Справа № 826/8632/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.
30 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Аліменка В.О.
суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просив суд визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.05.2017 № 0003491311; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.05.2017 № 0003501311; визнання протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 26.05.2017 № Ф-0003521311; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.05.2017 № 0003531311.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2020 року адміністративний позов було задоволено частково.
Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26.05.2017 №0003491311 та №0003501311.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що придбане позивачем паливо було використане в його господарській діяльності, що повністю підтверджується відповідними первинними документами, узгоджується з видами господарської діяльності позивача за КВЕД, а також, що у позивача наявні відповідні транспортні засоби, які використовуються ним в його господарській діяльності, зокрема для перевезення працівників та матеріалів до місця здійснення робіт.
Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача згідно з довідки Головного управління статистики м. Києві є діяльність у сфері проводового електрозв'язку. Також позивач здійснює надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телемереж на території м. Київ та м. Буча Київської області, що підтверджується ліцензіями серії АЕ № 521846 та серії НОМЕР_1 , що видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, та монтажні роботи згідно ліцензії серії АЕ № 181469 виданою Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.
Позивач здійснював придбання бензину у Приватного підприємства "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ" згідно договору від 13.06.2014 року № ЗЮБКПК-0182, за який розраховувався в безготівковому порядку.
При цьому, бензин використовувався автомобілями позивача та найманих працівників ОСОБА_2 - інженер лінійних споруд електрозв'язку та ОСОБА_3 - монтажник відповідно до укладених 30 грудня 2013 року договорів про використання автомобілів без компенсації. Відповідно до пп.3.1.9 п.3.1 зазначених договорів позивач зобов'язується здійснювати за власний рахунок заправлення автомобілів паливом та ПММ у період використання автомобілів.
Таким чином, бензин використовується позивачем для заправлення транспортних засобів, що перевозять працівників та матеріали до місця здійснення робіт.
ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, а також єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, за результатом якої складено акт перевірки від 24.04.2017 № 74/26-15-13-06-11/ НОМЕР_2 .
На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: від 26.05.2017 року № 0003491311 за платежем податок па доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 18179,09 гривень, в тому числі за податковим зобов'язанням - 14543,27гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 3635,82 гривень за порушення п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України; від 26.05.2017 року № 0003501311 за платежем військовий збір на суму 1817,90 гривень, в тому числі за податковим зобов'язанням - 1454,32 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 363,58 гривень за порушення п.161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Також податковим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.05.2017року № Ф-0003521311 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 53450,84 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.05.2017року № 0003531311 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 8709,43 грн.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 були надані на перевірку всі документи за 2015 рік, що підтверджують витрати на придбання та використання палива, зокрема договори придбання палива, банківські виписки на оплату палива, накладні на відпуск товарів (палива), договори на використання автомобілів, подорожні листи автомобілів тощо.
Проте, в акті перевірки не зазначені суми витрат, які визнані такими, що не підтверджені документально та розрахунковими документами, не зазначені господарські операції, за якими ці витрати здійснювались, та не зазначені докази, що достовірно підтверджують факт порушення. Також, з акту перевірки неможливо встановити які саме документи були визнані такими, що не пов'язані з отриманням доходу, та за якою господарською операцією - в акті перевірки не зазначені назва цих документів, їх реквізити та суми витрат за кожним документом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV), Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 р. № 395 (далі - Порядок № 395).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1. статті 44 ПК України.
У підпункті 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.
Наведене кореспондується з приписами п.п. 85.2, 85.6 ст. 85 ПК України, відповідно до яких платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Правові наслідки невиконання платником податків обов'язку надати на законний запит контролюючого органу документи, на підставі яких сформовані податкові зобов'язання, визначено ст. 44 ПК України.
Пунктом 44.6 вказаної статті встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
У п. 2.3.2.2 Порядку № 395 визначено, що в разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.
Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У ст. 43 ГК України визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно з п.п. 177.1, 177.2 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п. 177.3 ст. 177 Податкового кодексу України).
Підпунктом 177.4.1. пункту 177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, який передбачає включення до складу витрат вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання послуг, робіт), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, будівельних матеріалів, запасних частин, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в пп.177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України).
Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку на доход фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК України в разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до п. 193.1 ст. 193 ПК України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях з:постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У п.п. 198.1, 198.2, 198.5 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Дата виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Пунктом 199.1 статті 199 ПК України визначено, що в разі, якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставою для обчислення ФОП показників податкової звітності, зокрема з ПДФО, ЄСВ, військового збору, ПДВ та для формування податкового кредиту є належним чином зареєстрована в ЄРПН податкова накладна, а також первинні документи, що підтверджують товарність відповідних господарських операцій.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується придбання та використання позивачем в його господарській діяльності палива, придбаного в ПП "Окко-Бізнес-Контракт", а саме для перевезення працівників та матеріалів до місця здійснення робіт транспортними засобами, які належать позивачу на праві власності, а такожнайманим працівникам, правомірність врахування ним витрат з придбання вказаних товарів при визначенні об'єкта оподаткування за 2016 рік, що обумовлює протиправність збільшення відповідачем позивачу ПДФО, донарахування військового збору та ЄСВ, збільшення ПДВ у відповідних сумах.
Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що в акті перевірки, на підставі висновків якого відповідачем прийнято спірні ППР, вимогу та рішення, міститься вказівка щодо ненадання позивачем до перевірки підтверджуючих документів, але, як було правильно встановлено судом першої інстанції, такі обставини не зафіксовані та не оформлені контролюючим органом в порядку визначеному чинним законодавством і доказів на спростування тверджень позивача щодо подання всіх документів суду не надано.
При цьому, у своїй апеляційній скарзі, відповідач не навів жодних обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, а в іншій частині (щодо відмови в задоволенні вимог) судове рішення апелянтом не оскарження та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, апеляційним судом не переглядається.
При цьому, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.
Судова колегія також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.
Крім того, у п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним
Отже, проаналізувавши всі доводи апелянта та перевіривши рішення суду першої інстанції у межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову у відповідній частині позовних вимог.
При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно і правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на це, апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 30 вересня 2020 року.