24 вересня 2020 р.Справа № 520/9308/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 22.01.20 року по справі № 520/9308/19
за позовом ОСОБА_1
до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини , Жовтневого районного суду м. Харкова
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневого районного суду м. Харкова та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Жовтневого районного суду м. Харкова з приводу розгляду заяви позивача від 06.06.2019 року;
- визнати протиправними дії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу розгляду заяви позивача від 01.07.2019 року;
- зобов'язати Жовтневий районний суд м. Харкова направити на адресу позивача інформацію щодо номерів та дати видачі посвідчень суддів вказаного суду за підписом Президента України згідно з ч.2 ст.51 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" або ухвалити мотивовану постанову згідно п.2 ч.1 ст.19 Закону України "Про звернення громадян";
- зобов'язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поновити порушені права позивача та повторно розглянути заяву позивача від 01.07.2019 року про адміністративне правопорушення голови Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 06.06.2019 року позивач звернувся до голови Жовтневого районного суду м. Харкова з заявою, в якій просив письмово повідомити прізвище, ім'я та по батькові суддів вказаного суду, які мають посвідчення судді з підписом Президента України згідно з ч.2 ст.51 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також номера та дату видачі вказаних посвідчень. 12.06.2019 року голова суду ОСОБА_2 надав відповідь №05-08/Н15702/22/19, в якій відмовив у направленні на адресу позивача запитуваної інформації. Не погодившись з вказаною відповіддю, позивач 01.07.2019 року звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 та просив скласти протокол про адміністративне правопорушення. 25.07.2019 року головний спеціаліст Відділу регіонального представництва в східних областях Секретаріату Уповноваженого надав позивачу відповідь №25/07-004, в якій повідомив, що на звернення позивача від 06.06.2019 до голови Жовтневої районного суду м. Харкова була надана відповідь від 12.06.2019 за №05-08/Н15702/22/19. У разі незгоди із відповіддю, наданою Жовтневим районним судом м. Харкова від 12.06.2019 за № 05-08/Н15702/22/19, роз'яснено право оскаржити її у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Позивач зазначив, що у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги, складається мотивована постанова, що не було виконано головою Жовтневого районного суду м. Харкова.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду м. Харкова та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку суд першої інстанції постановив ухвалу, в якій не виконав вимоги ст. ст. 1, 3, 6, 8,19, 21, 22, 24, 28, 55, 56, 64, 68,129 Конституції України, допустив неповне з'ясування обставин, що мали значення для справи, недоведеність обставин, що мали значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання і що підтверджено нижченаведеним.
Позивач зазначає, що відповідач надав копію відповіді № 05-08/Н-65Ш440/51/18 від 21 грудня 2018 року на його звернення від 17 грудня 2018 року, у якій відсутня інформація стосовно суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та голову суду.
Також, відповідач не надав копію відповіді № 05-08/Н15702/22/19 від 12 червня 2019 року, копію наказу голови Жовтневого районного суду м. Харкова № 06-07/13 від 04 січня 2017 року про затвердження переліку відомостей, що становить службову інформацію.
Крім того, позивач зауважує, що відповідач не повідомив його про право та порядок оскарження відповіді № 05-08/Н-65/33440/51/18 від 21 грудня 2018 року.
Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надав відповідь № 25/07-004 від 25 липня 2019 року на звернення позивача від 01липня 2019 року без вивчення наказу голови Жовтневого районного суду м. Харкова № 06-07/13 від 04 січня 2017 року про затвердження переліку відомостей, що становить службову інформацію.
Отже, на думку позивача, відповідачі не виконали вимоги ст. ст. 1, 4, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», навмисне дискредитували його права - законослухняного громадянина України, принципового правозахисника і пенсіонера-людини з інвалідністю 3-ї (третьої) групи безстроково через захворювання нижніх кінцівок.
Відповідачем, Жовтневим районним судом м. Харкова, надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому серед іншого зазначено, що зауваження щодо ненадання копії відповіді №05-08/11- 17502/22/19від 12.06.2019, є надуманим, оскільки копія даної відповіді була додана до позову самим позивачем.
