01 жовтня 2020 року справа №200/4077/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року (повний текст складено 11 червня 2020 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/4077/20-а (суддя І інстанції - Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
16 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій щодо відмови у взятті на облік, як внутрішньо переміщеної особи, протиправними; зобов'язання взяти на облік, як внутрішньо переміщену особу та видати відповідну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка зареєстрована у м. Сєвєродонецьку Луганської області, яке включено до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, порушень прав людини у м. Сєвєродонецьк, позивачка була вимушена у липні 2019 року переїхати до м. Краматорська Донецької області де звернулася до відповідача із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Проте відповідач відмовив у взятті на облік та видачі довідки внутрішньо переміщеної особиз підстав не передбачених Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі № 200/4077/20-а позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною відмову управління праці соціального захисту населення Краматорської міської ради від 11 січня 2020 року у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 . Зобов'язано управління праці соціального захисту населення Краматорської міської ради взяти ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на облік, як внутрішньо переміщену особу та видати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що заявниці відмовлено у видачі довідки відповідно до п. 8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509, у зв'язку із відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення. Відповідач вважає, що діяв в межах законодавства України та відмовив у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи позивачці правомірно.
Позивач на адресу суду надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, з 15 березня 2008 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 , виданим 10 березня 2006 року Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області.
У липні 2019 року, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини у м. Сєвєродонецьк, позивачка була вимушена переїхати у м. Краматорськ Донецької області.
7 лютого 2020 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище на ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 , виданого Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 7 лютого 2020 року.
11 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Листом від 11 січня 2020 року позивачці повідомлено про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеній особі відповідно до пп. 1 п. 8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, оскільки м. Сєвєродонецьк Луганської області не відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташованіна лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07 листопада 2014 року.
Вважаючи відмову необґрунтованою позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Положеннями статті 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Згідно вимог порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” довідки про підтвердження факту внутрішньої переміщеної особи видаються департаментом соціального захисту населення.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 постанови КМУ № 509 від 01 жовтня 2014 року довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до пункту 2 постанови КМУ № 509 від 01 жовтня 2014 року для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Згідно пункту 4 постанови КМУ № 509 від 01 жовтня 2014 року під час подання заяви про взяття на облік заявник пред'являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.
У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення (військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби; трудова книжка із записами про трудову діяльність; документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно; свідоцтво про базову загальну середню освіту; атестат про повну загальну середню освіту; документ про професійно-технічну освіту; документ про вищу освіту (науковий ступінь); довідка з місця навчання; рішення районної, районної у мм. Києві чи Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування; медичні документи; фотографії; відеозаписи тощо).
Згідно до пункту 8 постанови КМУ № 509 від 01 жовтня 2014 року заявнику може бути відмовлено у видачі довідки у разі, коли:
1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону;
2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;
3) заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення);
4) у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку;
5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.
З наведених вище положень законодавства слідує, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення, зокрема, залишення свого місця проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту.
Згідно довідки про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру №457084-2020 від 28 квітня 2020 року ОСОБА_4 (дівоче прізвище - ОСОБА_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, на час переміщення позивачки з м. Сєвєродонецька та на дату прийняття відповідачем спірного рішення розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення” діяло в редакції розпорядження № 505-р від 5 липня 2019 року.
При цьому, населений пункт, де зареєстрована позивачка, відсутній у переліках, затверджених вказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України.
Разом з тим, місто Сєвєродонецьк Луганської області відповідно до Розпорядження КМУ від 05 грудня 2015 року № 1275-р відноситься до населеного пункту, де здійснювалася антитерористична операція.
Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Суд звертає увагу, що Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” не містить будь-яких посилань на застосування саме Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085.
Слід зазначити, що основним нормативно-правовим актом, який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб є Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року (справа “Щокін проти України”) зазначив, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Ураховуючи, що інформація, опублікована на офіційному сайті Організації з безпеки та співробітництва в Європі від 20 грудня 2018 року про те, що у н.п. Сєвєродонецьку, де проживала ОСОБА_1 , зафіксовано 2 протитанкові ракетні комплекси (9П148 “Конкурс”, 135 мм), від 30 січня 2019 року - біля н.п. Сєвєродонецька зафіксовано 1 протитанкову гармату (МТ-12), від 28 березня 2019 року зафіксовано порушення режиму припинення вогню, а саме: більшість вибухів зафіксовано в районах на південь від н.п. Сєвєродонецька, є загальновідомою і такою, що не потребує доведення, а тому є підстави вважати, що позивачка має ознаки внутрішньо переміщеної особи, оскільки вона залишила своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту.
Відповідна правова позиція узгоджується зпраовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 рокуу справі №234/8701/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Верховним судом,у вищевказаній постанові зазначено, що доводив управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради Донецької області про те, що населений пункт, де проживала позивач, не відноситься до переліку населених пунктів, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р, слід зазначити, що основним нормативно-правовим актом, який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб є Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Крім того, опублікована на офіційному сайті Організації з безпеки та співробітництва в Європі від 23 січня 2017 року про те, що біля с. Галицинівка, де проживала ОСОБА_2, зафіксовано 3 самохідні артилерійські гармати (2С9), є загальновідомою і такою, що не потребує доведення, є підстави вважати, що позивач має ознаки внутрішньо переміщеної особи, оскільки вона залишила своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту.
Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що заявниці відмовлено у видачі довідки відповідно до п. 8 Порядку у зв'язку із відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, колеія суддів на приймає до уваги с огляду на те, що у повідомленні відповідача від 11.01.2020 року зазначена інша підстава для відмови , а саме, оскільки м. Сєвєродонецьк Луганської області не відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташованіна лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07 листопада 2014 року.
Обираючи спосіб захисту, суд першої інстанції, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є прийняття рішення про визнання протиправною відмову ОСОБА_1 у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи та зобов'язання взяти на облік та видати відповідну довідку.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі № 200/4077/20-а- залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі № 200/4077/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В.Сіваченко