01 жовтня 2020 р. Справа № 520/2851/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 07.04.20 року по справі № 520/2851/2020
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо зменшення виплати компенсації за піднайом житлового приміщення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплачувати компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення як для обласного центру.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач в порушення Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними жилих приміщень № 450, проведено нарахування позивачу компенсації за піднайом житлового приміщення у розмірі, як для інших населених пунктів, у той час як Військова частина НОМЕР_1 (де проходить службу позивача) юридично розташована у м. Харків. Таким чином, розмір компенсації позивачу за піднайом житлового приміщення має обраховуватись як для обласного центру.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляціній скарзі позивач зазначає, що розмір грошової компенсації військовослужбовця здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони та залежить саме від місця проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини, а не від територіального місця розташування чи юридичної адреси військової частини.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 року №450 «Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень» (далі Постанова №450), Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
Позивач зазначає, що 2 зенітний ракетний дивізіон є підрозділом військової частини, а не окремою військовою частиною, тобто в нього відсутні такі ознаки як: наявність власного діловодства, військового господарства, поточного рахунку в органах казначейства, поштової і телеграфної адреси, власної гербової печатки, таємного та нетаємного діловодства, права командира віддавати письмові накази, закритого (наприклад 25 повітряно-десантна бригада) і відкритого (наприклад в/ч НОМЕР_2 ) загальновійськового номеру.
Також позивач зауважує, що положення наказу №380 вказують на те, що житлова комісії військової частини жодним чином не наділена повноваженнями регулювати таке питання, як виплату компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень, оскільки грошова компенсація за належне для отримання житлового приміщення та грошова компенсація за піднайом (найом) житлових приміщень є різними за своєю суттю.
На думку позивача, питання зменшення розміру компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень жодним чином не врегульований ні Постановою №450, ні наказом Міністерства оборони №380. Дані акти регулюють лише питання призначення та припинення виплати даної компенсації.
На думку позивача, наведене вказує на те, що він має право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення саме як для обласного центру, а не для іншого населеного пункту.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить службу на посаді старшого номера обслуги стартової батареї 2 зенітного ракетного дивізіону Військової частини НОМЕР_1 в військовому званні «старший солдат».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2019 року № 113, зокрема ОСОБА_1 призначено виплату грошової компенсації за піднайом житлових приміщень за березень - квітень 2019 року у розмірі 2550,00 грн.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.02.2020 року № 66, відповідно до вимог Постанови Кабінету Мініс;трів України № 450 від 26 червня 2013 року, наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380, наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 року № 30, враховуючи розміри компенсації виходячи з наявного фінансового ресурсу на 2020 року, ОСОБА_1 призначено виплату компенсації з піднайом житлового приміщення за грудень 2019 року у розмірі 1700,00 грн.
Позивач, не погодившись з розмірами компенсації за піднайом житлового приміщення , звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виплачувати компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення як для обласного центру не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки, питання про виплату такої компенсації вирішується командиром військової частини на кожний період проведення виплати шляхом видання окремого наказу у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони за спеціально визначеною процедурою, в яку суд, враховуючи принцип дискреційності повноважень, не може втручатись.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон України № 2011-ХІІ), який встановлює єдину систему соціального захисту військовослужбовців, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до абзаців 1, 3-5 та 11 частини першої статті 12 вказаного Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. У разі відсутності можливості розміщення зазначених військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини та сімейних гуртожитках військова частина зобов'язана орендувати для військовослужбовців та членів їх сімей жиле приміщення або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 26.06.2013 року затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень (далі - Порядок № 450), яким визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби, як, зокрема, особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, Адміністрація Держспецзв'язку, її територіальний орган, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку, підрозділ урядового фельд'єгерського зв'язку, територіальний підрозділ, заклад, установа чи організація Держспецзв'язку (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло.
У разі відсутності жилих приміщень для проживання військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення.
Відповідно до пункту 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.2006 року, у разі відсутності можливості розміщення військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, гуртожитках (сімейних гуртожитках) для військовослужбовців офіцерського складу, в тому числі для тих, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, та членів їх сімей військова частина орендує житло або за бажанням військовослужбовця виплачує йому грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення відповідно до Порядку № 450.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 450 визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, у тому числі особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім'ї, та зазначеним у цьому пункті особам, які відряджені до МОН, ДКАВ.
Особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку (далі - військовослужбовці), грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірі, який не перевищує: у м. Києві - двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - півтора розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; в інших населених пунктах - одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. При цьому військовослужбовцям за наявності в них трьох і більше членів сім'ї зазначені розміри грошової компенсації збільшуються в 1,5 рази (п. 2 Порядку № 450).
Пунктом 4 Порядку № 450 передбачено, що грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця, зокрема особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
Для отримання грошової компенсації військовослужбовці разом з рапортом подають такі документи: копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України військовослужбовця та членів його сім'ї; копії документів, що засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та членів його сім'ї; інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить військовослужбовцю та членам його сім'ї; копії довідок про реєстрацію місця проживання (перебування), видані органом реєстрації, на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який проживає разом з ним (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім'ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу); копії свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (про шлюб, розірвання шлюбу, про народження тощо), інших документів, що підтверджують родинні стосунки; належним чином завірену копію довідки про забезпечення житлом з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби, МОН, ДКА, Управління державної охорони (крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження) (п. 5 Порядку № 450).