Зауваження щодо відсутності інформації у відповіді № 05-08/Н-65/33440/51/18 від 21.12.2018 щодо суддів ОСОБА_2 , Гаврилюк С.М. та Єрмоленко В.Б. також відповідач вважає безпідставними, оскільки у зверненні ОСОБА_1 від 17.12.2018 , на яке надавалась вищевказана відповідь, запитувалось саме про ПІБ суддів, які мають посвідчення за підписом Президента України. Саме ця інформація і була повідомлена заявникові у відповіді.
Відповідач зауважує, що згідно з вимогами ч. 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Отже, оскільки відповідь на заяву ОСОБА_1 від 17 грудня 2018 року була надана судом у повному обсязі згідно запитуваних прохань, то обов'язку зазначати процедуру оскарження у вищезгаданій відповіді, немає.
Відповідач додатково зазнаначає, що предметом позову в Харківському окружному адміністративному суді, було оскарження саме відповіді Жовтневого районного суду м. Харкова №05-08/Н-17502/22/19від 12.06.2019. А в апеляційній скарзі заявник вже скаржиться на недоліки зовсім іншої відповіді (№ від 17 грудня 2018 року).
Відповідач зауважує, що відмовив у наданні ОСОБА_1 інформації щодо номерів та дат видачі посвідчень суддів, оскільки, відповідно до рішення Ради суддів України № 23 від 25.04.2014, яким затверджено Положення про порядок виготовлення, обліку, видачі, заміни та знищення посвідчень суддів, суддів, яких призначено на адміністративні посади, суддів у відставці та присяжних- власник посвідчення зобов'язаний забезпечувати зберігання та використання посвідчення таким чином, щоб унеможливити його втрату, псування або доступ до нього сторонніх осіб. Крім того, відповідно до Порядку формування, ведення, обліку та зберігання особових справ суддів, затвердженого наказом ДСА України № 97 від 20.05.2016, з метою їх повного та належного формування - копії посвідчень суддів додаються відповідальним працівником до кожної особової справи.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представники відповідачів, не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 06.06.2019 року позивач звернувся до голови Жовтневого районного суду м. Харкова з заявою, в якій просив письмово повідомити прізвище, ім'я та по батькові суддів вказаного суду, які мають посвідчення судді з підписом Президента України згідно з ч.2 ст.51 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також номера та дату видачі вказаних посвідчень.
12.06.2019 за вихідним №05-08/Н-25/15702/22/19 позивачу було надано відповідь, в якій повідомлялось, що позивачу вже надавалась відповідь від 21.12.2018 року №05-08/11-65/33440/51/18 щодо надання П.І.Б. суддів, які мають посвідчення судді за підписом Президента України. Додатково повідомляємо, що суддя Кісь Д.П. має посвідчення судді за підписом Президента України. Посвідчення судді Рубіжного С.О. передане для заміни, у зв'язку з його призначенням. Щодо надання дати видачі та номерів посвідчень суддів повідомлено позивача, що відповідно до статті 51 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», судді, голови судів та їх заступники, судді у відставці мають посвідчення, зразки яких затверджуються Радою суддів України. Посвідчення є офіційним документом, який засвідчує займану посаду особи, якій його видано, та підтверджує повноваження власника посвідчення, встановлені Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Рішенням Ради суддів України №23 від 25.04.2014 (зі змінами) затверджено Положення про порядок виготовлення, обліку, видачі, заміни та знищення посвідчень суддів, суддів, яких призначено на адміністративні посади, суддів у відставці та присяжних, згідно якого власник посвідчення зобов'язаний забезпечувати зберігання та використання посвідчення таким чином, щоб унеможливити його втрату, псування або доступ до нього сторонніх осіб. За таких обставин посвідчення судді перебуває безпосередньо у власника. На прохання особи воно може бути пред'явлене безпосереднім володільцем. Також повідомлено, що згідно Порядку формування, ведення, обліку та зберігання особових справ суддів, затвердженого наказом ДСА України 20.05.2016 року № 97 та погодженого рішенням Ради Суддів України 04.02.2016, до особової справи судді додається копія його посвідчення. Наказом голови суду від 04.01.2017 №06-07/13 затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, та які можуть міститися в документах з організації діяльності Жовтневого районного суду м. Харкова, зокрема до вказаного переліку належать особові справи суддів та працівників апарату суду. Отже доступ до інформації, що міститься в особових справах є обмеженим. Враховуючи вимоги наведених вище норм чинного законодавства України, повідомлення дати видачі та номери посвідчень суддів не можуть бути надані заявнику. Повідомлення позивача щодо П.І.Б. суддів, які мають посвідчення судді за підписом Президента України було надано за згодою власників посвідчень.
