бруновська Н.В., Глушко І.В., Запотічний І.І.) у справі №1.380.2019.001517 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Тювик» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити дії,
Приватне підприємство «Тювик» (далі - ПП «Тювик», позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області, відповідач -1), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач -2) про зобов'язання зареєструвати податкову накладу від 30.10.2017 № 26 в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій помилково ототожнено направлення контролюючим органом рішення про результати розгляду справи із отриманням такого рішення платником податків, внаслідок чого помилково зроблено висновок про відсутність підстав до задоволення позову.
Наголошує на тому, що не отримав відповіді на свою скаргу від 12.11.2018 на рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №973874/22406381, а відтак, вважає, що податкова накладна від 30.10.2017 № 26 в силу приписів п. 56.23 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) повинна бути зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного надходження.
Відповідач -1 скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не направив.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що під час здійснення поточної господарської діяльності позивачем було укладено договір підряду з Публічним акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» від 07.07.2017 №ДЗ-34.
30 жовтня 2017 року за фактом другої події, - сплати авансового платежу за вказаним договором, ПП «Тювик» було сформовано та подано до реєстрації в ЄРПН податкову накладну від 08.11.2017 №26 на суму ПДВ 62106,23 грн.
Відповідно до квитанції №1 від 13.11.2017 реєстрацію податкової накладної від 08.11.2017 №26 зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 ПК України, оскільки податкова накладна відповідає вимогам п. 6 Критеріїв ризиковості платника податку, з огляду на невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 43.21, внаслідок чого запропоновано ПП «Тювик» надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
29 жовтня 2018 року на виконання зазначених вимог позивачем через автоматизовану систему на адресу відповідача-1 направлені пояснення за спірною податковою накладною, а також документи на підтвердження реальності господарських операцій з ПАТ «Хмельницькобленерго».
За результатами розгляду наданих документів ГУ ДФС у Львівській області прийнято рішення від 01.11.2018 №973874/22406381 про відмову в реєстрації податкової накладної від 08.11.2017 №26.
12 листопада 2018 року ПП «Тювик» звернувся до ДФС України із скаргою на рішення ГУ ДФС у Львівській області від 01.11.2018 №973874/22406381, однак, як стверджує позивач, станом на час звернення до суду із даним адміністративним позовом рішення за результатами розгляду такої скарги не отримав, що і стало підставою звернення до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за умови добросовісного виконання комісією контролюючого органу обов'язку щодо направлення рішення за результатами розгляду скарги платника податків, неотримання такого рішення чи отримання його із запізненням не може бути підставою для настання правових наслідків, передбачених пунктом 56.3 статті 56 ПК України. Окремо зауважив, що дії (бездіяльність) контролюючого органу щодо розгляду комісією з питань розгляду скарг ДФС України скарги позивача на рішення ГУ ДФС у Львівській області від 01.11.2018 №973874/22406381 не є предметом розгляду даної справи.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Порядок оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному та судовому порядку визначено статтею 56 ПК України.
Відповідно до п.56.2 ст.56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Відповідно п.56.8 ст.56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Згідно п.56.9 ст.56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків (п.56.9 ст.56 ПК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 затверджено Порядок, розгляду скарг на рішення комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - Порядок №117).
Згідно з пунктами 5, 10 вказаного Порядку скарга подається платником податку в електронній формі засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України "Про електронні довірчі послуги", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку, за формою згідно з додатком 1, та повинна містити, зокрема, електронну адресу, на яку надсилається рішення, прийняте за результатами розгляду скарги.
В свою чергу, рішення щодо скарги за результатами розгляду скарги комісія надсилає платнику податку у строк, визначений пунктом 56.23 статті 56 Кодексу, в електронній формі засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України "Про електронні довірчі послуги", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку (п.15 Порядку №117).
За приписами статті 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.
Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.
У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
В ході судового розгляду справи судами було встановлено, що рішення Комісії від 21.11.2018 з питань розгляду скарги позивача на рішення ГУ ДФС у Львівській області від 01.11.2018 №973874/22406381 було надіслано відправником, - Автоматизованою системою «Єдине вікно електронних документів» ДФС, на електронну адресу позивача: E-Mail: tuvykzvit@gmail.com#1. Доказом такого надіслання слугує квитанція №3 від 21.11.2018.
Вирішуючи спір по суті суди визнали зазначену квитанцію належним, достовірним та достатнім доказом виконання комісією з питань розгляду скарг ДФС у повному обсязі обов'язку, передбаченого пунктом 56.3 статті 56 ПК України, щодо прийняття протягом десятиденного строку вмотивованого рішення за скаргою платника податків та його надіслання в електронній формі засобами електронного зв'язку, у зв'язку з чим дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову та застосування правових наслідків, передбачених підпунктом 56.23.4 пункту 56.23 статті 56 ПК України.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.
Отже, системний аналіз приписів статті 56 ПК України та положень Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" свідчить про те, що електронний документообіг у порівнянні із поштовими відправленнями містить низку особливостей та, як наслідок, додаткових вимог.
У даному випадку позивач наголошує, що причиною, яка унеможливила своєчасне отримання ним рішення Комісії ДФС з питань розгляду скарги від 21.11.2018, слугувала саме помилка у виборі електронної адреси, оскільки контролюючим органом було направлено рішення на адресу, яка не використовується товариством для листування з державними органами.
Разом з тим, сама скарга була направлена за допомогою програмного забезпечення «М.Е.Док», оскільки обмін електронною документацією з податковим органом підприємство здійснює з використанням саме цього програмного забезпечення. При цьому, в тексті самої скарги підприємство вказало електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , тим самим виявивши намір і надаввши згоду здійснювати листування саме за вказаною адресою.
Тому позивач закономірно очікував надходження рішення за результатами його скарги на вказану ним електронну адресу.
Правильність встановлення наведених вище обставин напряму пов'язана із правомірність висновків судів попередніх інстанцій щодо дотримання відповідачами Порядку №117 та, відповідно, належного виконання відповідачем-2 обов'язку надіслання в електронній формі рішення за результатами розгляду скарги у порядку, передбаченому пунктом 56.3 статті 56 ПК України.
Однак, наведеним вище доводам позивача суди попередніх інстанції оцінки не надали, обмежившись формальною вказівкою на те, що позовних вимог про визнання протиправними дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень позивач не заявляв.
В контексті викладеного вище колегія суддів зауважує, що предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують факт прийняття комісією вмотивованого рішення на скаргу позивача щодо відмови в реєстрації податкової накладної та його надіслання у строк, визначений підпунктом 56.23.4 пункту 56.23 статті 56 ПК України, а, відтак, наведені вище обставини є ключовими та підлягали обов'язковому встановленню у судовому процесі.
Крім того, із матеріалів справи неможливо встановити, чому відповідач обрав відмінну від вказаної позивачем адресу для листування із ПП «Тювик». Не надано пояснень з даного приводу і в ході судового розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Однак, обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги залишились невстановленими судами.
Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодити або спростувати висновки судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки таким, що мають істотне значення для вирішення справи, обставин та входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та, відповідно, вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
За правилами пунктів 1-3 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини справи на підставі неналежних доказів.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Тювик» задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська