01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/1270/18
адміністративне провадження № К/9901/24485/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.
перевірив касаційну скаргу представника громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 - адвоката Калашник Олени Миколаївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №826/1270/18 за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління ДМС в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління ДМС в м. Києві, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 06 липня 2017 року №299 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 01 листопада 2017 року №103-17, яким відхилена скарга на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
16 квітня 2020 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року, у задоволенні позову громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду представником позивача подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 28 вересня 2020 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої цієї ж статті обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Предметом розгляду даної справи є визнання незаконним та скасування рішень відповідачів про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суди попередніх інстанцій установили, що позивач - громадянин Російської федерації, народився в м. Серпухів Московської області (Російська федерація), неодружений, за національністю - росіянин, за віросповідуванням - агностик. Країну походження залишив 03 травня 2017 року легально, автомобільним сполученням. В Україну прибув 05 травня 2017 року легально, залізничним сполученням. 15 червня 2017 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій зазначив, що покинув країну походження через політичні причини, оскільки проти нього порушено два кримінальних провадження за пост в інтернеті у підтримку України проти Російської інтервенції в Сирію, а також за акцію спалення прапора Росії через що його лікували декілька місяців у психіатричній лікарні. Позивач побоюється, що у разі повернення його до Російської федерації, проти нього буде застосоване безстрокове лікування в психіатричній лікарні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в обґрунтування позовних вимог позивачем не надано відомостей, які б підтверджували факти переслідування позивача або його побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що позивачу буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання позивачу статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, виходячи з предмету спору та статусу позивача, який є іноземцем і перебуває на території України, спір, що виник між сторонами віднесено до справ незначної складності, рішення у яких не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судове рішення, прийняте у справі незначної складності, представник позивача зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
А саме представник позивача вказує, що касаційна скарга не є справою незначної складності та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки відмова у розгляді справи тягне за собою обов'язок позивача покинути країну та повернутися до країни походження, де на нього може чекати навіть смерть.
Суд зазначає, що віднесення даної справи до справ незначної складності визначається приписами КАС України. Перелік справ, які мають розглядатись виключно в порядку загального позовного провадження, визначено частиною четвертою статті 12 КАС України та є вичерпним. Спір, що розглядається у цій справі до такого переліку справ не відноситься.
Доводи касаційної скарги про те, що справа має виняткове значення для позивача, суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження представник позивача не навів належних доказів на підтвердження обставин заявлених у касаційній скарзі.
Крім того, позивач належним чином не обґрунтував в чому саме полягає виняткове значення цієї справи із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Таким чином, позивач у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Зважаючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 - адвоката Калашник Олени Миколаївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №826/1270/18 за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління ДМС в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді Н.А. Данилевич
В.Е. Мацедонська