01.07.2019 року позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою про адміністративне правопорушення, в якій повідомив, що 12.06.2019 року голова Жовтневого районного суду м.Харкова надав відповідь №05-08/Н-25/15702/22/19, в якій відмовився повідомити номера та дату видачі посвідчень суддів вказаного суду за підписом Президента України згідно з ч.2 ст.51 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", посилаючись на службовість вказаної інформації. Одночасно голова Жовтневого районного суду м.Харкова послався на лист №05-08/11-65/33440/51/18 від 21.12.2018 року, в якому не міститься необхідна інформація в повному обсязі. З огляду на викладене, позивач зазначив, що голова Жовтневого районного суду м.Харкова порушив конституційне право позивача на інформацію та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.212-3 КУпАП. У вказаному зверненні позивач просив негайно скласти протокол про адміністративне правопорушення.
Судом встановлено, що 25.07.2019 року головний спеціаліст Відділу регіонального представництва в східних областях Секретаріату Уповноваженого надав позивачу відповідь №25/07-004, в якій повідомив, що на звернення позивача від 06.06.2019 до голови Жовтневої районного суду м. Харкова була надана відповідь від 12.06.2019 за №05-08/Н-25/15702/22/19. У разі незгоди із відповіддю, наданою Жовтневим районни судом м. Харкова від 12.06.2019 за № 05-08/Н15702/22/19, роз'яснено право оскаржити її у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Окрім цього зазначено, що діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засобі захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист поновлення порушених прав і свобод.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки заяви позивача на ім'я голови Жовтневого районного суду м. Харкова та ім'я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини були розглянуті відповідачами у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», дії відповідачів у спірних відносинах не порушують права позивача щодо розгляду його звернень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 1 цього Закону визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
За визначенням частини 1 статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Отже, визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 по справі № 820/4261/17, від 31.07.2018 по справі № 820/4263/17, яка є обов'язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.
За визначенням ст.19 Закону № 2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що звернення ОСОБА_1 від 06.06.2019 року на ім'я голови Жовтневого районного суду м. Харкова не містить ані прохання щодо сприяння в реалізації його прав, ані повідомлення про порушення чинного законодавства, ані пропозицій щодо прохання про визнання за позивачем певного статусу, ані вимоги про поновлення порушених прав позивача, тобто, не підпадає під визначення заяви, клопотання або скарги, що наведені у ст.3 Закону України “Про звернення громадян”.
Оскільки у заяві від 06.06.2019 року на ім'я голови суду позивач просив письмово повідомити прізвище, ім'я та по батькові суддів вказаного суду, які мають посвідчення судді з підписом Президента України згідно з ч.2 ст.51 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також номера та дату видачі вказаних посвідчень, запитувана інформація є фіксованою, отже, зазначена заява є запитом на інформацію в розумінні Закону № 2939-VІ.
За приписами ч.1 ст.20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з п.1, п.2 ч.1 ст.22 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч.4 ст.22 Закону № 2939-VІ).
Відповідно до ч.4 ст.22 Закону № 2939-VІ у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Також, з матеріалів справи вбачається, що у відповіді, наданій листом від 12.06.2019 за №05-08/Н-25/15702/22/19, Жовтневий районний суд м. Харкова зазначив, що позивачу вже надавалась відповідь від 21.12.2018 року №05-08/11-65/33440/51/18 щодо надання П.І.Б. суддів, які мають посвідчення судді за підписом Президента України.
Додатково повідомлялось, що суддя Кісь Д.П. має посвідчення судді за підписом Президента України, посвідчення судді Рубіжного С.О. передане для заміни, у зв'язку з його призначенням.
Також повідомлено, що згідно Порядку формування, ведення, обліку та зберігання особових справ суддів, затвердженого наказом ДСА України 20.05.2016 року № 97 та погодженого рішенням Ради Суддів України 04.02.2016, до особової справи судді додається копія його посвідчення. Наказом голови суду від 04.01.2017 №06-07/13 затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, та які можуть міститися в документах з організації діяльності Жовтневого районного суду м. Харкова, зокрема до вказаного переліку належать особові справи суддів та працівників апарату суду.
