Справа № 826/17486/18 Суддя першої інстанції: Головань О.В.
30 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехніка» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертехніка» (далі - Позивач, ТОВ «Інтертехніка») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у подальшому заміненого на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2018 року №0673451209.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки протягом січня - червня 2018 року ТОВ «Інтертехніка» перебувало у процедурі банкрутства і на нього поширювалися положення ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то нарахування податкових зобов'язань за вказаний період є протиправним.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На підтвердження своєї позиції поряд з обґрунтування правомірності нарахування та обчислення розміру орендної плати зазначає, що відкриття процедури ліквідації банкрута не скасовує його обов'язок із подання звітності та декларування зобов'язання, який припиняється лише із внесенням запису про припинення підприємства.
Після усунення визначених в ухвалі від 16.07.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.09.2020 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Інтертехніка» просить відмовити в її задоволенні та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ТОВ «Інтертехніка» перебувало у стані банкрутства до липня 2018 року, що виключало можливість нарахування підприємству будь-яких податкових зобов'язань до вказаної дати.
У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд її вимоги задовольнити повністю.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що працівниками ГУ ДФС у м. Києві у вересні 2018 року на підставі пп. 19-1.1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата на земельні ділянки державної або комунальної власності) за січень-червень 2018 року платника орендної плати ТОВ «Інтертехніка».
У ході перевірки встановлено, що сума податкового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб (КБК 18010600), визначена за результатами звітної податкової декларації з плати за землю за №110129 від 13.08.2018 року ТОВ «Інтертехніка», є нижчою, ніж визначена за результатами камеральної перевірки, на загальну суму 399 710,22 грн. У зв'язку з цим контролюючий орган прийшов до висновку, що Позивачем не було задекларовано та не сплачено орендної плати за січень-червень 2018 року в розмірі 399 710,22 грн. (по 66 618,37 грн. за кожен місяць з січня по червень 2018 року).
Висновки перевірки зафіксовані в акті від 11.09.2018 року №411/26-15-12-09-19/23734704 (а.с. 12-13) та за результатами розгляду заперечень на них від 20.09.2018 року №14/44 (а.с. 14) залишені без змін, про що платника податків повідомлено листом ГУ ДФС у м. Києві від 01.10.2018 року за №72939/10/26-15-12-09-18 (а.с. 16-17).
За наслідками перевірки контролюючим органом 02.10.2018 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0673451209, яким за порушення п. 288.1 ст.288, п. 12.4 ст. 12 Податкового кодексу України Позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на 399 710,23 грн. основного зобов'язання та 99 927,56 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 18).
Надаючи оцінку спірному індивідуальному акту, суд першої інстанції також встановив, що постановою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 року у справі №910/24994/15 визнано ТОВ «Інтертехніка» (код ЄДРПОУ 23734704) банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, після чого 16.02.2017 року Подільською районною в м. Києві державною реєстрацією проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи.
28.08.2017 року Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією скасовано вказану реєстраційну дію у зв'язку із скасуванням судового рішення про припинення юридичної особи (а.с. 19-23).
У свою чергу, 27.06.2018 року Господарським судом міста Києва було затверджено мирову угоду у справі №910/24994/15, провадження у справі закрито та припинено дію мораторію (а.с. 40-48). Крім того, 11.07.2018 року Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією внесено запис про припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи (а.с. 19-23).
Матеріали справи також свідчать, що 09.08.2018 року ТОВ «Інтертехніка» подано до ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з плати за землю за 2018 року, починаючи з 01.07.2018 року, згідно якої задекларовано 399 710,22 грн. податкового зобов'язання (орендна плата) за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8:000000000:09:007:001 площею 23 196 кв.м.; нормативна грошова оцінка 3 235,04 грн. Розрахунок подано за липень-грудень 2018 року у розмірі по 66 618,37 грн. щомісяця (а.с. 10-11).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 19-1, 20, 75 Податкового кодексу України, а також ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки у період до липня 2018 року товариство перебувало у процедурі банкрутства та щодо нього проводилася ліквідаційна процедура, що перешкоджало нарахуванню земельного податку за указаний період.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно п. 288.2 ст. 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 ПК України).
Положеннями п. 288.7 ст. 288 ПК України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
У свою чергу, в силу положень ст. 285 Податкового кодексу базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Викладене, у свою чергу, свідчить про існування обов'язку у платника податку самостійно обчислювати суму податку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
У свою чергу, згідно абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
За правилами ч. 1 ст. 38 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржуване податкове повідомлення-рішення про донарахування податкових зобов'язань із земельного податку та нарахування штрафних (фінансових санкцій) прийнято контролюючим органом за період з січня по червень 2018 року. Разом з тим, у період з 15.02.2016 року і до моменту затвердження мирової угоди 27.06.2018 року ТОВ «Інтертехніка» було визнано банкрутом і щодо нього була відкрита ліквідаційна процедура.
У постановах від 14.06.2018 року у справі № 918/169/16 та від 26.07.2018 року у справі № 918/54/16 Верховний Суд прийшов до висновку, що приписами ч. 1 ст. 38 Закону (у редакції, яка була чинною і станом на липень 2018 року) імперативно визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, отже заявлені податковим органом вимоги зі сплати податків (обов'язкових платежів) не є поточними вимогами у розумінні ст. 23 Закону та не можуть сплачуватися банкрутом в силу імперативних приписів Закону про банкрутство, оскільки такі зобов'язання виникли після визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. У свою чергу, встановлений вище протиправний характер правової природи оскаржуваного індивідуального акту не потребує з'ясування правомірності здійснених контролюючим органом нарахувань, у зв'язку з чим доводи останнього про їх правильність та дотримання процедури нарахування останніх не були предметом дослідження у межах цієї справи.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено та підписано « 30» вересня 2020 року.