24 вересня 2020 р.Справа № 520/10752/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
представника відповідача Красникова В.А.
позивача Дудар І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.02.20 року по справі № 520/10752/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області третя особа Державна податкова служба України
про визнання протиправними та скасування вимог,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа Державна податкова служба України, в якому просила суд:
- визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Харківській області від 12.08.2019 № Ф-7649-57 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 23785,08 грн та № Ф-7649-57 від 15.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ в розмірі 21030,90 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 № Ф-7649-57 та № Ф-7649-57 від 15.05.2019 є протиправними та підлягають скасуванню. Оскаржувані вимоги про сплату боргу є безпідставними та протиправними, винесеними всупереч вимогам законодавства саме з огляду на те, що органом ДФС не враховано, що ОСОБА_1 за останні 12 років (з самого початку реєстрації ФОП) не було отримано доходів як ФОП, а єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування за вказаний період сплачено роботодавцем Фабрикою "Варіант" ТОВ, з яким ОСОБА_1 , як застрахована особа, перебуває у трудових відносинах як за основним місцем роботи з серпня 2006 року (Фабрика "Варіант" ТОВ, ЄДПРОУ 21170203).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування вимог - задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 12.08.2019 № Ф-7649-57 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 23785,08 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону).
Відповідач звертає увагу, одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0.1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 1 ст. 25 Закону № 2464). Нарахування пені, передбаченої цим законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування), включно (ч. 13 ст. 25 Закону).
В інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 , нарахований єдиний соціальний внесок: 09.02.2018 - 8448,00 гри за 2017 рік; 19.04.2018-2457,18 грн за 1 квартал 2018; 19.07.2018 - 2457,18 грн за 2 квартал 2018; 19.10.2018-2457,18 грн за 3 квартал 2018; 19.01.2019- 2457,18 грн за 4 квартал 2018; 19.04.2019 - 2754,18 грн за І квартал 2019; 19.07.2019 - 2754.18 грн за 2 квартал 2019. Станом на 19.11.2019 р. заборгованість по єдиному соціальному внеску складає 23785,08 грн.
Відповідач зазначає, що керуючись «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року, а саме: розділом IV «Порядок стягнення заборгованості. з платників»: до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або нееплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Підсумовуючи зазначене вище, на адресу ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) засобами поштового зв'язку було направлено вимоги від 15 травня 2019 року № Ф-7649-57 та від 12 серпня 2019 року № Ф-7649-57 про сплату боргу (недоїмки).
На думку відповідача, суд першої інстанції припустився помилки через застосування правових норм без додержання їх дійсного законодавчого змісту та надання невірної правової оцінки обставинам справи.
Позивачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому серед іншого зазначено, що позивач у період з 2006 по 2019 рік знаходився у реєстрі юридичних та фізичніх осіб підприємців, як ФОП, однак підприємницьку діяльність не, провадив, відповідно, доходів від неї не мав. Жодного звіту не подавав до органів ДПІ, жодної перевірки відносно нього проведено не було за весь період знаходження у реєстрі.
У тому ж 2006 року позивач, влаштувалась на роботу на фабрику «Варіант» ТОВ юрисконсультом, де й працює по цей час начальником юридичного відділу.
Відповідно, увесь цей час (з 2006 по теперішній час) роботодавець позивача сплачує за неї ЄСВ на підставі п. 1 ч.І ст.4 ЗУ 2464. Тобто, у наявності дві складові: суб'єкт сплати ЄСВ (робітник, як застрахована особа) ,та база нарахування ЄСВ у відповідності до п. 1.ч. 1 .ст.7 ЗУ 2464 -заробітна плата, як доход.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 07.02.2006 зареєстрована як фізична особа-підприємець з видами діяльності - код КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, а 29.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
14 серпня 2006 року ОСОБА_1 прийнята на посаду юрисконсульта на ТОВ фабрика "Варіант" відповідно до наказу № 588-6-ВК від 14.08.2006.
ТОВ фабрика "Варіант" сплачується єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТОВ фабрика "Варіант" № 42/2020 від 23.01.2020.
15 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено вимогу № Ф-7649-57, якою відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 нараховано боргу у розмірі 21030,00 грн.
Позивач скористався правом та оскаржив вимогу у адміністративному порядку, рішенням Державної податкової служби України від 04.09.2019 № 539/6/99.00.08.06.01 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-7649-57 скасовано та відкликано з дня прийняття вказаного рішення, зобов'язано Головне управління ДПС у Харківській області сформувати та направити ОСОБА_1 нову вимогу.
12 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено вимогу № Ф-7649-57, якою відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 нараховано боргу у розмірі 23785,08 грн.
ОСОБА_1 скористалась правом та оскаржила вимоги від 12.08.2019 № Ф-7649-57 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 23785,08 грн та № Ф-7649-57 від 15.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ в розмірі 21030,90 грн у адміністративному порядку, рішенням Державної податкової служби України від 26.09.2019 № 3237/6/99-00-08-06-01 вимогу від 12.08.2019 № Ф-7649-57 залишено без змін, вимогу від 15.05.2019 № Ф-7649-57 залишено без розгляду, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення та в частині без розгляду.
Не погоджуючись із вказаними вимогами, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Роботодавцем позивача, Фабрика "Варіант" ТОВ, з 14.08.2006 по теперішній час позивачу нараховується заробітна плата, виходячи з якої, роботодавець сплачував за позивача ЄСВ.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464- VІ (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі ст.2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
З огляду на вказане, спірні правовідносини також врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно із п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пп.3, 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Положеннями п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Колегія суддів звертає увагу, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19, від 4 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, від 05.12.2019 по справі №260/358/19, від 23 січня 2020 року по справі №480/4656/18 та від 18 березня 2020 року по справі №1.380.2019.003164 (адміністративне провадження №К/9901/1729/20).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 14.08.2006 по теперішній час офіційно працевлаштована у ТОВ фабрика "Варіант" на посаді начальника юридичного відділу, що підтверджується трудовою книжкою, копія якої міститься в матеріалах справи.
У вказаний період ТОВ фабрика "Варіант" сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у повному обсязі, що підтверджується листом від 23.01.2020 № 42/2020, копія якого наявна в матеріалах справи.
Відповідач не надав суду доказів на спростування факту сплати ТОВ фабрика "Варіант" єдиного внеску за найманого працівника ОСОБА_1 .
Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача щодо формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 № Ф-7649-57 є протиправними, порушують майнові права та інтереси позивача, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 № Ф-7649-57 є незаконною та підлягає скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-7649-57 не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківскього окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року по справі № 520/10752/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року по справі № 520/10752/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 01.10.2020 року