Отже доступ до інформації, що міститься в особових справах є обмеженим. Враховуючи вимоги наведених вище норм чинного законодавства України, повідомлення дати видачі та номери посвідчень суддів не можуть бути надані заявнику. Повідомлення позивача щодо П.І.Б. суддів, які мають посвідчення судді за підписом Президента України було надано за згодою власників посвідчень.
Частиною 1 статті 23 Закону №2939-VІ передбачений вичерпний перелік порушень законодавства про доступ до публічної інформації.
Так, за приписами вказаної норми, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Зазначений перелік порушень законодавства про доступ до публічної інформації є вичерпним і не передбачає відповідальності для осіб, які надали запитувану інформацію в доступних межах.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, Жовтневим районним судом м.Харкова дотримано вимоги Закону № 2939-VІ та надано вичерпну відповідь на запит позивача, відповідно в даному випадку відсутнє порушення права позивача на інформацію.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що Жовтневим районним судом м.Харкова в межах повноважень та з дотриманням вимог Закону № 2939-VІ розглянуто заяву позивача від 06.06.2019 року, відповідно відсутні підстави для визнання протиправними дії Жовтневого районного суду м. Харкова.
Щодо доводів позивача стосовно обов'язку складення мотивованої постанови у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги, що не було виконано головою Жовтневого районного суду м. Харкова, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову.
Судом першої інстанції встановлено, що запит позивача від 06.06.2019 року не підпадає під визначення заяви, клопотання або скарги, що наведені у ст.3 Закону України “Про звернення громадян”, а по своїй суті є запитом на доступ до публічної інформації, який розглядається в порядку Закону України від 13.01.2011 № 2939-VІ “Про доступ до публічної інформації”, суд приходить до висновку, що вимоги пункту 1 частини 2 статті 19 Закону України «Про звернення громадян» на спірні правовідносини не поширюється, відповідно у відповідача відсутній обов'язок скласти мотивовану постанову у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги.
Таким чином, з огляду на те, що позовна вимога зобов'язати Жовтневий районний суд м. Харкова направити на адресу позивача інформацію щодо номерів та дати видачі посвідчень суддів вказаного суду за підписом Президента України згідно з ч.2 ст.51 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" або ухвалити мотивовану постанову згідно п.2 ч.1 ст.19 Закону України "Про звернення громадян" є похідною, вона також не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог звернутих до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у спірних відносинах, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до статті 20 Закону встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону № 2939-VІ парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.
Згідно з п.п.1, 3 ч.1 ст.3 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі по тексту - Закон № 776/97-ВР) метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону № 776/97-ВР уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення (ч.3 ст.17 Закону № 776/97-ВР).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою, в якій повідомив, що голова Жовтневого районного суду м.Харкова порушив конституційне право позивача на інформацію та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.212-3 КУпАП та просив негайно скласти протокол про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, як зазначалось вище, дії Жовтневого районного суду м. Харкова щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.06.2019 не є порушенням права позивача на інформацію, тому підстави для складення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини протоколу про адміністративне правопорушення відносно голови Жовтневого районного суду м.Харкова ОСОБА_2 були відсутні.
Так, матеріалами справи підтверджено, що звернення ОСОБА_1 від 01.07.2018 розглянуто відповідно до вимог Закон України “Про звернення громадян”, позивачу надана змістовна та обґрунтована відповідь з наданням роз'яснень згідно з п.2 ч.3 ст.17 Закону №776/97-ВР.
Відповідь надана у строк, встановлений Законом №393, та роз'яснює можливість і порядок її оскарження.
Доводи позивача про порушення Жовтневим районним судом м. Харкова та Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вимог Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” жодним чином не обґрунтовані, зокрема, не зазначено, в чому полягає дискримінація позивача, за якою ознакою допущена дискримінація, та порівняно з ким позивача дискриміновано. З огляду на викладене, зазначені доводи позивача не є підставою вважати дії відповідачів у спірних відносинах протиправними.
Аналізуючи наведене та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №776/97-ВР та Законом України “Про звернення громадян”, тому відсутні підстави для визнання дій неправомірними та зобов'язання поновити порушені права позивача.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року по справі № 520/9308/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року по справі № 520/9308/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 01.10.2020 року