Згідно з пунктом 5 Порядку 450 для отримання грошової компенсації військовослужбовці разом з рапортом подають такі документи: копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України військовослужбовця та членів його сім'ї; копії документів, що засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та членів його сім'ї; інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить військовослужбовцю та членам його сім'ї; копії довідок про реєстрацію місця проживання (перебування), видані органом реєстрації, на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який проживає разом з ним (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім'ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу); копії свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (про шлюб, розірвання шлюбу, про народження тощо), інших документів, що підтверджують родинні стосунки; належним чином завірену копію довідки про забезпечення житлом з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби, МОН, ДКА, Управління державної охорони (крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження).
При цьому, суд звертає увагу, що п. 3 Порядку № 450 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони, МВС, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку та Держспецтрансслужбі, Управлінню державної охорони, а також МОН, ДКА на відповідний рік.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 450 грошова компенсація не виплачується у разі: наявності у військовослужбовця або членів його сім'ї житлового приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, або забезпечення службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання (грошовою компенсацією за належне йому для отримання житлове приміщення), або проживання військовослужбовця у спеціально пристосованій казармі чи гуртожитку, в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження. Перелік таких населених пунктів визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДКА та Управлінням державної охорони; нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження; штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п'яти років з моменту вчинення таких дій.
Пунктом 7 Порядку № 450 встановлено, що виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв'язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); вибуття військовослужбовця в закордонне відрядження разом із сім'єю; встановлення факту подання військовослужбовцем недостовірної інформації, яка стала підставою для виплати грошової компенсації.
У відповідності до п. 6 розділу V Наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380, конкретний розмір компенсації за піднайом щороку визначається з огляду на наявний фінансовий ресурс, передбачений в кошторисі Міноборони для цієї виплати на відповідний бюджетний період.
Отже, розмір та виплата грошової компенсації здійснюється не лише за розпорядженням відповідної військової частини, де проходить службу військовослужбовець, а здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони, тобто військова частина лише виконує розпорядження Міністерства оборони України щодо визначення необхідного розміру грошої компенсаї за піднайом житлового приміщення виключно в рамках відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони.
Аналізуючи наведені нормативно правові акти, колегія суддів вважає, що у даних правовідносинах відсутні протиправні дії, з боку Військової частини НОМЕР_1 щодо зменшення позивачу виплати компенсації за піднайом житлового приміщення.
Пунктом 12 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 року № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» визначено, що з 01 січня 2019 року розмір виплати грошової компенсації військовослужбовцям за піднайом (найом) ними жилих приміщень встановлюється - в обласних центрах - 2500 грн., в інших населених пунктах - 1700 грн.
Отже, розмір грошової компенсації військовлужбовця здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони та залежить саме від місця проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини, а не від територіального місця розташування чи юридичної адреси військової частини.
З пояснень представника відповідача наданих до суду першої інстанції вбачається, що оскільки 2 зенітний ракетний дивізіон Військової частини НОМЕР_1 (в якому проходить службу позивач) знаходиться в смт. Рогань Харківського району Харківської області, то грошову компенсацію позивачу за піднайом житлового приміщення позивачу визначено у розмірі 1700, 00 грн., тобто у розмірі як для інших населених пунктів.
Доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апеляційної скарги позивача на довідку з Єдиного державного реєстру підприємства та організаціях України № 807/12 щодо місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 у м. Харків як на підставу нарахування грошової компенсації як для обласного центру, оскільки позивач безпосередньо проходить військову службу в 2 - му зенітному ракетному дивізіоні Військової частини НОМЕР_1 , який знаходиться в Харківській області (смт. Рогань).
Так, як вбачається з посилання https://www.google.com.ua/maps/@49.9038018,36.3428012,11z?hl=ru, смт. Рогань знаходиться на відстані 1 км від кордону міста Харкова, тобто територіально не є частиною міста Харкова, а відноситься до Харківської області.
З матеріалів справи вбачається, що житловою комісією військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення (протокол № 2) про нарахування грошової компенсації за піднайом житла в інших населених пунктах - у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року (а.с. 13).
Вказаний протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2020 року № 2 затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2020 року № 74 (а.с. 14).
Згідно п. 1 розділу ІІ Наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослуюовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини).
Основними завданнями Комісії з контролю є: призначення виплат військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (п. 10 розділу ІІ Наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380).
Рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі (п. 8 розділу ІІ Наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380).
Виплата компенсації за піднайом військовослужбовцям та припинення такої виплати здійснюється на підставі наказу командира військової частини (п. 9 розділу V Наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380).
Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що питання про необхідність нарахування компенсації за піднайом житла та її розмір вирішується житловою комісією військової частини, рішення якої затверджується наказом командира військової частини, на підставі чого командиром військової частини приймається відповідний наказ про виплату компенсації військовослужбовцям за піднайом (найом) жилих приміщень.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем в рамках спірних правовідносин не оскаржується ані протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2020 року № к 2, який затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2020 року № 74, ані сам наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 05.02.2020 року № 66 Про виплату компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за грудень 2019 року, яким позивачем визначено грошову компенсацію за грудень 2019 року у розмірі 1700,00 грн. та за квітень 2020 року у розмірі 2550, 00 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виплачувати компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення як для обласного центру не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки питання про виплату такої компенсації вирішується командиром військової частини на кожний період проведення виплати шляхом видання окремого наказу у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони за спеціально визначеною процедурою, в яку суд, враховуючи принцип дискреційності повноважень, не може втручатись.
Крім того, колегія суддів зауважує, що сформована у вищезазначеній редакції вимога позивачем вимога спрямована на захист прав позивача в майбутньому, у той час як розгляд та вирішення справ в розумінні Кодексу адміністративного судочинства проводиться у випадку факту порушення прав та законних інтересів позивача.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 року по справі № 520/2851/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 по справі № 520/2851/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко